Окрема думка судді № 63332337, 05.12.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

ОКРЕМА ДУМКА

на рішення у справі № 915/1610/15

Вирішуючи спір у справі, судом встановлено, що між кредитором ПАТ "Дельта Банк" (далі - Банк), та позичальником товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Південьагрохім" укладено кредитний договір від 31.05.2013 р. № КЮ-ВКЛ-2017554/1, за умовами якого кредитор надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов'язується своєчасно повернути отриманий кредит до 18 квітня 2015 року включно (договір у редакції додаткової угоди № 2), сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання за цим договором.

Умовами кредитного договору передбачено, що забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, є договір застави майнових прав на грошові кошти в сумі 562737 грн. 18 коп., розміщені згідно договору від 23.05.2013 р. № 007-14043-230513 банківського вкладу (депозиту) "7 років разом з Дельта Банком" у Банку, який останнім укладено з фізичною особою ОСОБА_2 (п.п. 1.3, 1.3.1 кредитного договору).

У відповідності до укладених 03.06.2013 р. між Банком та ОСОБА_2 договору застави майнових прав № КЮ-ВКЛ-2017554/2 та договору про уступку права вимоги № КЮ-ВКЛ-2017554/2, Банком на забезпечення виконання ТОВ "Південьагрохім" зобов'язань за кредитним договором отримано в заставу майнові права за укладеним з ОСОБА_2 договором банківського вкладу від 23.05.2013 р. № 007-14043-230513, а також набуто право вимоги щодо отримання коштів за цим договором банківського вкладу за умови порушення ТОВ "Південьагрохім" зобов'язань за кредитним договором, і в такому випадку ПАТ "Дельта Банк" на наступний день після такого порушення вступає в депозитний договір як сторона, що набула всіх прав вкладника.

Судом визнано доведеним, що на виконання умов кредитного договору Банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 533000 грн., за користування котрими обґрунтовано нараховано відсотки.

Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову, так як у зв'язку із виникненням у Банку з 18.04.2015 року права на звернення стягнення на предмет застави, в силу умов договору про уступку прав вимоги настали права та обов'язки сторін за договором про уступку прав вимоги (п. 3 договору), третя особа ОСОБА_2 (вкладник за депозитним договором) передав Банку права кредитора за депозитним договором, унаслідок чого припинилося зобов'язання за депозитним договором, а Банк набув право власності на предмет застави (майнові права на отримання суми депозитного вкладу).

Вважаю, що такий висновок не узгоджується із положеннями чинного законодавства України.

Так, цивільним законодавством України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ст. 510 ЦК України).

Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 ГК України, за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 606 ЦК України, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 ГК України, згідно якої господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Із матеріалів справи та пояснень представників сторін випливає, що грошові зобов'язання ТОВ "Південьагрохім" щодо повернення кредитних коштів станом на 18.04.2015 р. і сплати за користування ними відсотків, починаючи з 10.03.2015 р., не виконані. Не подано суду доказів виконання таких зобов'язань і заставодавцем ОСОБА_2. Отже відсутні правові підстави для визнання припиненим господарських зобов'язань ТОВ "Південьагрохім" за кредитним договором.

Що стосується відносин Банку і майнового поручителя ОСОБА_2, котрі випливають із укладених між ними договору застави майнових прав і, пов'язаного з останнім, договору уступки права вимоги, то цими договорами визнано право Банку, а не його обов'язок звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Таке узгоджується із законодавством України, згідно котрого в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.1 Закону України "Про заставу", ст.572 ЦК України).

Отже, з підстав невиконання боржником ТОВ "Південьагрохім" своїх грошових зобов'язань за кредитним договором Банк реалізував своє право шляхом звернення з позовом у даній справі до відповідача.

Вважаю обґрунтованими вимоги Банку про стягнення грошових коштів: у сумі 533000 грн. - заборгованість з повернення кредитних коштів; у сумі 106490 грн. 49 коп. - заборгованість зі сплати відсотків, нарахованих у період 10.02.-20.04.2015 р., виходячи із відсоткової ставки 25,5 % річних, і у період 21.04-14.08.2015 р., виходячи із відсоткової ставки 45,5 % річних, за користування кредитними коштами; у сумі 102511 грн. 23 коп. - пеня, нарахована за період 19.04-14.08.2015 року за неповернення кредитних коштів; у сумі 1024 грн. 06 коп. - 3 % річних, нарахованих за період 19.04-14.08.2015 року від суми неповернених кредитних коштів; 5125 грн. 56 коп. - 3 % річних, нарахованих за період 19.04-14.08.2015 року від суми заборгованість зі сплати відсотків.

Позовні вимоги про стягнення штрафу в загальній сумі 21320 грн. за порушення у І та ІІ кварталах 2015 року зобов'язань, передбачених у пп. 3.3.9 кредитного договору, в порядку пп. 4.2 кредитного договору є безпідставними.

Підпунктом 3.3.9 укладеного сторонами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний протягом дії цього договору щоквартально, не пізніше двадцятого числа першого місяця кварталу наступного за звітним, надавати кредитору належним чином засвідчені копії: бухгалтерського балансу (форма 1); звіту про фінансові результати (форма 2).

Згідно з пп. 4.2 кредитного договору у випадку порушення позичальником вимог пп. 3.3.1, 3.3.6-3.3.16 цього договору, позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 2 % від максимального ліміту заборгованості, визначеного в п. 1.1.1 цього договору за кожний випадок порушення.

Вважаю, що зазначений пп. 4.2 кредитного договору не породжує наслідків у вигляді застосування штрафу, а доводи позивача про те, що цей підпункт кредитного договору узгоджуються з положеннями цивільного законодавства України, згідно яких сторони є вільними у визначені умов договору, є помилковими з огляду на таке.

Штрафні санкції є видом забезпечення зобов'язання (ст. 546 ЦК України), при цьому основного зобов'язання (ст. 548 ЦК України). Це ж передбачено господарським законодавством України. У відповідності до ч.4 ст.231 ГК України, розмір штрафних санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Основними зобов'язаннями за кредитним договором, згідно зі ст.1054 ЦК України, є: відносно банку - надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором; відносно позичальника - повернути кредит та сплатити проценти.

Включені в укладений сторонами кредитний договір умови пп.3.3.9 щодо надання інформації Банку ТОВ "Південьагрохім" є останнього зобов'язаннями, проте не основними, а додатковими.

Крім того, штрафними санкціями господарським законодавством визнаються неустойка, штраф, пеня (ст.230 ГК України).

Штрафом, у відповідності до ч. 2 ст. 549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Інформація, котру належало на виконання умов пп. 3.3.9 кредитного договору відповідачу надавати Банку, не має вартісної оцінки, і у пп. 4.2 кредитного договору визначено не штрафну санкцію, а штраф, а тому і з цих підстав не може бути застосовано відповідальність у вигляді штрафу.

Суддя Ю.М.Коваль.