Постанова № 63334250, 09.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2016 року № 826/27011/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпро стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач або ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі-відповідач або ГУ ДФС у м. Києві), в якому, враховуючи подані уточнення позовних вимог, просить суд стягнути з ГУ ДФС у м. Києві середній заробіток на час вимушеного прогулу у розмірі 52 887,45 грн., а також суму інфляційних витрат у розмірі 22 900,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6548/12/2670 від 05 червня 2012 року, яка залишена без змін судами вищих інстанцій та набрала законної сили, зобов'язано поновити ОСОБА_1 з 23 квітня 2012 року на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у м. Києві, правонаступником якого є ГУ ДФС у м. Києві, однак виконано постанову суду було лише 13 грудня 2014 року. Посилаючись на положення статей 235, 236 Кодексу законів про працю України позивач зазначає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зокрема, з 23 квітня 2012 року по 13 грудня 2014 року, з урахуванням індексу інфляції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в ході розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зокрема, посилався на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту власних прав та інтересів, оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу повинні розглядатися разом із вимогами про поновлення на роботі, а тому, враховуючи, що судом у справі № 2а-6548/12/2670 не розглядалися такі вимоги, відсутні підстави для їх задоволення у даній справі.

На підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі №2а-6548/12/2670 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 у повному обсязі; визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України у м. Києві від 23.04.2012р. №21-о; зобов'язано Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України у м. Києві поновити ОСОБА_1 з 23 квітня 2012 року на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у м. Києві. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у м. Києві допущено до негайного виконання.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі №2а-6548/12/2670 - залишено без змін, тобто вона набрала законної сили.

З метою примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі №2а-6548/12/2670 25 квітня 2013 року судом видано виконавчий лист.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2014 року замінено сторону виконавчого провадження ВП № 42528797, а саме: боржника - Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової служби України у м. Києві на її правонаступника - Головне управління Міндоходів у м. Києві: 04655, м. Київ, Шевченківський район, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 38726007.

Разом з тим, лише 13 грудня 2014 року Головним управлінням Міндоходів у м. Києві видано наказ №810-0, яким поновлено ОСОБА_1 з 23 квітня 2012 року на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у м. Києві; установлено посадовий оклад згідно штатним розписом у розмірі 1 253 грн. на місяць.

Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, зокрема, з 23 квітня 2012 року по 13 грудня 2014 року, позивачу не виплачувався, у зв'язку з чим позивач з посиланням на положення статей 235, 236 Кодексу законів про працю України звернувся із даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи з урахування вищенаведеного спір по суті, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - КЗпП) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом частини 1 статті 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 статті 257 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 256 КАС постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), який діяв на момент спірних відносин. Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

В даному випадку, враховуючи те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі №2а-6548/12/2670 в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі виконана Головним управлінням Міндоходів у м. Києві шляхом прийняття наказу лише 13 грудня 2014 року №810-0, беручи також до уваги те, що питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було предметом розгляду у справі №2а-6548/12/2670, суд вважає, що позивач має право відповідно до статей 235 та 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у т.ч. за час затримки виконання судового рішення, а тому цілком обґрунтовано звернувся з даним позовом до суду про стягнення таких коштів.

В контексті ж доводів відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту власних прав та інтересів, оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу повинні розглядатися разом із вимогами про поновлення на роботі, то суд зазначає, що положення КАС України такого правила не містять, а їх аналіз, у т.ч. ст.267, дає підстави вважати, що саме позивач має право обирати спосіб захисту свого порушеного або невизнаного права. З огляду на це, такі доводи відповідача суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.

Наведене узгоджується також і з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалі від 12.11.2015р. у справі №826/2980/15 (К/800/38734/15).

При цьому суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013р. №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» реорганізовано Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПС у м. Києві, з посади в якому звільнено позивача, шляхом приєднання його до Головного управління Міндоходів у м. Києві, яке, в свою чергу, згідно постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014р. №311 реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДФС у м. Києві, а отже останнє є належної особою, яка повинна відповідати за даним адміністративним позовом.

У контексті наведеного слід зазначити, що середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Так, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (далі-Порядок №100 в редакції, чинній на момент спірних відносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Разом з тим, абзацом 4 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у разі, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Зокрема, абзацом третім пункту 4 Порядку №100 передбачається, що коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню (зокрема: основна заробітна плата, доплати і надбавки за вислугу років тощо) і які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

До того ж, абзацом 8 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Аналогічний порядок застосування наведених положень щодо алгоритму розрахунків середнього заробітку за час вимушеного прогулу наведений і в постанові Верховного Суду України від 26.10.2016р. у справі №824/1306/15-а.

В даному випадку судом встановлено, що протягом грудня 2011 року по 12 січня 2012 року позивач перебував на лікарняному, а з 12 січня 2012 року та протягом лютого-березня 2012 року - перебував у відпустці по догляду за дитиною, тобто у період чотирьох послідовних місяців до його звільнення (до 23.04.2012р.) не працював жодного робочого дня, а відтак згідно абзацу третього пункту 4 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з посадового (місячного) окладу.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки ГУ ДФС у м. Києві №05-541 від 12.06.2016р. посадовий оклад позивача станом на 23.04.2012 року становив - 1 253,00 грн., а середньомісячне число робочих днів за останні два календарні місяці, що передували звільненню, становило 21 день (лютий та березень).

До того ж, як стверджує позивач, на момент звільнення ОСОБА_1 мав вислугу понад 5 років та 7 ранг державного службовця, а також спеціальне звання радника податкової служби II рангу. Наведені обставини жодним чином не спростовано та не заперечувалися відповідачем, судом же іншого не встановлено.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993р., який був чинний на момент звільнення позивача, надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби, зокрема понад 5 років - у розмірі 15 відсотків.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" №268 від 09.03.2006р. (в редакції, чинній на момент спірних відносин) передбачалося, що надбавка до посадового окладу за 7 ранг державного службовця становила 110 грн. (Додаток 57 до Постанови), а надбавка до посадового окладу за спеціальне звання раднику податкової служби II рангу становила 130 грн. (Додаток 58 до Постанови).

Таким чином, керуючись положеннями порядку обчислення середньої заробітної плати, у т.ч. абзацом 8 пункту 2 Порядку №100, суд приходить до висновку, що середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням вказаних доплат становила 80,83 грн. = ((1253 + 110) + 15%) + 130) / 21.

В контексті наведеного слід зазначити, що у трудовому праві під вимушеним прогулом розуміється час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Наведене узгоджується також із висновками Верховного Суду України, які викладені в його постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-2123цс15.

Оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року у справі №2а-6548/12/2670, яка підлягала негайному виконанню, було поновлено ОСОБА_1 на посаді державної служби з 23 квітня 2012 року, а наказ про поновлення його на посаді №810-0 було видано лише 13 грудня 2014 року та лише з цієї дати фактично позивач отримав можливість приступити до роботи, суд приходять до висновку, що в даному випадку період вимушеного прогулу позивача слід рахувати з 23 квітня 2012 року (день звільнення) по 12 грудня 2014 року (останній день перед виданням наказу про поновлення), який загалом складає 31 повних місяців і 15 робочих днів (у квітня 2012 року - 5 днів та у грудні 2014 року - 10 днів), а тому керуючись абзацами 2 та 3 пункту 8 Порядку №100 суд приходить до висновку, що загальна сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача складає 53 832,78 грн. = 80,83 (середньоденна заробітна плата) х (31 (кількість місяців у розрахунковому періоді) х 21 (середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді)) + 1 212,45 (середня заробітна плата за 15 робочих днів)). Іншого відповідачем в ході розгляду справи суду не доведено.

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що відповідачем в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано суду інформації (розрахунків), з якої б вбачалася загальна сума середнього заробітку позивача за весь час вимушеного прогулу (з 23 квітня 2012 року по 12 грудня 2014 року), норми тривалості робочого часу у спірному періоді (кількість робочих днів) тощо, та яка б, у свою чергу, спростовувала зроблені судом розрахунки. Додана ж до матеріалів справи довідка ГУ ДФС у м. Києві №05-541 від 12.06.2016р. містить лише відомості про розмір посадового окладу позивача, норму робочих днів за чотири місяці, що передували звільненню, та середньоденний заробіток, який, однак, розрахований відповідачем виключно на підставі розміру посадового окладу та не враховує види виплат, які підлягають урахуванню згідно положень розділу ІІІ Порядку №100 (доплати і надбавки за вислугу років, ранг тощо), а відтак такий розрахунок судом не може в повній мірі братися за основу для розрахунку спірної суми нарахувань.

Отже, оскільки судом в ході розгляду даної справи встановлено, що загальна сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача складає 53 832,78 грн., беручи до уваги те, що у позовній заяві позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 887,45 грн., що, на переконання суду, є меншим, ніж належний йому до виплати за законодавством, з метою повного захисту прав позивача, враховуючи положення ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у т.ч. за час затримки виконання судового рішення, у розмірі 53 832,78 грн.

Водночас, стосовно позовних вимог про стягнення суми витрат у розмірі 22 900,27 грн. з урахуванням індексу інфляції, то суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України від 3 липня 1991 року «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

При цьому згідно пункту 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003р. №1078, до об'єктів індексації не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Враховуючи, що вимога про стягнення з відповідача компенсації з урахуванням індексу інфляції пов'язана з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який не підлягає індексації та обов'язок зі сплати якого покладається на роботодавця в разі поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, тобто не з раніше нарахованих і вчасно не виплачених доходів, то позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Разом з тим, частиною 2 ст.71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову як зазначено вище.

При цьому, беручи до уваги те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980; адреса: 04655, м.Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у т.ч. за час затримки виконання судового рішення, у розмірі 53 832,78 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот тридцять дві гривні сімдесят вісім копійок) з вирахуванням із цієї суми відповідних податків та обов'язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко