Рішення № 63343510, 25.11.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/539/16-ц

Провадження № 2/761/3139/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Маліновської В.М.

при секретарі - Кріт І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Лариса Володимирівна про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя та визнання майна спільним майном подружжя, стягнення коштів -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2016 року ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_4 (Відповідач) про поділ спільного майна подружжя (а.с.1-3).

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.06.2011р. між нею та Відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва. Від шлюбу сторони дітей не мають. 02.12.2015р. шлюб між сторонами було розірвано за взаємною згодою. 30.10.2015р. між сторонами було укладено договір про поділ майна подружжя, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка кадастровий № 3210700000040330017. Окрім вищезгаданого майна, під час проживання у шлюбі сторонами було набуто транспортний засіб, легковий автомобіль Kia Sorento, д/н НОМЕР_1, 2011р.в., який не було включено в договір про поділ майна подружжя в зв'язку з домовленістю сторін про його продаж до розірвання шлюбу і поділ коштів в рівних частинах. В листопаді 2015 року Позивачу стало відомо про ту обставину, що відповідач зняв з обліку транспортний засіб та реалізував його, кошти отримані від даної реалізації Відповідач ділити категорично відмовився, а тому Позивач змушена звернутись до суду з даним позовом.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с.72) ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь в рахунок половини вартості майна подружжя суму в розмірі 161 656,56 грн.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Маліновської В.М. від 29.02.2016р. відкрито провадження у вказаній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні (а.с.20).

Відповідачем за первісним позовом подано заперечення на позовну заяву (а.с.31-32), в яких він зазначив, що 10.05.2015р. між ним та ОСОБА_6 був укладений усний договір позики, який підтверджується розпискою, відповідно до якої Відповідач взяв в борг кошти в розмірі 110 000,00 грн., та зобов'язувався повернути їх до 15.12.2015р. Кошти в розмірі 110 000,00 грн. Відповідач брав в інтересах сім'ї, так, оскільки Позивач ніколи ніде не працювала та не приносила дохід в сім'ю, Відповідач був змушений брати кошти в борг для забезпечення благополуччя та достатку його сім'ї. За отримані в борг кошти Позивач та Відповідач влітку їздили відпочивати в м. Одесу, сплатили орендну плату за будинок, який винаймали в АДРЕСА_2, частина даних коштів була потрачена на одяг Позивача, а також на інші побутові потреби подружжя. В вересні 2015 року Позивач та Відповідач вирішили, що оскільки коштів в розмірі 110 000,00 грн. в них не має, вони реалізують автомобіль марки Kia Sorento, д/н НОМЕР_1, 2010р.в., та погасять борг за розпискою від 10.05.2015р. 29.10.2015р. за довідкою-рахунком Відповідач реалізував даний автомобіль за 149 000,00 грн., про що одразу повідомив Позивачку, та цього ж дня погасив заборгованість за розпискою від 10.05.2015р. в розмірі 110 000,00 грн., а кошти в розмірі 21 000,00 грн. перерахував Позивачу. Саме через те, що Позивач була попередньо обізнана про реалізацію автомобіля, вказаний автомобіль не був включений як майно, яке підлягало поділу до договору про поділ майна подружжя від 30.10.2015р.

В судовому засіданні 26.04.2016р. Відповідачем за первісним позовом - ОСОБА_2 подано зустрічний позов до ОСОБА_1 (Відповідач за зустрічним позовом), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В., про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя та визнання майна спільним майном подружжя, стягнення коштів (а.с.36-42). Протокольною ухвалою суду від 26.04.2016р. зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В., про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя та визнання майна спільним майном подружжя, стягнення коштів, - прийнята до спільного розгляду з первісним позовом (а.с.51-52).

