Ухвала суду № 63334367, 08.12.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 грудня 2016 рокусправа № 808/2049/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Кругового О.О.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання:Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року у справі №808/2049/16 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року провадження в адміністративній справі закрито з підстав, визначених ч. 1 ст. 157 КАС України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм процесуального права просить оскаржувану постанову суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявлений ОСОБА_1 позов є адміністративним та підлягає розгляду в порядку визначеному кодексом адміністративного судочинства, оскільки стосується рішень та дій нотаріуса, який діє як субєкт владних повноважень державний реєстратор, відтак висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі є помилковим.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 02 липня 2008 року між позивачем - ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» був укладений договір Кредитний договір №0703/0708/88-135, відповідно до умов якого позивачу надано кошти у вигляді кредиту в розмірі 70 000.00 грн. (сімдесят тисяч) доларів США на строк з 02.07.2008 року по 02.07.2018 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між позивачем та ВАТ «Сведбанк» укладено договір іпотеки, за якою забезпеченням кредитного договору є квартира №57 в будинку 26 на проспекті Ювілейний в м. Запоріжжя.

28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу №15 право вимоги заборгованості за кредитним договором №00/0708/88-135 від 02.07.2008 року, та право вимоги за договором іпотеки ВАТ «Сведбанк» відступлено ТОВ «Фаторингова компанія «Вектор Плюс».

29.04.2015 року позивачу надійшла вимога від ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» щодо сплати заборгованості у тридцятиденний строк по кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

12.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки квартиру №57 в будинку 26 на проспекті Ювілейний в м. Запоріжжя та ТОВ «ФК «Факторинг».

Вважаючи протиправними дії приватного нотаріуса ОСОБА_3 при прийнятті рішення про реєстрацію права власності на квартиру №57 в будинку 26 на проспекті Ювілейний в м. Запоріжжя та ТОВ «ФК «Факторинг» позивач звернулась до суду із позовом в порядку, визначеному КАС України.

Закриваючи провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 157 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не має ознак публічно - правового, має цивільно-правовий характер, оскільки пов'язаний із перевіркою набуття ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права вланості на квартиру як іпотекодержателя, тому заявлений ОСОБА_1 позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «субєкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

В свою чергу, захист права власності на майно, речового права на чуже майно, регулюються цивільним законодавством, і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК), а особа, якій належить право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна відповідно до положень глави 29 ЦК (стаття 396 ЦК), тому такі спори з урахуванням вимог статті 15 ЦПК підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією із сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень).

Так само, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких згідно зі статтею 19 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують. У зв'язку із цим суд відповідно до частини першої статті 21, статті 393 ЦК визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси. Такі спори за участю фізичних осіб розглядаються в порядку також цивільного судочинства.

Суд звертає увагу, що у даній справі спірні правовідносини повязані із невиконанням (неналежним виконанням), на думку позивача, умов цивільно-правової угоди внаслідок чого відбулась реєстрація права власності на майно за іншою особою, відтак, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Отже, з огляду на те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі і обовязок субєкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд першої інстанції, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. (Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладеною в постанові від 14.06.2016 року)

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлений спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, спірні правовідносини не є публічно-правовими, а справа не має встановлених нормами КАС України ознак адміністративної юрисдикції.

Вказане у своїй сукупності свідчить, що ухвала Запорізького окружного адміністративного суду 06 жовтня 2016 року є законною та обґрунтованою, прийнятою із дотриманням вимог норм процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ст..199, ст. 200, ст. 206 КАС України суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року у справі №808/2049/16 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів у відповідності до ст. 212 КАС України.

Головуючий:О.О. Круговий

Суддя:Л.А. Божко

Суддя:О.М. Лукманова