Рішення № 63349414, 01.12.2016, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/10134/14-ц

Провадження № 2/487/1414/16

РІШЕННЯ

Іменем України

01.12.2016 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді - Щербини С.В., при секретарі - Шевиряєвої К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконними і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки до комунальної власності,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконними і скасування рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року в частині надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею №830 по АДРЕСА_1, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2012 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_1 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та скасування його ресєтрації та повернення земельної ділянки площею №830 по АДРЕСА_1 до комунальної власності.

В позові позивач зазначав, що рішенням Миколаївської міської ради від 4 вересня 2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 830 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На підставі рішення Миколаївської міської ради від 4 вересня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку. У подальшому за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 продала цю земельну ділянку ОСОБА_2

Посилаючись на те, що земельна ділянка була передана у власність з порушеннями чинного законодавства, оскільки розташована в прибережній захисній смузі Бузького лиману, тобто відноситься до земель водного фонду й не може передаватися у власність громадянам, прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року в частині надання по АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати недійсним Державний акт серії НОМЕР_4 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та скасувати його державну реєстрацію; повернути земельну ділянку площею 830 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), грошовою оцінкою 171 642,19 грн. до комунальної власності.

09.06.2016 року позивач змінив предмет позову та просив суд визнати незаконними та скасувати пункти 45, 45.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 830 кв. м за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 29.10.2009 з кадастровим номером НОМЕР_3, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010949702038; повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 830 кв. м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_3 шляхом витребування її у ОСОБА_2

Ухвалою суду від 13.07.2016 року залишено без розгляду позовну вимогу в частині визнання недійсним догвоору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2016 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В судовому засіданні прокурор прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 уточнені вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити із підстав, що викладені у позовній заяві та заяві про зміну предмету позову.

В судовому засіданні паредставник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відсутність фактів порушеного права Позивача, відсутність порушень природоохоронного законодавства, а також пропуск прокурором строків позовної давності, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання представник відповідача - Миколаївської мсіької ради та відповідач ОСОБА_1 не з'явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені, причини неявки усду не повідомили.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено судом, рішенням Миколаївської міської ради «Про відведення (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, громадянам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м. Миколаєва» №18/14 від 20 жовтня 1993 року КЕЧ Миколаївського району та військовій частині №10758 було надано у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_2, площею 559 400 кв. м., для розташування військового містечка №62.

Рішенням Миколаївської міської ради «Про розподіл території військового містечка № 62 у м. Миколаєві на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва» №43/50 від 24.02.2006 року було затверджено схему розподілу земель на території військового містечка №62 по АДРЕСА_2 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва. Із схеми військового містечка №62 вбачається, що територія вздовж Бузького лиману була забудована будівлями та спорудами військового містечка.

Рішенням Миколаївської міської ради №35/51 від 19.06.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22156 кв. м., у тому числі 55 кв. м під капітальною забудовою, 99 кв. м під спорудами, 1766 кв. м під проходами, проїздами та площадками, 20236 кв. м під зеленими насадженнями, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_2 та передано вказану земельну ділянку площею 22156 кв. м товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект" в оренду строком на десять років.

Відповідно до заяви від 10.08.2009 року, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованої в реєстрі за №2542, ТОВ «Миколаївбудпроект» надало згоду на вилучення земельних ділянок орієнтованою площею до 1000 кв. м. для будівництва індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1.

Пунктами 45, 45.1 Рішенням Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 830 кв. м, за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 830 кв. м для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1, який складено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, містить серед інших документів, погодження (висновки) Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 27.07.2009 року №15-1734/7, Міської санітарно-епідеміологічної служби від 11.08.2009 року №1776/7, Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації №2207 від 24.07.2009 року, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 06.08.2009 року №01-04/5188-05, Управління Держкомзему у м. Миколаїв від 18.08.2009 року №3243, Управління земельних ресурсів №010831 від 22.09.2009 року.

На підставі рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року ОСОБА_1 в подальшому видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку серії ЯИ від 27.11.2009 року.

31.05.2012 року Миколаївська міська рада прийняла рішення №17/4 «Про затвердження робочого проекту «Встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок Інгул, Південний Буг і Бузького лиману на території землекористування м. Миколаєва. У подальшому, відповідне рішення Миколаївської міської ради визнано протиправним та скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2015 року у справі 814/3187/13-а, яке залишено без змін Ухвалою Вищого адміністративного суду від 17.06.2015 року.

27.08.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого ОСОБА_7 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі №916. На державному акті про право власності серії ЯИ від 27 листопада 2009 року нотаріусом вчинено напис щодо переходу права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2, а управлінням Держкомзему у м. Миколаїв здійснена державна реєстрація в Поземельній книзі за реєстровим номером НОМЕР_2 від 10 жовтня 2012 року.

12.02.2013 року ОСОБА_2 зареєструвала в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області Повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1. На підставі свідоцтва про право власності нерухоме майно від 25 вересня 2015 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

Про порушення законодавства при виділенні спірної земельної ділянки ОСОБА_1, прокурор дізнався у 2013 році під час проведення перевірки дотримання Миколаївською міською радою вимог земельного законодавства та додаткової перевірки додержання вимог містобудівного законодавства, проведеної у 2014 році.

Відповідно до заяви позивача про зміну предмету позову, позивач зазначив, що вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - територіальної громади міста Миколаєва, тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Отже, позивач змінив підставу позовної вимоги про визнання недійсним спірного рішення Миколаївської міської ради з «порушення вимог водоохоронного та містобудівного законодавства» на «вибуття земельної ділянки без волі власника».

У позовній заяві, поданої прокурором 16.10.2014 року, прокурор просив суд повернути земельну ділянку площею 830 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), грошовою оцінкою 171 642,19 грн. до комунальної власності за наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 За заявою про зміну предмету позову, прокурор просив суд повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 830 кв. м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_3 шляхом витребування її у ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України внаслідок відсутності волі власника земельної ділянки. Отже, щодо відповідної позовної вимоги прокурором одночасно змінено як предмет («повернення майна» на «витребування майна») , так і підставу позовної вимоги («порушення вимог законодавства» на «вибуття земельної ділянки поза волею власника»).

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Згідно ч.1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Враховуючи викладене, а також подану представником позивача заяву про залишення без розгляду вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.08.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд має розглянути наступні позовні вимоги прокурора: визнати незаконними та скасувати пункти 45, 45.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 830 кв. м за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 (з підстав вибуття земельної ділянки поза волею власника земельної ділянки); визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_4 від 29.10.2009 з кадастровим номером НОМЕР_3, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010949702038 (як наслідок недійсності рішення Миколаївської міської ради); повернути земельну ділянку площею 830 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), грошовою оцінкою 171 642,19 грн. до комунальної власності (за наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Відповідно до ст. 60 ЗК України (в редакції закону від 25.06.2009 року) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 88 Водного кодексу (в редакції закону від 03.06.2008 року) передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

*для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

*для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

*для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Пунктом 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08 травня 1996 року встановлено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Відповідно до пункту 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженому наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №434 від 05 листопада 2004 року у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 року "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Системний аналіз зазначених правових норм, надає підстави зробити висновок, що законодавством передбачені особливості визначення та встановлення розмірів та меж в межах населених пунктів, а саме необхідно враховувати конкретні умови, які склались в межах конкретного населеного пункту.

Суд критично відноситься до позиції про автоматичне встановлення двокілометрової зони від урізу води Бузького лиману в місті Миколаєві, оскільки закон прямо визначає виключення із загального правила. При цьому, значна частина земель міста Миколаєва історично перебуває у двокілометровій зоні від урізу води Бузького лиману.

Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 за рахунок земельної ділянки за адресою м. Миколаїв, АДРЕСА_2, переданої в оренду ТОВ «Миколаївбудпроект» для обслуговування придбаного нерухомого майна. Земельна ділянка за вказаною адресою перебувала у постійному користуванні для розміщення військового містечка №62 з 1993 року.

При виділенні спірної земельної ділянки ОСОБА_1 в межах населеного пункту існували конкретні умови забудови, що виключає в умовах, які склалися, порушення Миколаївською міською радою вимог ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Прокурор зазначив, що Генеральним планом міста Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, спірна земельна ділянка перебувала у зеленій зоні загального користування та відноситься до перспективної ланшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення. Отже, спірна земельна ділянка на момент прийняття спірного рішення належала до земель рекреаційного призначення (п. ґ) ч. 1 ст. 19, ст. 51 ЗК України).

Позивачем не враховано, що до затвердження Генерального плану міста, на земельній ділянці по АДРЕСА_2 були розміщені об'єкти нежитлової нерухомості. Частина будівель належала ТОВ «Миколаївбудпроект» на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 2005 року, посвідченого ОСОБА_7 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №171.

За проектом із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Миколаївбудпроект», розробленого ТОВ «Земельна справа», згідно вихідної земельно-кадастрової інформації цільове використання землі визначено як «землі резерву», а після затвердження проекту як землі «іншої комерційної діяльності». Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 цільове використання землі було змінено на «індивідуальне житлове будівництво».

Згідно частини 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Затверджений Генеральний план м. Миколаєва не віднесений законом до актів, яким змінюється категорія земель, він не є підставою припинення права власності на нерухоме майно на земельній ділянці, не позбавляє власників права на передачу у власність або в користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно та яка необхідна для його обслуговування.

За таких умов, висновки про порушення Миколаївською міською радою містобудівного законодавства при прийнятті рішення від 04.09.2009 року є передчасними.

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 121 ч.2 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до позовної заяви, поданої 16 жовтня 2014 року, прокурор об'єднав у одне провадження декілька позовних вимог до кількох відповідачів та визначив, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є Державна інспекція сільського господарства України.

У заяві про зміну предмету позову, прокурор на підставі ст. 45 ЦПК України не вказав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, шо спірна земельна ділянка на момент її виділення у власність ОСОБА_1 перебувала у комунальній власності. У позовній заяві, поданої 16.10.2014 року прокурор просив повернути земельну ділянку саме до комунальної власності. У заяві про зміну предмету позову, прокурор просить повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Відповідно до ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України обов'язковою передумовою для звернення до суду має бути порушення прав та законних інтересів.

Відповідно до закону Державна сільськогосподарська інспекція України не віднесена до органів влади, яка наділена повноваженнями щодо набуття та реалізації права комунальної власності на землю. Відповідно до ст. 12 ЗК України та ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядження землями комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних та міських рад.

Отже, прокурор не довів факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Державної інспекції сільського господарства України (її компетенції, повноважень). За таких умов, наявна самостійна підстава для відмови у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив про застосування наслідків спливу строку позовної давності до пред'явлених вимог та відмови в задоволенні позову.

Вирішуючи дане питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року наголошує, що позовна давність - це законне право порушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».

Так, згідно правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2469цс16 від 16.11.2016 року, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» , що містяться у ст.. 261 ЦК України, діє підставу для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знать про стан своїх мінових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду не достатньо.

Тобто, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а відповідач мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судом встановлено, що під час прийняття спірного рішення Миколаївською міською радою №36/61 від 04.09.2009 року на сесії був присутнім помічник прокурора м. Миколаєва та копію вищевказаного рішенян була направлена прокурору м. Миколаєва, тоюто о принятом рішенні 336/61 органам прокуратури було достоменно відомо в день його прийняття 04.09.2009 року.

Згідно п. 2.4 Регламенту Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 01.06.2006 року №1/12, яке було чинним на момент існування спірних правовідносин, рішення Миколаївської міської ради було оприлюдненно на офіційному сайті Миколаївської міської ради та прокурор також мав реальну можливість ознайомитись з текстом спірного рішення на офіційному сайті.

Крім того, згідно п. 9 розділу XV Конституції України, ст.. 19 Закону України «Про прокуратуру», 1991 року, прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі за відповідністю актів, які видаються всіма органами, положенням Конституції та законів України.

Відповідно до ст.ст. 8, 20 Закону України «Про прокуратуру», чинний на час виникнення спірних правовідносин, прокурор був наділений правом вимагати будь-які рішення для перевірки, витруювати документи, отримувати довідки, проводити перевірки, вносити подання або протест на рішення місцевих рад, звертатися до суду тощо.

Отже, враховуючи положення Закону України «Про прокуратуру» та обізнаність прокурора про прийняте Миколаївською міською радою рішення, прокурор мав можливість здійснити перевірку правомірності прийнятого рішення з власної ініціативи та звернутися до суду з відповідним позовом в межах позовної давності.

Прокурор звернувся до суду з вказаним позовом 16.10.2014 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, переконливих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності не надав.

Крім того, згідно п.п.2, 4 наказу Генерального прокурора України від 19.05.2005 року №3гн, на всіх нижчестоящих прокурорів було покладено обов'язок забезпечити м нагляд д за додержанням законів, передусім і органах державної влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів, одним з напрямків зосередження зусилля на додержання законів було визначено захист економічних інтересів держави від неправомірних посягань щодо земельних ресурсів та природного середовища.

У подальшому п. 10 наказу Генерального прокурора України «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» від 18.10.2010 року №3гн органи прокуратури були зобов'язані здійснювати перевірку законності правових актів органів місцевого самоврядування не рідше одного разу на місяць

Вище вказані накази були обов'язкові для виконання для всіх органів прокуратури, згідно п. 7 ст.1 Закону України «Про прокуратуру».

Завданням Генеральної прокуратури України на прокурора Миколаївської області, міських, районних, міжрайонних та прирівняним до них прокурорів було покладено зобов'язання щодо забезпечення належного нагляду за додержанням земельного законодавства, своєчасність і повноту реагування на виявлення порушення, представницьку діяльність у цій сфері на виконання Рішення розширеного засідання колегії Генеральної прокуратури України від 24.09.2010 року з порядком денним: «Про стан додержання вимог земельного законодавства та прокурорського нагляду у цій сфері». За прокурорами закріплювався обов'язок щодо безпосереднього нагляду за додержанням і застосуванням законів в діяльності Миколаївської міської ради та її виконавчого комітету, щодо безпосереднього нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо охорони земельних ресурсів та природного середовища.

Прокурор звернувся до суду з вказаним позовом лише 16.10.2014 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, переконливих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності не надав, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 10,60, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконними і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки до комунальної власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили через 10 днів після його проголошення та може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва в строк і порядок, встановлений ст.ст. 294, 296 ЦПК України.

Суддя: С.В. Щербина