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 обгрунтовує тим, що 09.06.2011р. між Позивачем та Відповідачем Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва був зареєстрований шлюб, який 01.12.2015р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві було розірвано, про що складено відповідний актовий запис № 322. 23.12.2014р. між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3696, за умовами якого зокрема встановлено, що особистою приватною власністю подружжя є нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім'я одного із подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування. 10.09.2014р. Відповідач за зустрічним позовом уклала договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_1. 24.12.2014р. між Позивачем та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 (кадастровий номер НОМЕР_2). 30.10.2015р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2113. Позивач вважає даний договір в частині поділу майна Позивача та Відповідача недійним, так як в момент укладення Договору не були з'ясовані всі істотні обставини, які є обов'язковими під час укладення договору про поділ майна подружжя. Під час укладення оскаржуваного Договору, не було з'ясовано чи укладався шлюбний договір, який вже визначав порядок поділу спільного майна подружжя. Так, земельна ділянка була придбана Позивачем вже після укладення шлюбного договору, тобто дане майно не було спільною власністю Позивача та Відповідача, тому не підлягало поділу, тобто всупереч вимогам чинного законодавства України, під час укладення спірного Договору не було реального настання правових наслідків оскільки майно, яке стало предметом поділу за оскаржуваним договором вже належало Позивачу на підставі права власності, яке було визначене шлюбним договором, який на момент укладення договору про поділ майна подружжя не був розірваний сторонами. Окрім того, Позивач відступив від принципу рівності часток подружжя, та передав Відповідачу майно, яке по вартості значно перевищує вартість того майна, яке за оскаржуваним договором перейшло Позивачу, так за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 були внесені кошти в розмірі 417 092,20 грн., в той час як за земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 було сплачено кошти в розмірі 77 742,65 грн. До укладення шлюбного договору від 23.12.2014р., Позивачем та Відповідачем були внесені спільні кошти в рахунок оплати за майнові права на квартиру у розмірі 367 092,20 грн. Так, оскільки Відповідач за весь період шлюбу ніде не працювала та навіть не намагалась знайти роботу, вела аморальний спосіб життя та не допомагала Позивачу збільшувати спільне майно та поліпшувати умови проживання, Позивач вважає, що при вирішенні питання щодо поділу майна є необхідність відступити від засад рівності часток подружжя на його користь. Також у зв'язку з тим, що Відповідач не могла завагітніти, подружжя було змушене звернутись до лікарів за медичною допомогою, за результатом якої Відповідачу було призначено коштовне лікування, на яке Позивач надав кошти у розмірі 30 000,00 грн., також за рекомендаціями лікарів про те, що Відповідачу потрібно уникати стресів та постійно перебувати на свіжому повітрі в 2013 році Позивач винайняв приватний будинок з щомісячною орендною платою 15 000,00 грн. Вже перед розлученням, Відповідачка призналась Позивачу, що кошти у розмірі 30 000,00 грн. вона витратила не на лікування, а на особисті потреби. За кошти, які заробляв Позивач сім'я щорічно відпочивала за кордоном. Враховуючи вищевикладене, Позивач за зустрічним позовом просив: 1) визнати недійсним п.2 п.п.п.п.п.2.1., 2.2. Договору про поділ майна подружжя від 29 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. зареєстрованого в реєстрі за № 2113 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1; 2) визнати частково кошти за договором купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 10.09.2014р. у розмірі 367 092,20 грн. спільним сумісним майном подружжя; 3) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 250000,00 грн. як частку з спільного сумісного майна подружжя з відступленням від засад рівності.

В судовому засіданні 29.08.2016р. було допитано в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_6.

Так, свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що вона є матір'ю ОСОБА_2. Знає, що подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постійно жили на зйомних квартирах. Зазначила, що кошти на інвестування в будівництво квартири надавав її син, в подальшому саме він був ініціатором укладення договору поділу майна подружжя. Відомо, що ОСОБА_1 особисто кошти на квартиру в с.Петрівське не давала, проте чи давали батьки останньої свідку не відомо. У 2015 році подружжя їздило відпочивати в м.Одеса. Разом з тим, їм потрібні були гроші на повернення боргу. Зазначене питання було обговорено разом зі свідком та подружжям, та вирішено, що свідок купить автомобіль у сина, щоб той мав з чого погасити борги, про що звичайно знала ОСОБА_1. Свідок зазначила, що купила в сина машину, яка була побита, в зв'язку з чим свідок мала оплачувати вартість ремонту в 2015 році близько 40 тис. грн., в подальшому також необхідно було проводити ремонт автомобіля. Автомобіль зареєстрований на свідка, проте фактично користується ним зять свідка.

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що він є знайомим ОСОБА_2, з яким познайомився десь у 2002-2003 роках на ринку, де ОСОБА_2 працював. Декілька разів ОСОБА_2 звертався до свідка з проханням про отримання позики. Так, в травні 2015 року на прохання ОСОБА_2 свідок надав останньому в борг грошові кошти в сумі 110 000,00 грн., які були потрібні останньому з його слів на оплату квартири та інші потреби. Гроші передавалися в автомобілі без присутності ОСОБА_1 На що саме були витрачені отримані ОСОБА_2 кошти свідку не відомо. Грошові кошти були повернуті в повному обсязі, а розписка порвана, на примірнику розписку ОСОБА_2 свідок розписався в тому, що він отримав позичені кошти в повному обсязі.

В судовому засіданні Позивачка за первісним позовом та її представник - ОСОБА_9 позовні вимоги первісного позову з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог - підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечили.

Представник Відповідача за первісним позовом - ОСОБА_10 просила відмовити в задоволенні первісного позову, підтримала та просила задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви.

Третя особа за зустрічним позовом - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала на адресу суду пояснення (а.с.55), в яких зазначила, що 30.10.2015р. до неї звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з проханням посвідчити договір про поділ майна подружжя. Умови договору визначались сторонами самостійно та були повідомлені нотаріусу, виходячи з чого останньою був підготовлений проект договору про поділ майна подружжя. Уважно ознайомившись з проектом договору, сторони підтвердили, що договір про поділ майна подружжя відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах, не є результатом впливу тяжких обставин, без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, Сторони повідомили, що однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, та бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать що договором визначені всі істотні умови. Перед тим як поставити особисті підписи на вказаному договорі, сторони підтвердили, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно не вигідне матеріальне становище, а також підтвердили, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору. Про причини, які б перешкоджали укласти вказаний правочин нотаріусу повідомлено не було. Серед іншого, третя особа просила розгляд справи за її відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, з урахуванням вищевикладених пояснень.

Суд, вислухавши пояснення Позивача за первісним позовом ті її представника, та представника Відповідача за первісним позовом, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що первісна позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Позивачка та Відповідач з 09 червня 2011 року перебували в шлюбі, який був зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї.

З пояснень сторін, встановлено, що 10.09.2014р. ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_1.

23 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3096 (а.с.43), згідно якого сторони погодили, що особистою приватною власністю кожної зі сторін подружжя є, зокрема: майно (в тому числі грошові кошти), набуте чоловіком або дружиною до шлюбу, якщо цей факт документально підтверджено; майно (в тому числі грошові кошти) набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування та у порядку спадкування; нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім'я одного із подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування тощо.

Так, 24 грудня 2014 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_7 за 77 742,65 грн. земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3705 (а.с.45).

30 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ майна подружжя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2113 (а.с.44), за умовами якого сторони погодили, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі Сторонами було набуто в спільну сумісну власність наступне майно: п.2.1. Майнові права на квартиру АДРЕСА_1, оформлені на ім'я ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 10.09.2014р.; п.2.2. - земельна ділянка площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер: НОМЕР_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, набута на ім'я ОСОБА_2 та належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. 24.12.2014р. за р. №3705.

Відповідно до п.п.3, 4 Договору про поділ майна подружжя за домовленість Сторін за даним договором в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить земельна ділянку, а в особисту приватну власність ОСОБА_1 - майнові права на квартиру.

Позивачка за первісним позовом зазначила, що під час проживання у шлюбі сторонами було набуто транспортний засіб, легковий автомобіль Kia Sorento, д/н НОМЕР_1, 2011р.в., який не було включено в договір про поділ майна подружжя в зв'язку з домовленістю сторін про його продаж до розірвання шлюбу і поділ коштів в рівних частинах, проте в листопаді 2015 року Позивачу стало відомо про ту обставину, що відповідач зняв з обліку транспортний засіб та реалізував його, кошти отримані від даної реалізації Відповідач ділити категорично відмовився.

Судом встановлено, що 26.08.2014р. на ім'я ОСОБА_2 було придбано автомобіль KIA SORENTO, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с.48).

Разом з тим, судом встановлено, що 10 травня 2015 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 110 000,00 грн. та зобов'язувався їх повернути до 15.12.2015р., що підтверджується розпискою від 10.05.2015р. (а.с.49). Як зазначив Відповідач вказані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, так подружжя влітку їздило відпочивати в м. Одесу, сплатили орендну плату за будинок, який винаймали в АДРЕСА_2, частина даних коштів була потрачена на одяг Позивача, а також на інші побутові потреби подружжя, що не заперечувалось Позивачкою за первісним позовом. Доказів іншого ні Позивачем за первісним позовом, ні за зустрічним не надано суду.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення передбачені і в ч.ч. 3,4 ст. 368 Цивільного кодексу України, в яких зазначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як зазначив ОСОБА_2 з метою повернення суми боргу за розпискою від 10.05.2015р., 29.10.2015р. за довідкою-рахунком № 929089 автомобіль KIA Sorento придбала мати ОСОБА_2 - ОСОБА_8 за 149 000,00 грн. (а.с.48), про що Відповідач за первісним позовом одразу ж сповістив Позивачку. З отриманих від продажу автомобіля коштів ОСОБА_2 цього ж дня 29.10.2016р. повернув ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 110 000,000 грн., що підтверджується відповідним написом, зробленим останнім на примірнику розписки від 10.05.2015р., та 04.12.2015р. переказав 21 000,00 грн. на рахунок Позивачки, що підтверджується квитанцією № 4560142253 від 04.12.2015р. (а.с.47). Як зазначив Відповідач, грошові кошти в сумі 21 000,00 грн. були сплачені на користь Позивачки в рахунок відшкодування залишкової вартості автомобіля KIA Sorento після повернення боргу по розписці від 10.05.2015р.

Так, з вищевикладеного вбачається, що станом на час укладення договору про поділ майна подружжя від 30.10.2015р. автомобіль KIA Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_1, вже був відчужений, про що було достовірно відомо Позивачці за первісним позовом, оскільки жодних застережень з цього приводу в договорі про поділ майна подружжя від 30.10.2015р. нею не зазначено. Окрім того, Позивачкою не спростовано жодними належними та допустимими доказами факт сплати Відповідачем на її користь грошових коштів в сумі 21 000,00 грн. в рахунок відшкодування вартості автомобіля KIA Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_1 після сплати спільних боргів подружжя. Жодних доказів того, що зазначені кошти перераховані на іншій підставі суду сторонами не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) ( 435-15 ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11).

Так, суд вважає за необхідне зазначити, що Позивачкою не висунуто вимог до ОСОБА_2 щодо визнання автомобіля KIA Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права на 1\2 частку вказаного автомобіля, відтак суд не вбачає можливості встановити правовий режим щодо вказаного автомобіля, оскільки останній міг бути приватною власністю ОСОБА_2 на підставі ст. 57 СК України, відтак встановлення належності відповідного майна саме до режиму спільного сумісного майна та наявності у Позивачки права на відповідну частку вказаного майна, виходячи з якої суд має визначити суму компенсації до сплати, - є визначними при вирішенні справи.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Лариса Володимирівна про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя та визнання майна спільним майном подружжя, стягнення коштів, суд виходить з наступного.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки (ст. 93 СК України).

За ч.ч. 1-2 ст. 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно зі ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до п.п.22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК ( 2947-14 ) та ст. 372 ЦК ( 435-15 ). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК ( 2947-14 ) положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК ( 435-15 ).

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК) ( 2947-14 ).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Разом з тим, Позивач за зустрічним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень з приводу того, що він працював та заробляв кошти, які в подальшому сплачував в рахунок сплати майнових прав за квартиру АДРЕСА_1, оформлені на ім'я ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 10.09.2014р., а також на підтвердження знищення чи пошкодження Відповідачкою за зустрічним позовом спільного майна або витрати його на шкоду інтересам сім'ї, та таких не здобуто в судовому засіданні.

Позивач за зустрічним позовом просить зокрема визнати недійсним п.2 п.п.2.1., 2.2. Договору про поділ майна подружжя від 29.10.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2113, на підставі ст. 230 ЦК України, оскільки під час укладення спірного договору не було реального настання правових наслідків, оскільки майно, яке стало предметом поділу за оскаржуваним Договором вже належало Позивачу на підставі права власності, яке було визначене шлюбним договором, який на момент укладення договору про поділ майна подружжя не був розірваний сторонами.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9).

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

За ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що при укладенні договору про поділ майна подружжя від 30.10.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2113, як вбачається з тексту зазначеного договору, нотаріусом було роз'яснено сторонам зміст укладеного правочину та відповідні правові наслідків, що настають в зв'язку з його укладенням, водночас ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було підтверджено, що вказаний договір відповідає їх дійсним намірам, укладається у відповідності до їх справжньої волі, на вигідних для них умовах, укладається без застосування обману чи приховування фактів, та сторони бажали настання саме тих правових наслідків, що створюються вказаним договором, що також підтверджується і поясненнями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В.

Згідно положень п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За статтею 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним п.2 п.п.п.п.2.1., 2.2. Договору про поділ майна подружжя від 29.10.2015р., з підстав, зазначених в позовній заяві, оскільки Позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.58-59 ЦПК України обставин на підтвердження своїх вимог, зокрема не знайшли підтвердження в судовому засіданні твердження ОСОБА_2 про вчинення правочину, а саме укладення Договору про поділ майна подружжя від 29.10.2015р. під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Лариса Володимирівна про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя та визнання майна спільним майном подружжя, стягнення коштів, - слід відмовити, оскільки сторонами не надано відповідних доказів в обгрунтування підстав своїх вимог.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 60 ,61, 64, 69, 70, 93 СК України, ст. 230, 383 ЦК України, з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 174, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Лариса Володимирівна про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя та визнання майна спільним майном подружжя, стягнення коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: