Рішення № 63361651, 13.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0906/1225/12

Провадження № 22-ц/779/2347/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю.,

секретар Мельник О.В.,

з участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Лолинської сільської ради Долинського району про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Долинського районного суду від 19 грудня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

в листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Лолинської сільської ради Долинського району посилаючись на те, що 13.11.2011 померла її мати ОСОБА_6, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне їй майно, яке остання за заповітом від 04.07.2002 заповіла позивачці. Для оформлення спадщини їй необхідно подати в нотаріальну контору витяг з реєстру прав власників на нерухоме майно. Однак Івано-Франківське ОБТІ відмовило у видачі такого витягу з реєстру, оскільки ОСОБА_6 не зареєструвала право власності на домоволодіння в с. Максимівка, вул. Зелена, 33 Долинського району. Так як оформити спадщину через відсутність витягу з реєстру права власності на нерухоме майно вона не може, просила визнати за нею право власності на зазначене домоволодіння.

Рішенням Долинського районного суду від 19 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на будинковолодіння, що знаходиться в с. Максимівка по вул. Зелена, 33 Долинського району Івано-Франківської області та належало її матері ОСОБА_6, яка померла 13.11.2011 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилається на необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що є сестрою ОСОБА_4 Від народження і до цього часу вона зареєстрована та фактично проживає у спірному будинку, там зареєстрований і проживає її син, який знаходиться на роботі за кордоном. За життя їх мати ОСОБА_6 заповіту не складала, після її смерті вона разом із ОСОБА_4 придбала будівельні матеріали та за згодою сестри провела у своїй половині будинку ремонт, користувалась і користується на даний час земельною ділянкою біля будинку. Так як вона працює в м. Долина, то останнім часом орендує житло, а в спірний будинок приїжджає на вихідні та у відпустки. Про оскаржуване рішення їй стало відомо тільки в жовтні 2016 року, коли отримала повістку з Долинського районного суду і копію позовної заяви про втрату права її та сина на користування зазначеним житловим будинком. Суд не врахував, що викладені ОСОБА_4 у позовній заяві відомості про відсутність інших спадкоємців не відповідають дійсності. Вона, ОСОБА_5, є спадкоємцем першої черги після смерті матері, проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вважається такою, що прийняла спадщину. Отже, належними відповідачами за вказаним позовом повинна бути вона, ОСОБА_5 та її син ОСОБА_7 Зазначає також, що існування заповіту від імені матері є сумнівним, вона має намір оскаржити його, так як вважає недійсним. Оскільки оскаржуваним рішенням порушено її права, просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представники ОСОБА_4 і Лолинської сільської ради доводи апеляційної скарги заперечили. ОСОБА_5, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, не зявилась, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Задовольняючи позов та визнаючи право власності на домоволодіння в с. Максимівка, вул. Зелена, 33 Долинського району в порядку спадкування за заповітом померлої 13.11.2011 ОСОБА_6 тільки за її дочкою ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що за ОСОБА_6 згідно запису в погосподарській книзі Лолинської сільської ради за 2011-2015 роки рахувалось домоволодіння в с. Максимівка, вул. Зелена, 33. Заповітом від 04.07.2002, посвідченим секретарем виконкому Лолинської сільської ради, який не змінювався та не скасовувався, ОСОБА_6 усе своє майно заповіла ОСОБА_4 Інших спадкоємців, які б мали право на обов'язкову частку в спадковому майні після смерті ОСОБА_6 немає, оскільки ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_6, а чоловік спадкодавця помер в 1970-их роках.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Предметом спору в даній справі є визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: час і місце відкриття спадщини; коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Отже, за змістом ст. 392 ЦК належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (справа № 6-692цс16) викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спорів про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно суди встановлюють належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини, а також зясовують чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, які мають право на спадщину.

Таким чином, задоволення судом позовної вимоги про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом чи за заповітом залежить від вирішення спору між спадкоємцями стосовно спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки виконкому Лолинської сільської ради від 10.12.2012 у домоволодінні в с. Максимівка Долинського району, окрім померлої власниці ОСОБА_6, до дня її смерті 13.11.2011 були зареєстровані та продовжують проживати її дочки ОСОБА_5, ОСОБА_4 та внуки ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 20).

Задовольняючи позов з огляду на те, що ОСОБА_4 має право на спадкування як особа, визначена у заповіті, суд першої інстанції не звернув уваги на норму ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

ОСОБА_5 як спадкоємець першої черги у разі визнання недійсним заповіту мала би право на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 при доведеності нею своїх вимог.

Розглянувши справу без участі сторін, визнавши право власності на вище вказане домоволодіння тільки за ОСОБА_4, суд першої інстанції не перевірив склад осіб, які мають право на спадщину, не витребував та не дослідив матеріали спадкової справи, а також не з'ясував чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, зокрема ОСОБА_5

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, як і право звернутися до суду за захистом свого майнового права.

Суд першої інстанції не дотримався всіх вимог процесуального закону, оскільки відповідачем у справі була лише Лолинська сільська рада Долинського району.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин оскаржуване рішення порушує права апелянта ОСОБА_5, яка до участі в справі залучена не була.

Однак, апеляційний суд законодавчо позбавлений права в такому разі скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд, відповідно як і залучити таку особу до участі в справі та вирішити спір як суд першої інстанції.

Разом з тим, ураховуючи положення ст. 303 ЦПК України щодо перевірки апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене рішення не може залишатися в силі та підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Долинського районного суду від 19 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Лолинської сільської ради Долинського району про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

ОСОБА_9