Ухвала суду № 63346714, 09.12.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9553/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги.,

суддів - Готри Т.Ю., Леска В.В.

за участю секретаря Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2016 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування рішень, державної реєстрації та витребування земельної ділянки,-

встановила:

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2016 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою Ужгородської місцевої прокуратури, у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ужгородська місцева прокуратура в апеляційній скарзі ставить питання про скасування ухвали як такої, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Зокрема, вказує на те, що даний спір не є публічно-правовим, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника прокуратури, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор пред'явив позову у якому просив суд: 1) визнати незаконним та скасувати п.2.26 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за №1362, яким надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0098 га за адресою АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність ОСОБА_1; 2) визнати незаконним та скасувати п.1.25 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за №1583, яким затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0098 га за адресою АДРЕСА_1 та передано її у власність; 3) визнати незаконним та скасувати п.1.21 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за №185, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0098 га за адресою АДРЕСА_1 зі зміною цільового призначення; 4) витребувати земельну ділянку площею 0,0098 га за адресою АДРЕСА_1 на користь територіальної громади та скасувати її державну реєстрацію.

Відмовляючи у відкритті провадження, суддя послався на те, що оскільки, прокурор звернувся із позовом про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень - Ужгородської міської ради, при реалізації ним управлінських функцій, то даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак з даним висновком суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Зазначений правовий висновок викладено в Постанові ВСУ №6-2510цс15 від 16.12.2015 року. При цьому вказаний правовий висновок зроблено на спільному засіданні судових палат в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України з метою формування однакових підходів до правильного застосування судами норм процесуального права в частині визначення правил підсудності або встановленої законом компетенції судів для визначення правил підсудності справ у сфері земельних відносин.

Таким чином, оскільки позивачем оскаржуються правові акти індивідуальної дії (ненормативні правові акти), які вичерпують свою дію після його реалізації та на підставі яких у осіб виникли певні речові права, то такий спір є приватноправовим та повинен розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, в залежності від суб'єктного складу сторін.

Тобто, висновок суду першої інстанції про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є помилковим.

Відповідно до положень п.3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст.ст. 15, 122, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури задовольнити.

Ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2016 року скасувати, а питання щодо відкриття провадження у справі передати на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Судді