Рішення № 63342373, 08.12.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16193/16-ц

провадження № 2/753/7169/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Кубіву С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київського університету імені Бориса Грінченка, третя особа: ОСОБА_4 про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі - Позивач, ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовом до Київського університету імені Бориса Грінченка, третя особа: ОСОБА_4 про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивує тим, що 27.08.2015 року згідно наказу Київського університету імені Бориса Грінченка від 27.08.2015 року № 1119-к/тр її було прийнято на посаду доцента кафедри інструментально-виконавської майстерності Інституту мистецтв Університету до проведення конкурсу на заміщення посад. 28.07.2016 року наказом № 954-к/тр Київського університету імені Бориса Грінченка її було звільнено з роботи з посади доцента кафедри інструментально-виконавської майстерності Інституту мистецтв Університету з 04.08.2016 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. Вважає, що вступила у трудові відносини з Університетом на невизначений строк, у зв'язку з чим звернулась до суду з позовом та просила суд поновити її на роботі на посаді доцента кафедри інструментально-виконавської майстерності Інституту мистецтв Університету імені Бориса Грінченка, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_2 відбулося у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, є таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, у зв'язку з чим просила відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.2 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Як роз'яснено у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при укладенні трудового договору на визначений строк останній встановлюється за погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Судом встановлено, що 27.08.2015 року згідно наказу Київського університету імені Бориса Грінченка № 1119-к/тр ОСОБА_2 було прийнято на 0,5 ставки доцента кафедри інструментально-виконавської майстерності Інституту мистецтв з 01.09.2015 року до проведення конкурсу на заміщення посад, що підтверджується копією наказу «Про прийняття ОСОБА_2» та заявою ОСОБА_2 від 14.08.2015 року. Позивач ознайомлена з наказом, про що свідчить її підпис на наказі.

01.07.2016 року ОСОБА_2 повідомлено, що 04.08.2016 року її буде звільнено у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту) на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. З повідомленням позивач була ознайомлена про що свідчить її підпис.

Заперечуючи проти позову представник позивача зазначила, що у зв'язку із перезавантаженням співробітників кафедри інструментально-виконавської майстерності Інституту мистецтв у 2015/2016 навчальному році виникла потреба додатково залучити відповідних фахівців для забезпечення освітнього процесу, у зв'язку з чим позивача було прийнято на посаду, проте, оскільки конкурс на вакантну посаду доцента не був оголошений ОСОБА_2 була прийнята за трудовим договором на визначений строк - до проведення конкурсу на заміщення посади.

Відповідно до ч.11 ст.55 Закону України «Про вищу освіту» під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

Водночас, ч.12 ст. 55Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Згідно з Положенням про конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних, педагогічних і наукових працівників, затвердженим Вченою радою Університету 20.04.2016 року університетом булло оголошено конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників, що підтверджується копією наказу № 223 від 20.04.2016 року.

06.05.2016 року ОСОБА_2 подала заяву з проханням дозволити взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади доцента Інституту мистецтв кафедри інструмантально- виконавської майстерності та згідно з протоколом № 1 засідання Конкурсної комісії від 17.05.2016 року була допущена до участі в конкурсі на заміщення вакантної посади доцента.

Пунктом 36 Положення про конкурс передбачено, що обрання на посаду, зокрема доцентів кафедр здійснюється таємним голосуванням вченою радою відповідного навчально-наукового інституту.

07.06.2016 року відбулося засідання вченої ради Інституту мистецтв, за результатами якого шляхом таємного голосування членів вченої ради Інституту мистецтв було прийнято рішення, згідно з яким ОСОБА_2 не обрано на посаду доцента кафедри інструментально- виконавської майстерності Інституту мистецтв, що підтверджується витягом з протоколу № 11засідання Вченої ради Інституту мистецтв.

Варто також врахувати, що згідно ст.3 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу від 08.06.2016 року № 376-1-к/тм ОСОБА_2 на підставі її заяви було надано основну щорічну відпустку на 56 календарних днів з 08.06.2016 року 04.08.2016 рік.

28.07.2016 року наказом № 954-к/тр Київського університету імені Бориса Грінченка ОСОБА_2, доцента кафедри інстументально - виконавської майстерності Інституту мистецтв було звільнено з займаної посади 04.08.2016 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України).

Відповідно до п. 2 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Суд критично ставиться до тверджень представника позивача про укладення договору на невизначений строк, оскільки написавши 14.08.2016 року власноруч заяву про прийняття на посаду доцента кафедри інструментально-виконавської майстерності Інституту мистецтв з 01.09.2015 року на 0,5 ставки до обрання за конкурсом, ОСОБА_2 таким чином спростовує твердження представника позивача про порушення роботодавцем умов трудового договору в частині його строку, зокрема безстроковості договору. Більш того, написавши заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, позивач виявила свою волю на укладення строкового трудового договору. У цей же час, вона виразила свою волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Таким чином, суд доходить висновку, що перевірені ним твердження позивача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та в досліджених судом доказах, між сторонами був укладений строковий трудовий договір, який закінчився у зв'язку із проведенням конкурсу на заміщення посад, тому позивач була обґрунтовано звільнена з роботи за п.2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до остаточного висновку про необґрунтованість та недоведеність доказами позовних вимог, а отже в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 21, 23, 36, 221 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 3,10, 60, 88, 208, 209, 212, 214-216 Цивільного процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Київського університету імені Бориса Грінченка, третя особа: ОСОБА_4 про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення су дового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА