Постанова № 63364130, 12.12.2016, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/14451/16-а

Провадження № 2-а/643/509/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2016 року м. Харків

Суддя Московського районного суду м. Харкова Малихін О.Р., розглянувши у скороченому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій і рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в призначенні їй пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобов*язати відповідача здійснити призначення їй пенсії за вислугу років з 11.11.2016 року, виходячи з розрахунку 90 відсотків від розміру щомісячної заробітної плати згідно довідки прокуратури Харківської області від 08.11.2016 року № 18-747, без обмеження її максимального розміру відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідач надав до суду письмові заперечення проти позову, у яких просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

11.11.2016 року позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

11.11.2016 року Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова відмовило позивачці у призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на те, що з 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються, відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ.

Разом з цим, у період роботи позивачки в органах прокуратури ч.1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року ( в редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 року ) передбачалось, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної ( чинної ) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного ( чинного ) заробітку.

Згідно ч.5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених в ст. 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

З копії трудової книжки позивачки вбачається, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії до стажу, який дає право на призначення позивачці пенсії за вислугу років, належить 20 років 6 місяців 11 днів, з яких 18 років 6 місяців 6 днів ( період роботи в органах прокуратури з 06.05.1998 року по 10.11.2016 року ), 1 рік 8 місяці ( половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі з 01.09.1994р. по 30.12.1997року) та робота в органах прокуратури на посаді стажиста - 4 місяці 5 днів ( з 31.12.1997 року по 05.05.1998 року).

До матеріалів справи також залучена довідка, видана Прокуратурою Харківської області від 08.11.2016року №18-747 про розмір заробітної плати позивачки.

За таких обставин, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на підставу для відмови у призначення позивачці пенсії, на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, відповідно до п.5 Прикінцевих положень якого у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов*язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов*язана з ризиком для життя і здоров*я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 року № 21-348а13, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року змінами, на які посилається відповідач, на порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Враховуючи, що необхідний для призначення позивачці пенсії за вислугу років 20-річний стаж роботи становить 20 років, з яких стаж роботи на посадах прокурорів та слідчих становить 20 років, що відповідає вимогам ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року ( в редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року) для призначення пенсії за вислугу років у розмірі 90 відсотків від суми місячного чинног ) заробітку, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачці такої пенсії.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 18, 69-71, 94, 97, 99, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати неправомірними діїУправління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова здійснити ОСОБА_1 призначення пенсії за вислугою років з 11.11.2016р. з розрахунку 90% відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати згідно довідки прокуратури Харківської області про заробітну плату від 08.11.2016року №18-747, без обмеження її максимального розміру.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Московський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання її копії.

В разі повідомлення відповідачеві у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 167 КАС України, про можливість отримання копії постанови безпосередньо у суді, 10-тиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення 5-тиденного строку з моменту отримання ним повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя - Малихін О.Р.