Ухвала суду № 63361661, 13.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/762/16-к

Провадження № 11-кп/779/549/2016

Категорія ч. 1 ст. 121 КК України

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М. Л. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзло В.В., Шкрібляка Ю.Д., Васильєва О.П.,

з участю секретаря Кравчук І.Я.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12016090120000090 за апеляційною скаргою прокурора Богородчанського відділу Надвірнянської місцевої прокуратури ОСОБА_2 на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року, згідно якого:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, що має на утриманні четверо неповнолітніх дітей, працюючого слюсарем без оформлення трудових відносин, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, з призначенням покарання у виді обмеження волі строком один рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк один рік, поклавши на нього згідно зі ст. 76 КК України відповідні обов'язки.

Задоволено цивільний позов прокурора, стягнуто з ОСОБА_3 на бюджетний рахунок Богородчанської райдержадміністрації 1 297,87 гривень витрат за стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4

Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 551,20 гривень судових витрат, вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю прокурорів Шутки І.І., Лябиги І.О.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_5,

в с т а н о в и л а :

Прокурор в апеляційній скарзі просить оскаржений вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та за вказаною статтею призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

Свою позицію мотивує тим, що вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Категорично не погоджується із позицією суду щодо кваліфікації дії ОСОБА_3 за ст. 124 КК України як умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони. Вказує, що висновки суду про наявність посягання з боку потерпілого на життя та здоров'я ОСОБА_3 базуються виключно на показаннях останнього, які є непослідовними, суперечать показанням інших свідків та іншим дослідженим в ході судового розгляду матеріалам (в тому числі протоколу слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_4, безпосередніми свідками події ОСОБА_6 та ОСОБА_7П.) Зазначає, що жоден свідок не підтвердив наявність повторного конфлікту, спровокованого ОСОБА_4, та факт нанесення останнім ударів ОСОБА_3 Показання обвинуваченого, на його думку, прямо вказують на наявність у нього умислу на спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень з мотивів ревнощів та помсти за раніше спричинені йому потерпілим тілесні ушкодження. Висновки суду з приводу того, що ОСОБА_4 та свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_7 зазіхнули на недоторканість житла підсудного ОСОБА_3 та на його особисту безпеку не базуються на жодних досліджених в судовому засіданні доказах та повністю спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 Вважає безпідставними висновки суду про те, що при проведенні слідчих експериментів із свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було допущено порушення загальних принципів кримінального процесу, зокрема стосовно того, що допитані свідки не можуть спілкуватись та впливати на недопитаних свідків. Висновки вказаних слідчих експериментів при досліджені їх в судовому засіданні не ставились під сумнів жодним учасником судового розгляду, в тому числі і стороною захисту, а клопотання сторони обвинувачення про виклик осіб, які були залучені до проведення слідчих експериментів як понятих було відхилено судом. Необґрунтованою вважає позицію суду з приводу неврахування висновків слідчого експерименту проведеного із потерпілим ОСОБА_4 Зазначає, що судом не дано належної оцінки та жодним словом не описано у вироку показання свідка ОСОБА_7, який зазначив, що йому та свідку ОСОБА_6, а також потерпілому ОСОБА_4 неодноразово погрожували невідомі особи з метою примусити їх відмовитись від показань наданих на досудовому розслідуванні. Стверджує, що безпідставна перекваліфікація дій ОСОБА_3 призвела до призначення йому явно м'якого покарання. Що судом при призначенні ОСОБА_3 покарання не дотримано вимог ст.ст. 50, 65 КК України. Зазначає, що судом не враховано тяжкість вчиненого злочину, його суспільно-небезпечні наслідки. Звертає увагу, що обставини вчинення злочину ОСОБА_3 свідчать про його підвищену суспільну небезпечність, так як після вчинення злочину він з місця події втік, жодних дій спрямованих на надання допомоги потерпілому не вживав. Що судом належним чином не враховано тяжкість наслідків, які настали внаслідок злочинних дій ОСОБА_3, зокрема ступінь тяжкості та характер заподіяних потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, загрозу для життя потерпілого, а також необхідність довготривалого лікування.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_4, перевищивши межі необхідної оборони.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

23 квітня 2016 року близько 05 год. 30 хв. на території господарства в с. Нивочин по вул. Шевченка, 11, Богородчанського району Івано-Франківської області, де обвинувачений проживає з дружиною та дітьми, між ОСОБА_4, який самовільно серед ночі вдерся у володіння сім`ї, та ОСОБА_3 повторно протягом цієї ночі виник конфлікт на ґрунті ревнощів. Під час словесної перепалки ОСОБА_4 умисно наніс ОСОБА_3 удар рукою в обличчя та, поваливши ОСОБА_3 на землю, продовжив завдавати побоїв. ОСОБА_3, діючи в умовах необхідної оборони, з метою свого захисту від протиправних посягань ОСОБА_4, усвідомлюючи, що іншим чином не здолає ОСОБА_4, який був молодшим і фізично сильнішим, а також міг також розраховувати на підтримку своїх друзів ОСОБА_10 і ОСОБА_7, які разом з ОСОБА_4 зазіхнули на недоторканість його житла та на його особисту безпеку, у кишені своєї куртки відкрив розкладний ніж, вивільнив руку і наніс ОСОБА_4 один удар в ділянку шиї зліва, заподіявши при цьому легке тілесне ушкодження, що викликало короткочасний розлад здоров`я.

Усвідомивши свою явну перевагу над ОСОБА_4 який, зазнавши поранення шиї та, побачивши у руках обвинуваченого ніж, розгубився, ОСОБА_3, в процесі боротьби опинився над ОСОБА_4, внаслідок чого обстановка захисту змінилась. Діючи з перевищенням меж необхідної оборони, з метою заподіяння ОСОБА_4 тяжкої шкоди, яка явно не відповідала небезпечності посягання, обвинувачений наніс потерпілому ще два проникаючі удари в ділянку живота, заподіявши при цьому тяжкі тілесні ушкодження, які були небезпечні для життя у момент їх спричинення.

В судове засідання потерпілий ОСОБА_4 не зявився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про поважність причин свого неприбуття не повідомляв, клопотань про відкладення такого розгляду не надходило. Тому, колегія суддів вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за його відсутності, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурорами підтримано доводи апеляційної скарги, з мотивів, викладених у ній, просять її задовольнити;

- обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав її безпідставною, вважає вирок суду законним і обґрунтованим;

- захисник ОСОБА_5 просив залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду без змін.

В апеляційній скарзі прокурор просив дослідити усі докази, які були досліджені судом першої інстанції.

Під час апеляційного розгляду в задоволенні такого клопотання колегією суддів відмовлено, оскільки, як вказав прокурор, такі докази були предметом дослідження в суді першої інстанції, мотивів щодо необхідності їх повторного дослідження ним не було наведено та таке не ґрунтується на вимогах ч. 3 ст. 404 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а вирок суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з вироку, висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну, повну й обєктивну оцінку в їх сукупності та взаємозвязку.

Зокрема, на підтвердження встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано послався на показання обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11М, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, висновок судово-медичної експертизи № 297 від 17 червня 2016 року (а.п. 114-115), висновок судово-медичної експертизи № 62 від 13 червня 2016 року (а.п. 85-86 ), висновок судової медико-криміналістичної експертизи № 142 від 13 липня 2016 року (а.п. 116-118), протокол огляду місця події від 23 квітня 2016 року (а.п. 151-155, 90), висновок судово-цитологічної експертизи № 88 від 23 травня 2016 року (а.п. 144-145), протокол огляду куртки чоловічої, яка належить ОСОБА_3 і в якій він був одягнутий у момент скоєння інкримінованих дій, від 23 квітня 2016 року (а.п. 147).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що 23 квітня 2016 року близько 03 год. 30 хв. серед ночі до будинку під`їхав автомобіль і у двері почувся сильний грюкіт. Коли відчинив двері, побачив ОСОБА_4, який самовільно зайшов до будинку і відразу наніс удар йому в обличчя, а тоді продовжив завдавати побоїв руками та ногами по обличчю і тілу. Коли він намагався захиститись і нанести удари у відповідь, до ОСОБА_4 у його побитті приєднався ОСОБА_10, який також декілька раз копнув його. У хаті зчинився шум, крик, внаслідок цих подій пробудились діти. Після цього ОСОБА_4 та ОСОБА_10 припинили його бити. Йому було відомо про те, що ОСОБА_4 у період, коли вони з дружиною ОСОБА_12 перебували деякий час у сварці, підтримував з нею стосунки. Тому на його запитання, як пояснити таку поведінку, дружина сказала викликати поліцію. Після цього він вийшов з будинку і на власному автомобілі поїхав до іншого свого будинку. Через 20-30 хв. він повернувся і побачив, що ОСОБА_4 з своєю компанією сиділи за столом в будинку і розпивали спиртне. ОСОБА_4 запропонував йому випити на знак примирення, але він відмовився і зайшов у іншу кімнату, де вклав спати дітей. Коли через якийсь час знову вийшов з будинку, то на вулиці побачив ОСОБА_4, котрий чіплявся до його дружини. Він приревнував і покликав ОСОБА_4 поговорити про те, що відбувається. Потерпілий підійшов до нього, вів себе зухвало і їх розмова відразу переросла у сварку, під час якої ОСОБА_4 наніс йому удар рукою в обличчя. Від отриманого удару він заточився, а ОСОБА_4 повалив його на землю та продовжив наносити удари, нахилившись над ним. Під час падіння його руки знаходились в кишенях і, впавши на поли куртки, він не відразу зміг їх звільнити. В кишені куртки, яку він тоді одяг, виходячи з будинку, знаходився розкладний ніж, котрий він часто носить з собою на роботу, бо працює слюсарем і користується ним при потребі. Тримаючи руку в кишені куртки, не маючи відразу змоги витягнути її, він у кишені відкрив ніж, вивільнив руку і, перебуваючи у положенні на спині, наніс ОСОБА_4, який нахилявся над ним, ножем, який був у правій руці, ковзаючий удар у ділянку горла. Після цього ОСОБА_4 закричав, кличучи на допомогу своїх товаришів, а він, продовжуючи боротьбу, наніс удар ножем у живіт. Скільки ударів в живіт наніс категорично ствердити не міг, бо був у стані емоційного збудження. Коли на крик ОСОБА_4 вибігли ОСОБА_10 і ОСОБА_7, то почали його копати, однак він вирвався і пішов до ріки.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3, на думку колегії суддів є належними, допустимими та достовірними доказами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що напередодні події увечері проводив час з друзями ОСОБА_10, його дівчиною ОСОБА_11, а також ОСОБА_7 та іншими, розпиваючи спиртне. Протягом вечора він кілька разів розмовляв з ОСОБА_12 по телефону, з якою тоді підтримував стосунки. Йому було відомо, що ОСОБА_12 не живе з своїм чоловіком і має намір розлучитись. Колись у розмові вона скаржилась на чоловіка, що він грубо з нею поводиться. З ОСОБА_3 був знайомий. Будучи напідпитку близько 2 год. вирішив провідати ОСОБА_12 вдома і вмовив своїх друзів поїхати з ним. З цією метою викликали таксі та поїхали у с. Нивочин. Прибувши на місце, він почав стукати у двері та вікна, а коли двері відчинив ОСОБА_3 він вдарив його кулаком в обличчя, висловлюючи претензії, чому він тут ночує. Між ними виникла короткочасна бійка, яку припинили решта присутніх. Він з друзями сіли у хаті за стіл і запропонував випити горілки, яку привезли з собою. ОСОБА_3 відмовився з ними пити, пішов до дітей у іншу кімнату, а потім вийшов з будинку і кудись поїхав машиною. ОСОБА_12 сіла з ними за стіл і підтримувала розмову. Повернувшись через 30 хв. ОСОБА_3 знову зайшов до хати і пішов у кімнату до дітей. В той час він разом з ОСОБА_12 вийшли на вулицю і сіли на лавку під хатою поговорити. Через деякий час з будинку вийшов ОСОБА_3 і між ними зав`язалась розмова. ОСОБА_12 пішла в будинок. Коли вони з ОСОБА_3 дещо відійшли від будинку, їх розмова перейшла у сварку. Під час конфлікту він наніс ОСОБА_3 удар рукою в обличчя і, поваливши його на землю, ще кілька раз вдарив. Обвинувачений чинив опір, крутився під ним і несподівано він відчув удар гострим предметом по шиї, почув як потекла кров. Він втратив контроль над ситуацією, намагався встати і відчув удар гострим предметом в живіт, після чого почав кричати і кликати на допомогу. Що відбувалось далі пригадати не міг, оскільки після отримання ножового поранення перебував у шоковому стані, а також того вечора був добряче п`яним. Пояснив також, що на досудовому розслідуванні давав дещо інші показання, оскільки мав злість на ОСОБА_3 за те, що зазнав ножових поранень. Оскільки заподіяна йому шкода обвинуваченим відшкодована, у справі приватного обвинувачення за скаргою ОСОБА_3 вони примирились, він просив не притягати ОСОБА_3 до суворої відповідальності.

Вказані показання потерпілого ОСОБА_4 є належними, допустимими та достовірними доказами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_10 про те, що увечері напередодні події разом з ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_11 та іншими особами проводили час, розпиваючи спиртні напої. Протягом дня та вечора ОСОБА_4 неодноразово брав у нього телефон, щоб телефонувати до ОСОБА_12, з якою на той час підтримував стосунки. Близько 2 год. ночі ОСОБА_4 вирішив навідати ОСОБА_12 і попросив їх поїхати з ним. Вони погодились і на таксі вирушили до с. Нивочин. Прибувши на місце побачили, що у будинку світло не світилось. ОСОБА_14 став грюкати у двері та кричати доти, поки їх не відчинив ОСОБА_3 Тоді ОСОБА_4 зчинив з ним бійку, яка скоро припинилась. Вони всі зайшли до будинку і ОСОБА_4 запропонував сісти за стіл та випити спиртне, яке вони привезли з собою. ОСОБА_3 відмовився з ними пити і вийшов у кімнату до дітей, а незабаром вийшов з будинку і поїхав геть на власному автомобілі. ОСОБА_12 спиртне з ними не розпивала, але сиділа і підтримувала розмову. Через 20-30 хв. ОСОБА_3 повернувся. ОСОБА_4 та ОСОБА_12 в той час вийшли на вулицю. Він також вийшов і побачив, що ОСОБА_4 з ОСОБА_12 сиділи на лавці, а ОСОБА_3 стояв біля своєї машини і про щось розмовляли. Він повернувся у будинок. Через деякий час до будинку повернулась і ОСОБА_12 та сказала, що потерпілий та обвинувачений спокійно спілкуються. Незабаром він почув крик ОСОБА_4 про допомогу. Він з ОСОБА_7 негайно кинулись на двір. Там побачив, що на відстані 6-7 метрів від будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 боролись на землі, при цьому ОСОБА_3 був зверху над ОСОБА_4. Підбігши, він схопив ОСОБА_3 за комір куртки та відкинув його з ОСОБА_4, а той, піднявшись, почав тікати. За ОСОБА_3 кинувся ОСОБА_7, а він обернувся, щоб допомогти ОСОБА_4, який кричав, а одяг його був просякнутий кров`ю. Почалась паніка, вони занесли ОСОБА_4 до будинку та намагались надати йому допомогу, викликали швидку. В той час до будинку зайшов син обвинуваченого ОСОБА_13 і сказав, що на місці події знайшов ніж. До того він ножа у руках ОСОБА_3 не бачив.

Показання свідка ОСОБА_10 також є належними, допустимими та достовірними доказами.

Так само, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_11, яка підтвердила показання свідка ОСОБА_10

Аналогічно, колегія суддів вважає показання свідка ОСОБА_11 належними, допустимими та достовірними доказами.

На думку колегія суддів, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_12, яка пояснила, що одружена з ОСОБА_3 і разом виховують п`ятеро дітей, четверо з яких їх спільні діти і один син народжений до шлюбу. Протягом певного періоду, протягом близько 2-х місяців, вони з чоловіком були у сварці і в той період вона познайомилась з ОСОБА_4 та підтримувала з ним стосунки. Чоловік знав про ці відносини, оскільки вони обговорювали можливість розлучення. Однак, поступово відносини з чоловіком налагоджувались. 22 квітня 2016 року чоловік разом з сином ОСОБА_15 близько 19 год. повернулись з роботи, до них повернув брат і вони разом вечеряли. Близько 20 год. їй зателефонував ОСОБА_4 і сказав, що хоче приїхати у гості. Вона повідомила його, що вдома чоловік і просила не приїжджати. Близько 22-23 год. вони полягали спати. Приблизно о 3 год. 30 хв. чоловік розбудив її і сказав, що до будинку під`їхала якась машина та пішов відчиняти двері, а вона продовжувала лежати в ліжку. Потім почула шум, вийшла з кімнати і побачила, що ОСОБА_4 з ОСОБА_10 били чоловіка. Вона та син ОСОБА_15 стали розбороняти бійку і таким чином побиття припинилось. Після того чоловік вийшов з будинку і кудись поїхав, а ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 зайшли у будинок та сіли за стіл, щоб випити спиртного, яке привезли з собою. Через деякий час чоловік повернувся до будинку і ОСОБА_4 запропонував йому випити за примирення, але той відмовився і зайшов у кімнату до дітей. ОСОБА_4 покликав її на вулицю поговорити і вони сіли на лавку під хатою. Через кілька хвилин з будинку вийшов ОСОБА_3 та став розмовляти з ОСОБА_4 Замерзнувши, вона зайшла до хати. Незабаром, почула крик ОСОБА_4, який вигукував «бурий, рятуй». ОСОБА_10, ОСОБА_7, син ОСОБА_15 та вона вибігли на вулицю. Побачила, що ОСОБА_4 лежав на землі з одного боку, а ОСОБА_3 з іншого, біля них уже були ОСОБА_10, ОСОБА_7, від яких ОСОБА_3 утік, а ОСОБА_16 закривавленого занесли до будинку та викликали швидку допомогу. Вказала, що того вечора ніяких дзвінків до ОСОБА_4 зі скаргами на чоловіка не робила, а коли той увечері телефонував, просила його не приїжджати, бо стосунки з чоловіком налагодила.

Показання свідка ОСОБА_12 колегія суддів вважає належними, допустимими та достовірними доказами.

Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання неповнолітнього свідка ОСОБА_13 про те, що близько 4 год. ночі почув шум і крик. Він вийшов з кімнати, у якій спав з батьком та братом і побачив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_10 у іншій кімнаті били його батька, який упав на ліжко, де спала сестра і оборонявся. Він з матір`ю почали кричати на нападників і ОСОБА_4 та ОСОБА_10 припинили побиття. Батько запитав маму, як це розуміти, на що вона сказала викликати поліцію. Після того батько вийшов з будинку і поїхав геть. ОСОБА_4 з компанією зайшли до будинку, сіли за стіл. ОСОБА_4 знав раніше, оскільки той декілька раз приїжджав до їх двоюрідної сестри ОСОБА_17, а також спілкувався з мамою. Того вечора близько 23 год. ОСОБА_4 телефонував до матері і говорив, що хоче приїхати, то він брав трубку і сказав останньому, щоб не приїжджав, оскільки батько з мамою помирились. Коли мама з ОСОБА_4 розмовляли на вулиці, до будинку повернувся тато. Мама зайшла до хати, а за кілька хвилин почувся крик. ОСОБА_10 та ОСОБА_7 кинулись до дверей, а він вибіг разом з ними. Побачив, що ОСОБА_4 з батьком боролись. ОСОБА_10 та ОСОБА_7 намагалися також вдарити ногою батька, але той утік.

Вказані показання неповнолітнього свідка ОСОБА_13 є належними, допустимими та достовірними доказами.

Так само, обґрунтовано суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_7 про те, що протягом дня та вечора відпочивав у компанії ОСОБА_10, ОСОБА_4 та дівчат у смт Богородчани. Близько 1 год. ночі ОСОБА_4 попросив їх поїхати з ним до ОСОБА_12, з якою він на той час зустрічався і яка, з його слів, перебувала у процесі розлучення з своїм чоловіком, аби захистити її від чоловіка, який її б`є. Вони погодились і на автомобілі таксі поїхали у с. Нивочин, де раніше вже бували. Приїхавши до будинку ОСОБА_4, який через стан сп`яніння був у неадекватному стані, почав вигримувати у вікна та двері будинку, грюкав довго, поки двері не відчинив ОСОБА_3 ОСОБА_4 відразу почав кричати на ОСОБА_3 і зчинив з ним бійку, бились сильно і його намагання розборонити їх не відразу вдались. ОСОБА_10 під час конфлікту упав на ліжко, де спала дитина. У хаті зчинився лемент. Після завершення бійки ОСОБА_3 був побитий до крові, пішов у сусідню кімнату до дітей, а усі присутні, в тому числі і ОСОБА_12 сіли за стіл та почали спілкуватись і розпивати горілку, яку привезли з собою. Через деякий час ОСОБА_3 вийшов з будинку і куди подівся йому не було відомо. Приблизно через 30 хв. обвинувачений повернуся, відмовився з ними випити, знову зайшов у кімнату до дітей, а коли виходив, то покликав з собою ОСОБА_4 поговорити. Разом з ОСОБА_4 на вулицю вийшли ОСОБА_12 та ОСОБА_10. ОСОБА_10 скоро повернувся, сказав, що говорять біля машини нормально, через деякий час до хати зайшла також ОСОБА_12. Через 10-15 хв. ОСОБА_10 почув крики ОСОБА_4 «бурий» і відразу кинувся до виходу. Він вибіг зразу після ОСОБА_10 і побачив, що на землі лежали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 При цьому ОСОБА_3 знаходився над ОСОБА_4, який своїми руками утримував руку ОСОБА_3 ОСОБА_10, підскочивши, відкинув ОСОБА_3 на бік, а той піднявшись на ноги побіг в його сторону. Він кинувся навздогін за ОСОБА_3, намагався його вдарити ногою, а той обернувся і кинув у нього якимось предметом, як з`ясувалось - ножем. Він припинив бігти за ОСОБА_3 і разом з ОСОБА_10 занесли ОСОБА_4 до будинку та викликали швидку. ОСОБА_18 ОСОБА_13 зайшов і повідомив, що знайшов ніж на місці події.

Колегія суддів вважає показання свідка ОСОБА_7 належними, допустимими та достовірними доказами.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку сукупність письмових та інших доказів по кримінальному провадженню після їх дослідження, з яких вбачається наступне.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 297 від 17 червня 2016 року (а.п. 114-115) у потерпілого ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження у виді двох проникаючих ран в ділянці живота з ушкодженням печінки, що супроводжувалися масивною внутрішньою кровотечею, а також одної рани в ділянці шиї зліва, що викликали необхідність проведення операції ревізії очеревної порожнини, ушивання рани печінки, туалет та дренування черевної порожнини, ПХО та ушивання різаних ран черевної стінки та шиї. Вказані тілесні ушкодження можуть відповідати терміну, вказаному у постанові. Дві проникаючі рани в ділянці живота з ушкодженнями печінки, що супроводжувались масивною внутрішньою кровотечею, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент спричинення. Рана в ділянці шиї зліва відноситься до легких тілесних ушкоджень, що викликало короткочасний розлад здоровя.

З висновку судово-медичної експертизи № 62 від 13 червня 2016 року (а.п. 85-86) вбачається, що у ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження у виді синця в ділянці правої руки, синця у ділянці передньої поверхні лівої половини грудної клітки; забій з травматичним набряком мяких тканин та синцем в ділянці правого ока; підкон`юктивальний крововилив в ділянці правого очного яблука, які утворились від дії тупих твердих предметів, могли утворитись як при нанесенні не менш 5-ти ударів тупими твердими предметами у вказані ділянки тіла, так і при ударах вказаними ділянками тіла до таких, можуть відповідати терміну вказаному у постанові і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Так як при виписці зі стаціонару у ОСОБА_3 утримується неврологічна симптоматика, амбулаторно після стаціонару він не лікувався, наслідок черепно-мозкової травми невідомий, вирішити питання про характер черепно-мозкової травми та її ступінь тяжкості експерт не змогла.

Відповідно до висновку судової медико-криміналістичної експертизи № 142 від 13 липня 2016 року (а.п. 116-118) на підставі проведеного дослідження одягу потерпілого ОСОБА_4, та ножа, які були представлені у розпорядження експерту встановлено, що на комірі куртки зліва, передній поверхні футболки справа виявлено по одному колото-різаному пошкодженню, які за розташуванням зіставляються відповідно з ділянками ран шиї зліва і однієї із ран передньої черевної стінки потерпілого та були заподіяні плоским колюче-ріжучим предметом, що має обушок і лезо. Утворення колото-різаного пошкодження на комірі куртки не супроводжувалось пошкодженням футболки, при утворенні колото-різаного пошкодження на передній поверхні футболки не була пошкоджена куртка - можливо при її розстібнутому стані. При заподіянні однієї з ран передньої черевної стінки потерпілого не був пошкоджений одяг, або через утворене пошкодження на футболці був проведений розріз при її знятті під час надання медичної допомоги. Досліджені на одязі колото-різані пошкодження могли бути заподіяні ножем, поданим на експертизу. Під час нанесення ударів ножем потерпілий був обернений до підозрюваного передньою чи переднє-лівою поверхнею тіла і міг перебувати при цьому як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні.

Згідно із протоколом огляду місця події від 23 квітня 2016 року (а.п. 151-155, 90) на території господарства по вул. Шевченка, 11, в с. Нивочин Богородчанського району на землі виявлено і вилучено ніж загальною довжиною 17,5 см, довжина леза 8,5 см з коричневою ручкою, який постановою слідчого від 23 квітня 2016 року визнаний речовим доказом.

Як вбачається з висновку судово-цитологічної експертизи № 88 від 23 травня 2016 року (а.п. 144-145) при дослідженні слідів на клинку та ручці розкладного ножа, вилученого з місця події, знайдено кров людини, яка за серологічними дослідженнями могла походити від особи (осіб), в крові якої міститься антиген Н системи АВО, що не виключає походження цієї крові як від потерпілого ОСОБА_4М, так і від обвинуваченого ОСОБА_3

Протоколом огляду куртки чоловічої, яка належить ОСОБА_3 і в якій він був одягнутий у момент скоєння інкримінованих дій, від 23 квітня 2016 року (а.п. 147), встановлено, що на передній частині чоловічої фуфайки утепленої з тканини синього кольору, з зовнішньої сторони в районі правої кишені знаходиться розріз тканини довжиною 3,5 см і шириною 1,5 см.

Колегія суддів вважає вищевикладені докази, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, належними, допустимими та достовірними.

Також, колегія суддів погоджується з наданим судом першої інстанції аналізом вказаної сукупності доказів, які у взаємозвязку, поза всяким розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення при викладених у оскарженому вироку обставинах з відповідною правовою кваліфікацією дій за ст. 124 КК України.

При цьому, судом першої інстанції переконливо обґрунтовані висновки суду щодо кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ст. 124 КК України як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.

При перевірці доводів апеляційної скарги прокурора щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_3 судом першої інстанції за ст. 124 КК України, колегія суддів враховує правові позиції Верховного суду України, які викладені у постанові судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2015 року у справі № 5-125кс15 з якої вбачається, що закріплене в статті 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (частина третя статті 27 Конституції України).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Доводи прокурора про те, що висновки суду про наявність посягання з боку потерпілого на життя та здоров`я обвинуваченого базуються виключно на його показаннях, спростовуються поясненнями, даними потерпілим ОСОБА_4 в судовому засіданні суду першої інстанції. Він вказав, що коли вони з ОСОБА_3 дещо відійшли від будинку, їх розмова перейшла у сварку. Під час конфлікту він наніс удар ОСОБА_3 удар рукою в обличчя і, поваливши його на землю, ще кілька раз вдарив. Обвинувачений чинив опір, крутився під ним.

Твердження прокурора про те, що показання ОСОБА_3 з приводу того, що він за ревнував і хотів зясувати з ОСОБА_4 стосунки прямо вказують про наявність умислу на спричинення останньому тілесних ушкоджень з мотивів ревнощів та помсти за раніше спричинені йому потерпілим тілесних ушкоджень, є помилковим.

Аналізуючи сукупність доказів у кримінальному провадженні, колегія суддів, дійшла висновку, що умисел ОСОБА_3 був спрямований не на заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_4, а на припинення протиправних дій з боку останнього, а саме протизаконного насильства, що полягало в нанесенні ударів. ОСОБА_3 заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_4 з метою захисту.

Оскільки суспільно небезпечне посягання з боку потерпілого ОСОБА_4 могло бути негайно відвернене чи припинене шляхом заподіяння йому шкоди, у ОСОБА_3 незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою, було право на необхідну оборону.

Так, ОСОБА_3 усвідомлював, що іншим чином не здолає ОСОБА_4, оскільки той молодший і фізично сильніший, може розраховувати на підтримку своїх друзів ОСОБА_10 і ОСОБА_7, враховуючи при цьому, що попередню сутичку між ними з ініціативи ОСОБА_4 було припинено за допомогою інших осіб, та те, що останній перебував у стані алкогольного спяніння.

Прокурор в апеляційній скарзі, не погоджуючись з перекваліфікацією судом першої інстанції дій ОСОБА_3 на ст. 124 КК України, зазначає, що висновки суду з приводу того, що ОСОБА_4 та свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_7 зазіхнули на недоторканість житла ОСОБА_3 та його особисту безпеку не базуються на жодних досліджених в судовому засіданні доказах, оскільки свідки вказали, що ОСОБА_12, яка є власником житлового будинку в с. Нивочин по вул. Шевченка, 11 та яка протягом близько двох останніх місяців до події зустрічалась із потерпілим ОСОБА_4, розмовляючи тієї ночі з останнім по телефону сама запросила його до себе додому та попросила, щоб він приїхав та допоміг їй, оскільки її чоловік ОСОБА_3 б'є її та дітей.

Безумовно, те, що ОСОБА_4 та свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_7 зазіхнули на недоторканість житла ОСОБА_3 та його особисту безпеку, має значення для кримінального провадження. Проте, встановлення такого факту саме по собі не впливає на висновок про винність ОСОБА_3 та кваліфікацію його дій, оскільки предметом з'ясування, дослідження та оцінки в даному випадку є подія кримінального правопорушення щодо діяння ОСОБА_3, яке полягало у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_4, згідно предявленого обвинувачення.

В той час, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Твердження прокурора про те, що свідки вказали, що ОСОБА_12, розмовляючи тієї ночі з ОСОБА_4 по телефону сама запросила його до себе додому та попросила, щоб він приїхав та допоміг їй, оскільки її чоловік ОСОБА_3 б'є її та дітей, спростовується поясненнями потерпілого та свідків, наданими в судовому засіданні. Так, свідок ОСОБА_12 зазначила, що близько 20 год. їй зателефонував ОСОБА_4 і сказав, що хоче приїхати у гості, однак вона повідомила його, що вдома чоловік і просила не приїжджати. З показань потерпілого ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 вбачається, що вони таке однозначно не стверджували.

Висновки слідчих експериментів із свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд першої інстанції при постановленні вироку не взяв до уваги, а також вважав необґрунтованими посилання сторони обвинувачення на протокол слідчого експерименту проведеного із потерпілим ОСОБА_4

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначив мотиви неврахування цих доказів.

Щодо доводів прокурора відносно того, що висновки слідчих експериментів із свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 при досліджені їх в судовому засіданні не ставились під сумнів жодним учасником судового розгляду, в тому числі і стороною захисту, а клопотання сторони обвинувачення про виклик осіб, які були залучені до проведення слідчих експериментів як понятих було відхилено судом, колегія суддів зазначає наступне.

Незалежно від наявності чи відсутності в учасників судового розгляду сумнівів щодо належності, допустимості, достовірності доказів і подання ними у зв`язку такими сумнівами клопотань суд, відповідно до положень ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Оскільки, згідно з ст. 240 КПК України, слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та, відповідно, метою слідчих експериментів, в даному випадку, фактично була перевірка показань раніше допитаних свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 шляхом отримання повторних показань, згідно з ч. 1 ст. 224 КПК України, кожний з цих свідків мав допитуватися окремо, без присутності іншого.

Двоє допитаних осіб, в даному випадку свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7, могли б бути присутні водночас, виключно, під час проведення такої слідчої (розшукової) дії як одночасний допит, що здійснюється для з'ясування причин розбіжностей у показаннях таких осіб, в порядку ч. 9 ст. 224 КПК України.

Зважаючи на те, що під час проведення слідчих експериментів були присутні одночасно двоє свідків, як ОСОБА_8, так і ОСОБА_7, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв їх висновки до уваги.

Щодо твердження прокурора про те, що висновком судово-імунологічної експертизи речових доказів № 348 від 17 травня 2016 року не спростовується висновок слідчого експерименту проведеного із потерпілим ОСОБА_4, то колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції з приводу його неврахування правильним, оскільки, як ним і зазначено, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 сам заперечив вказані під час його проведення показання.

Як зазначив прокурор в апеляційній скарзі, судом не надавалася оцінка у вироку показанням свідка ОСОБА_7, який зазначив, що йому та свідку ОСОБА_6, а також потерпілому ОСОБА_4 погрожували невідомі особи з метою примусити їх відмовитись від показань наданих на досудовому розслідуванні. Проте, такі показання жодним чином не впливають на висновок про винуватість чи невинуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення. Крім того, з заявою чи повідомленням про вчинення щодо нього кримінального правопорушення ОСОБА_7 до уповноважених органів не звертався, про що сам повідомив суд першої інстанції, також не вказував на конкретних осіб.

Щодо розбіжностей у показаннях наданих під час досудового розслідування та в судовому засіданні, колегія суддів зазначає, що в незалежності від наданих показів потерпілого ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_7 під час досудового розслідування, відповідно до приписів ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Свідки попереджалися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Показань чи документів, які б підтверджували нечесність свідків стороною обвинувачення не наведено, немає жодних підстав вважати їх такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора про те, що дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, встановивши вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення та виходячи з конкретних обставин справи, зробив правильний висновок про кваліфікацію дій обвинуваченого за ст. 124 КК України та призначив покарання, яке відповідає вимогам ст. 65 КК України - є достатніми, справедливими і необхідними для його виправлення та для запобігання вчинення злочинів як ним, так і іншими особами.

Отже, з урахуванням наведеного, підстави для скасування вироку суду за мотивами викладеними в апеляційній скарзі, відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б бути безумовною підставою для скасування чи зміни вироку колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Богородчанського відділу Надвірнянської місцевої прокуратури ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_3 за ст. 124 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, засудженим у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді В.В. Повзло

ОСОБА_19

ОСОБА_20