Рішення № 63360254, 05.12.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

05.12.2016 Єдиний унікальний номер 205/5001/16-ц

Справа №2/205/2489/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року м.Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

за участю секретаря Мікуновій К.Ю.

за участю позивача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 29 червня 2016 року звернулась до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із даним позовом (а.с. 2-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 23 серпня 2003 року по 29серпня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В період шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 (ОСОБА_6) у м. Дніпропетровську, титульним власником якої є відповідач.

У зв'язку із тим, що відповідач не визнає право позивачки на 1/2 частину спірної квартири тим самим порушує її права, у зв'язку із чим, позивачка вимушена була звернутися до суду із даним позовом, в якому просить суд, поділити спільне майно квартиру АДРЕСА_2, набуту з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі в рівних частках; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4.

Позивачка та її представник за договором адвокат ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач та його представник за довіреністю ОСОБА_3 в судовому засіданні проти вимог позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні. Повний текст рішення складений 08 грудня 2016 року.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, законів України, практику Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд, дослідивши надані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 23 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, між сторонами було укладено шлюб (а.с.8), який на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2014 року розірвано (а.с. 10).

Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

На підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2007 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 (ОСОБА_6) у м. Дніпропетровську (а.с.12-13).

Право власності на вищевказане домоволодіння належним чином зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с.84).

У відповідності до п.22постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя": поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 СК України таст. 372 ЦК України.

Згідно зі ст.. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст..368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За ст.. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери,паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно зі ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 41 Конституції Українита ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1ст. 319 ЦК України,власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ч.1ст. 321 ЦК України,право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності звязку у сукупності, суд першої інстанції розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 (ОСОБА_6) у м.Дніпропетровську.

Вирішуючи питання щодо судових витрат згідно зі ст. 88 ЦПК України, із відповідача на користь позивачки належить стягнути судовий збір в сумі 551,20 грн.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст.9, ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, ст..ст. 60-61, 69-72 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 16, 368, 370, 372 ЦК України, ст.ст. 4, 6, 7, 10, 57 - 60, 88, 197, 209, 212, 213 215, 218, 222 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання права власності, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 551 грн.21 коп. (пятсот пятдесят одна грн. 21 коп.)

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Шавула