Рішення № 63349535, 16.11.2016, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 488/3314/16-ц

Провадження № 2/488/1772/16 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

16.11.2016 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

В складі: судді Лазаревої Г.М.

при секретарі Левіній Д. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» про стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

25.08.2015 р. позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на ті обставини, що під час роботи на «Зоря-Машпроект» в звязку з частковою мобілізацією, оголошеною указом президента від 17.03.2014 року його було направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період з 04.04.2014 року.

В період з квітня 2014 року по квітень 2015 року відповідач нараховував та сплачував середній заробіток.

В квітні та травні місяці 2015 року звертався в усній формі до посадових осіб відділу кадрів щодо сплати середнього заробітку, але отримав усні відповіді, що середній заробіток сплачується мобілізованим лише один рік.

З 25.03.2015 не був звільнений з військової служби відповідно до Указу Президента, а був зарахований в розпорядження командира військової частини. З часу зарахування в розпорядження командира військової частини по теперішній час невирішене питання щодо звільнення з військової служби, що повязано з кримінальним провадженням щодо нього через незявлення на службу без поважних причин.

Також відповідачем була надана відповідь про те, що середня заробітна плата не може сплачуватись, так як не вбачається можливим підтвердити факт несення військової служби.

Посилаючись на ст. 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» просив стягнути середній заробіток в сумі 65620 грн., з розрахунку розмір середньої заробітної плати 3860 грн. помножений на кількість місяців несплати середньої заробітної плати, а саме 17 місяців, на день предявлення позову. Під час судового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги на суму 60000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що переніс психічні переживання під час несплати відповідачем середньої заробітної плати, душевні страждання, які він та його сімя зазнали в звязку з цим.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що не визнає позов, так як позивач не виконує обовязки військовослужбовця, посилаючись на письмові заперечення.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з копії витягу з наказу № 69 командира військової частини від 04.04.2014 р. солдат ОСОБА_2 був призваний Корабельним РВК Миколаївської області та призначений на посаду стрільця 2-го відділення 1-го окремого стрілецького взводу 04 квітня 2014 року. Як вбачається з копії витягу з наказу № 73 командира військової частини № 3012 від 25.03.2015 р. ОСОБА_2 був зарахований в розпорядження командира військової частини, так як вважався незаконно відсутнім та був виключений з усіх видів забезпечення з 25.03.2015 р. Відповідно до довідки № 57 від 15.03.2016 р. ОСОБА_2 призваний з 04.04.2014 р., був виключений з усіх видів забезпечення на підставі наказу командира військової частини № 72 від 22.12.2014 р., так як не прибув до розташування військової частини 3012 після надання йому вихідних днів для вирішення соціально-побутових питань 17.12.2014 року. В розпорядження командира військової частини був зарахований, так як вважався незаконно відсутнім та був виключений з усіх видів забезпечення, за даним фактом відкрито кримінальне провадження.

Як вбачається з відповіді командира військової частини № 3012 від 19.04.2016 р. у звязку з відкриттям кримінального провадження за ознаками вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.407 КК України, ОСОБА_2 не має права на звільнення відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію». Рішення щодо звільнення ОСОБА_2 буде прийнято після розгляду справи Малиновським районним судом м. Одеса за кримінальним провадженням.

Існування кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів передбачених ст. ст. 407 ч.3, 407 ч.4 КК України також підтверджено копією обвинувального акту від 16 березня 2016 р.

Відповідно до відповіді військової частини № 3012 у звязку з відкриттям кримінального провадження за ознаками вчинення злочину передбаченого ч.1ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини) ОСОБА_2 не має права на звільнення відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію», оскільки не вислужив встановлені строки проходження військової служби за призовом по мобілізації. Інших законних підстав для його звільнення немає.

Також, відповідно до відповіді від 16.09.2016 року військової частини № 3012 ОСОБА_2 з 07.12.2014 року військову службу у військовій частині 3012 НГУ не проходить, знаходиться в розпорядженні командира військової частини. У звязку з самовільним залишенням військової частини, командуванню військової частини 3012 НГУ місце перебування ОСОБА_2 невідоме.

Крім того, з численних відповідей на звернення військової частини ОСОБА_2 в період з квітня 2016 року по червень 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово звертався до військової частини з приводу свого звільнення в запас, але так як він не зявляється до військової частини здійснити його звільнення не надається можливим.

Ст. 119 КЗпП України дійсно передбачає збереження середньої заробітної плати за особами призваними на військову службу під час мобілізації, ст. 4 вказаної статті передбачає збереження за військовослужбовцями, які підлягають звільненню у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу за контрактом.

Відповідно до п. 91-1 Закону України «Про дисциплінарний статут збройних сил України» військовослужбовець, якому повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину в сфері службової діяльності підлягає відстороненню від виконання повноважень у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 р. військовослужбовець, стосовно якого винесено постанову про притягнення як обвинуваченого у вчиненні злочину в сфері службової діяльності підлягає відстороненню від виконання повноважень до розгляду справи судом.

Відповідно до п. 3 ст. 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу військовослужбовці вважаються такими, що виконують обовязки військової служби :

1. на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу;

2. на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3. поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обовязкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира;

4. під час виконання державних обовязків, у тому числі у випадках, якщо ці обовязки не були пов'язані з військовою службою;

5. під час виконання обовязку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

За таких обставин вбачається невиконання військових обовязків позивачем з квітня 2015 р. до теперішнього часу, що підтверджується наведеними законодавчими актами, численними відповідями військової частини, відповідно до яких ОСОБА_2 не має права на звільнення відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію», оскільки не вислужив встановлені строки проходження військової служби за призовом по мобілізації, що обумовлюється положеннями нормативних актів щодо відсторонення від виконання обовязків військовослужбовців осіб, відносно яких відкрито кримінальне провадження за вчинення службового злочину. Крім того, твердження позивача про те, що він продовжує виконувати обовязки військовослужбовця суперечить також п.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», так як його перебування поза військовою частиною не може відповідати обовязам військовослужбовця, з тієї причини, що його фактично було відсторонено від їх виконання з часу передання його в розпорядження командира, крім того місце його перебування в військовій частині невідоме, згідно довідок, з квітня по теперішній час, тому наказ командира з даного приводу також не може існувати.

За таких обставин виникає висновок про безпідставність заявлених вимог в частині стягнення середнього заробітку, а відтак і в частині стягнення моральної шкоди за несвоєчасну виплату середнього заробітку.

У відповідності до ч. 4 ст. 88 ЦПК України у разі залишення позову без без задоволення, якщо позивача звільнено від оплати судових витрат, судові витрати понесені відповідачем компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. ст.10,11,209,212,214-215,224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» про стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області в 10-денний строк.

Суддя: Г.М. Лазарева