Ухвала суду № 63334829, 07.12.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 р.Справа № 816/1046/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Лях О.П.

Суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року по справі № 816/1046/16 за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області до ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області(надалі - ДПІ у м. Полтаві, позивач), звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2, відповідач) про стягнення суми податкового боргу з транспортного податку фізичних осіб у розмірі 12500,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, прийнятою відповідно до статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку скороченого провадження, позов задоволено (а.с. 35-37).

Стягнуто з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) заборгованість з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 12500,00 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот гривень) на р/р 31410715700002, код бюджетної класифікації платежу 18011000, одержувач УДКС у місті Полтаві Полтавської області ЗКПО 38019510, банк одержувача: ГУДКС України у Полтавській області, МФО 831019.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просив постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 46-51).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, за ОСОБА_2 до 01.07.2015 року був зареєстрований автомобіль марки Mercedes- Benz S 500, об'єм двигуна 4,7 куб.см, який є об'єктом оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на час прийняття податкового повідомлення - рішення).

Податковим повідомленням - рішенням від 22.10.2015 року № 202-17 ДПІ у м. Полтаві визначено ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 12500,00 грн., яке засобами поштового зв'язку направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача: АДРЕСА_1, 36000, проте 30.11.2015 року поштове відправлення повернулося на адресу контролюючого органу з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 10-11). Отже, згідно з положеннями пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України вказане податкове повідомлення-рішення вважається врученими відповідачу.

Доказів сплати суми транспортного податку або здійснення передбаченої пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення - рішення від 22.10.2015 року № 202-17, а також його оскарження до суду відповідачем до матеріалів справи не надано, отже визначена сума грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 12500,00грн. за вказаним податковими повідомленням - рішенням на теперішній час є узгодженою та набула статусу податкового боргу.

Таким чином, станом на час звернення ДПІ у м. Полтаві з позовом до суду за фізичною особою ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) обліковується податковий борг з транспортного податку у сумі 12500,00грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що згідно з пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Відповідачем станом на дату розгляду та вирішення справи податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 12500,00 грн. не сплачено, вимоги позивача про стягнення податкового боргу визнаються судом обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015 року, запроваджено транспортний податок.

Як встановлено підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (підпункт 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України).

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 ПК України).

Відповідно до підпункту 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 01 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Згідно з підпунктом 267.6.3 пункту 267.6 статті 267 ПК України органи внутрішніх справ зобов'язані до 01 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування відомості необхідні для розрахунку податку. З 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов'язані щомісячно, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця. Форма подачі інформації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.

Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України визначені строки сплати транспортного податку, зокрема, фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна норма закріплена в статті 57 ПК України, пунктом 57.2 якої передбачено, що у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Доказів оскарження вищевказаного рішення в адміністративному чи судовому порядку на час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем до матеріалів справи не надано, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума грошового зобов'язання у розмірі 12500,00 грн. правомірно віднесено позивачем до складу податкового боргу відповідача.

Пунктом 59.1. статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що на виконання вищезазначених норм позивачем 29.02.2016 року сформовано та направлено на адресу відповідача: АДРЕСА_1, 36000, податкову вимогу № 578-23 на суму 12500,00 грн. (а.с.7), яка повернулася з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" (а.с.8), отже з огляду на положення п.59.1 ст.59 та п.58.3 ст.58 ПК України будь-яке рішення податкового органу вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. В даному випадку податковим органом дотримано наведені вимоги законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення -рішення про сплату транспортного податку за 2015 рік зважаючи на час внесення змін до Податкового кодексу України, а тому нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році, оскільки місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

За змістом підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, принцип стабільності застосовується у разі внесення змін до елементів податків та зборів, а не при прийнятті нових податків.

Відповідно до п.п. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з п.7.3. ст.7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, якщо органи місцевого самоврядування ( сільська, селищна чи міська ради) у визначені законодавством строки не приймають рішення про встановлення на своїй території загальнообов'язкових місцевих податків і зборів, то такі платежі вважаються встановленими із застосуванням мінімальної ставки, визначеної у відповідних статтях ПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначений транспортний податок не зважаючи на те, що він відноситься до місцевого податку, його справляння та зарахування провадиться до місцевого бюджету, в той же час він не є таким, що встановлений саме місцевим органом самоврядування, а є таким, що визначний та встановлений Верховною Радою України, яка має відповідні повноваження на це. Такі повноваження на встановлення податку з усіма його критеріями та елементами є виключною компетенцією цього органу. Таке регулювання суспільних відносин між відповідними суб'єктами органів влади в сфері податків та зборів, час їх застосування має різне правове навантаження та сферу правового впливу на такі відносини.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 частини другої статті 92 визначено, що виключно законами України встановлюються: система оподаткування, види податків і зборів, порядок обчислення та строки сплати податків і зборів, податкові пільги та порядок їх застосування (в тому числі і підстави для звільнення від їх сплати), отже суд не наділений повноваженнями доповнювати діюче законодавче регулювання своїми рішеннями і встановлювати додаткові підстави для звільнення від сплати податків, зокрема, транспортного податку.

В силу приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, вказані положення жодним чином не обмежують право держави приймати закони, необхідні для здійснення контролю за користування майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 14 жовтня 2010 року, прийнятому в справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, у другому реченні першого пункту йде мова про те, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (п. 50).

В даному випадку колегія суддів вважає, що введення нового виду податку - «транспортного податку» на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», № 71-VІІІ від 28.12.2014 року, та встановлення чітких правил його сплати (в тому числі відсутність пільг для власників викрадених транспортних засобів), не суперечить засадам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тобто слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст.2, 11, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року по справі № 816/1046/16 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 12 грудня 2016 року.

Головуючий суддя (підпис)Лях О.П.Судді(підпис) (підпис) Старосуд М.І. Яковенко М.М.