Рішення № 63337494, 06.12.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8877/16-ц

Провадження № 2/369/3910/16

РІШЕННЯ

Іменем України

06.12.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Дуплій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання рішення ради недійсним, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником житлового будинку по вул. Петровського, 122 в с.Святопетрівське. У його користуванні та у користуванні його спадкодавців з 1948 року перебуває земельна ділянка площею 0,2476 га. Розмір земельної ділянки не змінився з початку користування земельною ділянкою. Рішенням сільської ради від 08 квітня 2015 року та 10 червня 2015 року йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні. При виготовленні технічної документації стало відомо, що його паркан встановлений по межі відповідно до фактичного користування. А при розгляді електронного документу виявлено перетин земельної ділянки із земельною ділянкою суміжного користувача, яка належить ОСОБА_2 При зясуванні всіх обставин ним було встановлено численні порушення, допущені при передачі земельної ділянки ОСОБА_2 Вказав, що прийняте рішення суперечить генеральному плану с. Петрівське. На сьогоднішній день ОСОБА_2 продовжує користуватись земельною ділянкою площею 0,15га, а не 0,1775 га, як передано у власність. Жодної земельної ділянки ні у нього, ні у ОСОБА_4 не вилучалось. Тому в рішенні внесені недостовірні дані та жодної інвентаризації, геодезичної зйомки не проводилось, в натурі земельна ділянка ОСОБА_2 не виділялась. Оскільки рішення ради є правочином, який суперечить актам земельного законодавства і особа вчинила даний правочин помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, тому рішення як правочин має бути визнаний недійсним.

Дане рішення порушує його права, оскільки він позбавлений можливості реалізувати своє право на отримання земельної ділянки, якою фактично користується. Вважає також, що позовна давність в силу ст. 268 ЦК України не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним акту органу місцевого самоврядування.

Просив суд рішення Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 вересня 2004 року про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки площею 0,1775га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд згідно фактичної площі ОСОБА_2 в с. Петрівське по вул. Петровського, 120 і передачі безкоштовно у власність земельну ділянку площею 0,1775га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель ОСОБА_2 в с. Петрівське по вул. Петровського, 120 визнати недійсним; судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що право позивача грубо порушено зі сторони відповідача ОСОБА_2 У його користуванні знаходиться земельна ділянка площею 0,2476 га, але приватизувати земельну ділянку таким розміром не має можливості через наявне протиправне рішення ради. Даним рішенням порушені права позивача як спадкоємця ОСОБА_4, а також порушувались права ОСОБА_4 Площі сусідніх земельних ділянок слід визначати при проведенні експертизи, що є необхідним при вирішенні даного спору на заявлених позивачем підставах. Вказав, що строк позовної давності позивачем не пропущений, а до даного рішення не застосовується позовна давність, що чітко вбачається з ст. 268 ЦК України, в редакції чинній, на дату прийняття оскаржуваного рішення. Саме в такій редакції слід застосувати при вирішенні даного спору. Пояснив суду, що до рішення ради застосовуються положення ЦК України як до правочину. Просив суд задоволити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 проти позову заперечував, подав суду письмові заперечення. Суду пояснив, що оскаржуване рішення прийнято з дотримання вимог чинного на той час законодавства та жодних прав позивача не порушено. За життя ОСОБА_4 вже намагалась довести неправомірність передачі земельної ділянки, але рішенням суду їй було відмовлено в задоволенні позову. Просив суд відмовити в задоволенні позову як через необґрунтованість, так і через пропуск строку позовної давності.

У судове засідання представник Святопетрівської сільської ради не зявився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання ОСОБА_3 не зявилась. Направила суду письмові пояснення по справі. Просила суд закрити провадження по справі та заперечувала обґрунтованість позовних вимог.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь при розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3309 від 08 квітня 2015 року надано дозвіл ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,24га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по вул. Петровського, 122 в с. Петрівське (згідно схеми) за рахунок земель запасу Петрівської сільської ради (землі громадської та житлової забудови).

За заявою ОСОБА_1 в дане рішення були внесені зміни щодо площі земельної ділянки. А саме, рішенням Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3397 від 10 червня 2015 року надано дозвіл ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2476га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по вул. Петровського, 122 в с. Петрівське (згідно схеми) за рахунок земель запасу Петрівської сільської ради (землі громадської та житлової забудови).

У червні 2015 року комісією Петрівської сільської ради за участі представника ДП Київський інститут землеустрою провели обстеження земельної ділянки по вул. Петровського, 122 та встановили, що паркан ОСОБА_1 встановлений по межі земельної ділянки згідно кадастрового плану та розмірів, вказаних в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тобто по фактичному використанню. Вказали також, що сусід суміжної земельної ділянки не погоджується з даною межею та відмовляється підписувати акт погодження меж.

З листа Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі від 01 жовтня 2015 року вбачається, що при розгляді електронного документу (формату ХМL) виявлено перетин цієї земельної ділянки з земельною ділянкою суміжного землекористувача, тому документація повернута для доопрацювання.

Також встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розглядався спір про визнання недійсним державного акту.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2009 року у задоволенні позову було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2009 року рішення районного суду залишено без змін.

На час розгляду справи дане рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, встановлені в судових рішеннях.

Оскільки спір стосувався тих самих земельних ділянок та за тих самих обставин, тому суд враховує встановлені даними судами обставини.

Так, відповідно до Рішення №54 від 25 грудня 2008 року XIX сесії 5 скликаний Петрівської сільської Ради КиєвоСвятошинського району Київської області позивачці було передано у власність земельну ділянку, площею 0,245 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд по вулиці Петровського, 122 в селі Петрівське Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до п.2 цього ж рішення було доручено землевпорядній організації виготовити Державний акт на право власності на її ім'я. Фактично позивачка цією земельною ділянкою користуюсь уже досить давно, на ній уже розміщено житловий будинок та господарські будівлі, але до цього часу Державний акт не був оформлений.

Земельна ділянка, яка передана ОСОБА_4 у власність, межує із земельною ділянкою ОСОБА_3, яка знаходиться за адресою: вулиця Петровського, 120 в селі Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується даними виготовленої технічної документації. Відповідачка має Державний акт на право власності на належну їй земельну ділянку, площею 0,1775га і 22 вересня 2004 року за рішенням XII сесії Петрівської сільської Ради Києво-Святошинського району Київської області вона була передана у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

При розгляді справи ОСОБА_4 не надала суду доказів того, що відповідачці при виготовленні Державного акту неправильно було встановлено межі. Також не знайшли свого підтвердження і посилання ОСОБА_4 про незаконне привласнення частини земельної ділянки відповідачкою.

ОСОБА_3 відповідно до вимог законодавства України на підставі договору дарування на законних підставах отримала Державний акт серії ЯБ №774600 від 13 травня 2006 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1775га, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів за №010632900440.

При цьому, в процедурі оформлення технічної документації, за наслідками обміру земельної ділянки, позивачка ОСОБА_4 погодилася із законними межами належної відповідачці ОСОБА_3 земельної ділянки за кадастровим номером цієї ділянки 3222485801:01:017:0002, про що позивачка ОСОБА_4 здійснила власноручний підпис.

Відповідно статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини.

Відповідно статті 116 ЗК України Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земель ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбуваються в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У судових рішеннях також встановлено, що ОСОБА_4 не мала правовстановлюючого документу на свою земельну ділянку. Твердження ОСОБА_4 щодо захоплення частини земельної ділянки відповідачкою, нічим не підтверджено при судовому розгляді судом першої інстанції, будь-яких порушень щодо отримання відповідачкою Державного акту в судовому засіданні не встановлено, а тому підстав для визнання оспорюванного Державного акту недійсним, суд не вбачав.

Суд також не бере до уваги посилання представника позивача про непогодження ОСОБА_4 та не підписання останньою акту погодження меж, оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам суду не надано. Інші пояснення представника щодо необхідності допиту свідків, сільської ради, тощо не можуть бути взяти до уваги, оскільки при вирішення даних питань дані пояснення є неналежними доказами з огляду на вимоги ст. 58 та ст. 59 ЦПК України. Поданий акт сільської ради за червень 2015 року та лист управління від 01 жовтня 2015 року не підтверджують неправомірність передачу земельної ділянки ОСОБА_2 та подальше укладення договору дарування земельної ділянки. А в листі взагалі не вказано яка саме земельна ділянка накладається на яку та не вказано чи досліджувались технічна документація по земельній ділянці по вул. Петровського,120. Посилання представника відповідача, що відсутні матеріали інвентаризації, суд не бере до уваги, оскільки дані матеріали відсутні в сільській раді, але в архіві наявне рішення сільської ради від 22 вересня 2004 року.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Так, в рішенні Конституційного Суду України вказано, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Враховуючи викладене , також суд вважає необґрунтованим посилання позивача як на підставу позовних вимоги на норми ЦК України, які регулюють укладення правочинів, так як предметом позову є оскарження рішення ради, а не правочин в розумінні ст. 202 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

За правилом ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 268 ЦК України, в редакції статті на час вирішення спору, позовна давність не поширюється: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв". Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Посилання представника позивача у судовому засіданні на необхідність застосування редакції ст. 268 ЦК України на дату прийняття рішення ради, суд до уваги не бере, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду у вересні 2016 року, а не до внесення змін в дану статтю.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оскільки чинним законодавством не передбачено визнання в судовому порядку недійсними рішення ради, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання рішення ради недійсним відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С.Пінкевич