Постанова № 63333793, 08.12.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

08 грудня 2016 р. Справа №820/3485/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С., суддів Мельникова Р.В., Полях Н.А.,

за участю секретаря судового засідання - Мараєвої О.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1.,

представника відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року №255-16;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року №255-16 є протиправним винесеним в супереч дійсним обставинам справи, а отже підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Служби безпеки України в Харківській області.

Представник відповідача, Державної міграційної служби України, в наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував з підстав його необґрунтованості та вказав, що позивач громадянин Сирії звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС України в Харківській області вперше 26.02.2015 року, проте рішенням №667-15 було підтримано висновок ГУ ДМС України в Харківській області та відмовлено ОСОБА_2 у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками оскарження вказаного рішення позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та на виконання постанови від 22.12.2015 року по справі №820/10526/15 заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було прийнято до повторного розгляду. За наслідками повторного розгляду заяви позивача, відповідачем встановлено відсутність умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тобто підстави для надання статусу біженця громадянину Сирії ОСОБА_2 відсутні. Отже оскаржуване позивачем рішення є цілком законним та винесеним з врахуванням всіх обставин, а позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи Управління Служби безпеки України в Харківській області у наданих до суду письмових поясненнях проти позову заперечував та зазначив, що позивач до звернення із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні первинно в 2015 році виїхав з країни походження у 2013 році до Туреччини, а потім до Об'єднаних Арабських еміратів, тобто до прибуття в Україну, перебував у двох безпечних країнах. Крім того, представником третьої особи вказано, що на даний час ОСОБА_2 можна вважати нелегальним мігрантом, який з метою ухилення від виїзду з України, звернувся з відповідною заявою до відповідача по справі.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача та третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Представник третьої особи Управління Служби безпеки України в Харківській області в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 громадянин Сирійської Арабської Республіки, 26.02.2015р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до повідомлення отриманого 05.10.2015 року від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №55 від 05.10.2015р. позивачу відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 18 вересня 2015 року № 667-15.

Колегією суддів встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015р. по справі №820/10526/15 за позовом громадянина Сирії ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, скасовано рішення Державної міграційної служби України від 18 вересня 2015 року № 667-15 та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015р. по справі №820/10526/15 відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачем 21.06.2016 року отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №41 від 16.06.2016р. зі змісту якого встановлено, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року № 255-16.

З огляду вказаного наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного позивачем рішення Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року № 255-16 (а.с. 86), колегією суддів встановлено, що рішення прийнято з підтриманням висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (а.с.79-85) та з врахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року №820/10526/15. При цьому вказано, що Харківський окружний адміністративний суд встановив, що у заявника відсутні підстави для надання йому статусу біженця в Україні.

Отже, колегією суддів встановлено, що при винесенні спірного рішення Державна міграційна служба України виходила з тих підстав, що за результатами оцінки матеріалів справи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина, не встановлено фактів щодо можливості, у разі повернення на батьківщину, застосування щодо вказаного громадянина смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під біженцем розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1 ч.1 ст.1); під особою, яка потребує додаткового захисту, розуміється особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.13 ч.1 ст.1); під особою, яка потребує тимчасового захисту, розуміються іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження (п.14 ч.1 ст.1).

Згідно з приписами пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); бг) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

При цьому колегія суддів зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш, ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

З наявних в матеріалах справи доказів колегією суддів встановлено, що 26 лютого 2015 року гр. Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні його громадянської належності - Сирійській Арабській Республіці, відбувається громадянська війна, жителі країни громадянської належності позивача підлягають тортурам та знущанням, а тому існує вирогідність бути призваним на військову службу за умови повернення до Сирійської Арабської Республіки. Участь у збройному конфлікті (а саме - вбивство людей) суперечить переконанням позивача. Будинок, в якому жив позивач зруйнований, а відтак позивачу нема куди повертатись. Вказане, за його судженням, є підставою для отримання ним в Україні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Повторний розгляд заяви позивача було проведено відповідачем з врахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року по справі №820/10526/15.

Колегія суддів також зазначає, що за даними програми «Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)» та зі змісту постанови від 22.12.2015 року по справі №820/10526/15 встановлено, що при дослідженні обставин з якими п. 13 частини ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідачем встановлювались лише ті обставини, які були закріплені в старій редакції Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , а отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

На співбесідах, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії протоколів співбесіди, ОСОБА_2 було повідомлено, що в 2013 році його родина через побоювання загибелі від рук «ДААШ» була змушена виїхати до Об'єднаних Арабських Еміратів. На думку позивача, такі побоювання були обґрунтованими, оскільки його батько був шейхом племені сунітів та одного з родичів батька було вбито. В подальшому позивач прибув до України та на разі навчається в медичному університеті на третьому курсі. Також вказано, він не може повернутися до Сирії, оскільки боїться загинути від рук «ДААШ», а також призову до урядової армії, бо не хочу воювати та загинути.

Згідно частин 3, 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано належної оцінки тому, чи змінилася на час звернення позивача за отриманням статусу біженця політична ситуація в країні походження, не з'ясовано в повній мірі характер об'єктивного побоювання позивача стати жертвою переслідування з політичних підстав, враховуючи обставини, які не дають можливості повернутися до країни свого походження, та на скільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров'ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

Крім того, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в яких зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

Згідно офіційної позиції УВКБ ООН державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Колегія суддів зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Отже, побоювання позивача є цілком обґрунтованими.

З врахуванням вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Отже, колегія суддів приходить до висновку про протиправність рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року №255-16.

З врахуванням вище викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року №255-16.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Нуруллаєв І.С.

Суддя Мельников Р.В.

Суддя Полях Н.А.