Ухвала суду № 63347975, 16.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 337/563/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Салтан Л.Г.

Провадження № 22-ц/778/3077/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.

Суддів: Крилової О.В.

ОСОБА_2

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Хортицький районний відділ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який протягом часу розгляду справи було уточнено.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначала, що на теперішній час в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи, а саме, вона та її син - ОСОБА_4 Відповідач з квітня 2015 року добровільно виїхав з квартири, не сплачує квартплату та комунальні послуги, його теперішнє місце проживання їй не відоме. Перешкод відповідачу у проживанні ніхто не чинив. У зв'язку з реєстрацією ОСОБА_4 в квартирі позивач несе зайві розходи, сплачує квартирну платню, комунальні послуги, які нараховуються і на відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - квартирою № 92 в буд. 39 по пр. Ювілейному в м. Запоріжжі.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.

Колегія погоджується з зазначеним висновком суду з огляду на наступне.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_5 України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Статтею 47 ОСОБА_5 України, статтею 9 ЖК України передбачено, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користування інакше ніж з підстав і в порядку, визначених законом. Право на повагу до житла гарантує і ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст.ст.71, 72 ЖК України.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Отже, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться згідно зі ст. 72 ЖК України в судовому порядку і суд має вирішити це питання таким чином, щоб не були порушені права та законні інтереси особи. Для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням з передбачених статтею 71 ЖК України підстав, необхідно встановити строк та причини її не проживання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 не приватизована, в ній зареєстровані дві особи: ОСОБА_3 та її син - ОСОБА_4, 1996р. народження (а.с. 6, 8-10, 23, 57).

Як видно з акту про фактичне проживання громадян від 25.01.2016 року, що складений для надання до КП «Водоканал», Концерну «МТМ», ТОВ «Ремондіс Запоріжжя», «Запоріжгаз» та «Запоріжобленерго» ОСОБА_4 зареєстрований, але фактично не проживає за місцем реєстрації з квітня 2015 року до теперішнього часу (а.с. 7, 54).

Матеріали справи не містять даних про те, що відповідач має власне житло.

Позивач у засіданні суду першої інстанції пояснила, що її син з квітня 2015 року не мешкає у квартирі АДРЕСА_1 з невідомої їй причини, оскільки він з нею не спілкується. Протягом останніх двох років у сторін по справі тривають неприязні стосунки, так як позивача не влаштовує аморальна поведінка сина, який не працює та не навчається, не надає матеріальної допомоги, зловживає алкоголем та, можливо, психотропними препаратами, під час спільного проживання приводив гостей, що також поводили себе неадекватно, розпивали алкогольні напої. В квітні 2015 року відповідач забрав свої носильні речі, залишив ключі від квартири та вірогідно проживає у своєї співмешканки. Періодично, приблизно один раз в два-три місяці телефонує їй, висловлює претензії або з'являється за місцем реєстрації, влаштовує скандали. Останній раз приблизно три місяці тому при випадковій зустрічі забрав у неї ключі від спірного житла, влаштував сварку, співмешканка сина, яка була присутня при сварці, висловлювала погрози забрати документи та вигнати її з квартири, де будуть мешкати без неї. Кожного разу під час таких конфліктів, вона зверталась за допомогою до брата, який має вплив на її сина та може її захистити, однак відповідач уникає зустрічі з братом та зникає на деякий час. Визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщення необхідно позивачу для того, щоб не нараховувались житлово-комунальні послуги на двох осіб.

Свідок ОСОБА_6 (брат позивача) у суді першої інстанції пояснив, що між позивачем та її сином існують складні відносини, пов'язані з асоціальної поведінкою сина. Протягом останніх років він намагався вплинути на племінника, однак відносини між ними погіршувалися, відповідач періодично не ночував дома, а потім взагалі пішов, забравши свої речі, також він намагався забрати речі матері, а саме, комп'ютер, що був подарований відповідачу на день народження та знаходився у спільному користуванні, однак йому перешкодили це зробити. Приблизно раз на три-чотири місяці племінник з'являється у неадекватному стані, між ним та сестрою виникають сварки, сестра телефонує йому та просить приїхати, щоб якимось чином вплинути на відповідача, оскільки побоюється свого сина. Оплату комунальних послуг відповідач не здійснює, перешкод у проживанні у спірній квартирі йому ніхто не чинив, про наявність або відсутність у відповідача ключів від спірної квартири йому нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду першої інстанції, що мешкає у сусідньому під'їзді, у спірній квартирі відповідач не проживає понад півтора року, але з яких причин йому невідомо. Також йому невідомо чи є у відповідача ключі від спірної квартири, чи чинилися йому перешкоди у користуванні житлом. Приблизно у січні 2016 року він бачив, як позивач розмовляла з сином біля під'їзду досить голосно, це здавалося на сімейну сварку, причини якої він пояснити не може. У січні 2016 року він був запрошений для складання акту про непроживання відповідача у спірній квартирі. Під час складання акту він заходив до кухні, кімнати не відвідував, про наявність або відсутність речей відповідача у спірній квартирі пояснити не може. У коридорі спірної квартири чоловічих речей він не бачив.

Свідок ОСОБА_8 у суді першої інстанції показав, що проживає у сусідньому під'їзді, відповідача протягом останніх двох років він ніколи на вулиці не зустрічав. Причини не проживання відповідача у спірній квартирі, а також про наявність у відповідача ключів від спірної квартири, про можливість здійснення відповідачеві перешкод у користуванні житлом, йому нічого не відомо. Під час складання акту про непроживання відповідача у спірній квартирі, він заходив до кухні, де підписував акт, у кімнати на заглядав, пояснити про наявність у квартирі речей, що можуть належати відповідачеві, не може.

Отже, з показань вищевказаних свідків суд правильно встановив, що між сторонами по справі склалися неприязні стосунки, та дійшов вірного висновку, що факт непроживання в спірній квартирі відповідача без поважних причин належними доказами не доведений.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив зі змісту ст.ст. 10, 60 ЦПК України, за якими кожна сторона зобов'язана надати належні, допустимі та переконливі докази на підтвердження свої вимог або заперечень, дотримавшись вимог закону щодо змагальності сторін, диспозитивності цивільного судочинства, обов'язку сторін довести обставини, на які вони посилаються, заборони ґрунтуватирішення суду на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про невірне дослідження і оцінку доказів спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, оскільки базуються на викладі фабули справи та є повторенням обставин, якими позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Всі докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_3 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, вона не має права на компенсацію судових витрат у вигляді судового збору, понесених нею при подачі апеляційної скарги до апеляційного суду (а.с. 72).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: