Рішення № 63343041, 28.11.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6086/16-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Шаховніної М. О. ,

при секретарі - Якимович К. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Свої вимоги мотивує тим, що 30 січня 2008 року між нею та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір № 11290741000, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит у розмірі 28 000 дол. США.

У позовній заяві позивач вказала, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 14 листопада 2010 року було стягнуто з неї на користь ПАТ «УкрСиббанк» 282 793 грн. 66 коп. заборгованості по сплаті кредиту.

Зазначила, що 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір відступлення права вимоги (договір факторингу № 1), за умовами якого було відступлено вимоги до неї, в тому числі і по кредитному договору № 1129074100 від 30.01.2008 року.

Вважає, що даний договір є недійсним, оскільки договір про відступлення права вимоги був укладений після ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням, а тому ПАТ «УкрСиббанк» мало можливість передати іншій особі лише ті права, які має стягував у виконавчому провадженні.

Крім того, кредитна установа не могла уступити нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, оскільки таке житло використовується як місце постійного проживання.

Також, зазначила, що ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не мало відповідної ліцензії на валютні операції, а тому даний договір не міг бути укладений.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить визнати недійсними договорів факторингу № 1 та відступлення права вимоги за договорами іпотеки 12 грудня 2011 року укладених між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект».

Позивач у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, направила до суду заяву, в якій просить розглядати справу у її відсутність (а.с. 56).

Представник відповідача ТОВ «Кей-Колект» у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні. Зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позову щодо порушення його прав та інтересів укладенням договору факторингу та відступлення прав вимоги, а оскаржувані договори відповідають усім вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив на адресу суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 52-53).

Заслухавши пояснення представника відповідача ТОВ «Кей-Колект», вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 2008 року між позивачем та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11290741000 (а.с. 4-7)

Відповідно до п. 1.1. даного договору банк надав позивачу кредит в іноземній валюті у розмірі 28 000 дол. США.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 14 листопада 2010 року було стягнуто з позивача на користь ПАТ «УкрСиббанк» 282 793 грн. 66 коп. заборгованості по сплаті кредиту та постановою державного виконавця Другого міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції від 22.12.2010 року було відкрито виконавче провадження по виконанню даного рішення (а.с. 8).

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки (а.с. 9-10) та договір факторингу № 1 (а.с. 11-13), за умовами якого відповідач-1 відступив ТОВ «Кей-Колект» заборгованість позивача про кредитному договору № 11290741000 від 30.01.2008 року.

Пунктом 1.1. договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки передбачено, що цемент передає, а Цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки, а пунктом 1.4. договору факторингу № 1 визначено, що одночасно з відступленням прав вимоги до Фактора переходять усі права Клієнта за усіма Договорами забезпечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Пунктом 7.6. кредитного договору передбачено, що уклавши цей договір Позичальник надає Банку згоду передавати права та обов'язки Банку за даним договором третій особі без отримання на це додаткової згоди Позичальника.

Особливості укладення договору факторингу регулюються главою 73 ЦК України.

У відповідності з нормою ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Тобто, відповідач міг вільно обирати спосіб та порядок розрахунку за укладеним договором факторингу, що не суперечить нормам діючого законодавства. Таким чином, висновок позивача про недійсність договору факторингу суперечить нормам матеріального права.

Стаття 1079 ЦК України передбачає, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність правочину.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові № 3-56гс14 від 19 серпня 2014 року за наслідками перегляду рішення у справі за позовом ТОВ «Камбіо» до ТОВ «Кредо-Інвест-Строй» про визнання уступки права вимоги недійсним, у зв'язку з неоднаковим застосуванням положень статей 203, 215, 512-515, 517, 526 ЦК України.

У судовому засіданні представник ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» пояснила, що укладення спірних договорів ніяким чином не порушило права позивача. Вказала, що на даний час у ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитним договором, яка не погашена, а тому наявність заборгованості згідно норм ЦК України не передбачає недійсність договорів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність законодавчої заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні після ухвалення судового рішення про розірвання кредитного договору і стягнення заборгованості та на стадії його виконання, а відтак - і про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину про відступлення права вимоги недійсним, оскільки договір відступлення права вимоги та договір факторингу не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін.

Також, слід вказати, що згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» домовились з усіх істотних умов та уклали договір факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року та договір відступлення прав вимоги в письмовій формі.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1ст. 512 та ст. 514 ЦК України кредитор у зобов»язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановленого договором або законом.

Згідно зі ст. 215, 203 ЦК України підставою недійсності правочину є суперечливість змісту правочину ЦК України, актам цивільного законодавства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Суд вважає, що спірні договори відповідають вимогам законодавства, були спрямовані на реальне настання наслідків обумовлених ними, на виконання умов цього договору банк передав фактору всю необхідну документацію, а фактор- оплатив ціну продажу.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що договори не відповідають вимогам чинного законодавства та не відповідають положенням ст. ст. 16, 203 - 204, 215, 1077, 1079 ЦК України.

Крім того, оскаржувані договори укладалися між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк», а тому позивачем не зазначено та не надано доказів на обґрунтування того, які його права були порушені зі сторони відповідачів при укладенні договору факторингу № 1 та договору відступлення прав вимоги.

Що стосується посилання позивача на те, що ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не мало відповідної ліцензії на валютні операції, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня (постанова Верховного Суду України №6-79цс14 від 02 липня 2014 року).

Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

За таких обставин, на передачу права вимога за заборгованістю ОСОБА_1 у гривнях ТОВ «Кей-Колект» не повинно мати ліцензію за здійснення валютних операцій, так як зобов'язання повинно виконуватися у гривні.

Також, не може бути застосований Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до даних правовідносин, оскільки даний закон передбачає примусове стягнення на житло, а згідно рішення Хмельницького міськрайонного суду від 14 листопада 2010 року було стягнуто з позивача на користь ПАТ «УкрСиббанк» 282 793 грн. 66 коп. заборгованості по сплаті кредиту, а не звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що допускається заміна кредитора у зобов'язанні після ухвалення судового рішення про розірвання кредитного договору і стягнення заборгованості та на стадії його виконання, крім того, оспорювані договори факторингу та відступлення прав вимоги не можуть бути визнані недійсними, оскільки в момент їх вчинення сторонами були дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України. Договори відповідають вимогам законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 203, 215, 512, 514, 516, 517, 627, 1077- 1086 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 15, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання через Подільський районний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М. О. Шаховніна