Рішення № 63332299, 05.12.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р. Справа № 911/3263/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс, м. Київ

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю ПК Трейдсервісгруп, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка;

2) виробничо-комерційне підприємство Гиргис, Луганська обл, с. Рудівка

про стягнення 1558,64 гривень

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 02.06.2014;

Від відповідача1: не зявився;

Від відповідача2: не зявився;

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс, звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ПК Трейдсервісгруп (надалі відповідач 1) та виробничо-комерційного підприємства Гиргис (надалі відповідач 2) про солідарне стягнення з відповідачів пені у розмірі 75,09 гривень та з відповідача-2: 3% річних у розмірі 83,95 гривень, штраф у розмірі 60,00 гривень, інфляційних втрат у розмірі 39,60 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за угодою №95/07-12 від 02.07.2012 про заміну кредитора у зобовязанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) (надалі угода від 02.07.2012) та угодою №95/07-12 від 11.03.2013 (надалі угода від 11.03.2013) до позивача перейшло право вимоги до відповідача 2 виконання зобовязання щодо сплати розміру пені, штрафу, 3% річних та інфляційних витрат набутого первісним кредитором на підставі договору №03-27-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 31.03.2008 (надалі договір купівлі-продажу від 31.03.2008).

При цьому, позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання зобовязань за угодою від 02.07.2012 та договором купівлі-продажу від 31.03.2008 між позивачем та відповідачем1 було укладено договір поруки №07-04-2014-95 від 07.04.2014 (надалі договір поруки), відповідно до умов якого відповідач 1 поручається перед позивачем за виконання зобовязань відповідачем 2 в частині сплати частини штрафу.

28.10.2016 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів штраф у розмірі 660,00 гривень та з відповідача-2: 3% річних у розмірі 83,95 гривень, пені у розмірі 575,09 гривень, інфляційних втрат у розмірі 239,60 гривень.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, збільшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, заява про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом до провадження та подальший розгляд справи здійснювався в контексті позовних вимог, остаточно сформульованих в заяві позивача, що була подана суду 28.10.2016.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання не зявилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвали Господарського суду Київської області від 07.10.2016, 16.11.2016 направлялись відповідача 1 та відповідачу 2 з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до правої позиції, викладеної в п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що незявлення відповідача 1 та відповідача 2 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників відповідачів, за наявними у справі матеріалами.

Розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» та виробничо-комерційне підприємство «Гиргис» був укладений договір купівлі-продажу №03-27-08, відповідно до якого визначено умови купівлі-продажу насіння.

У звязку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем 2 взятого на себе грошового зобовязання щодо оплати вартості отриманого товару ТОВ «Тридента Агро» звернулося до Господарського суду Луганської області із позовною заявою про стягнення із відповідача 1 суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 20.10.2008 по 28.04.2009.

Рішенням господарського суду Луганської області по справі №9/187 від 07.07.2009, позов ТОВ «Тридента Агро» задоволено частково, стягнуто з відповідача 2 на користь ТОВ «Тридента Агро» основний борг у розмірі 6708,61 гривень, 3% річних у розмірі 89,10 гривень, інфляційних втрат у розмірі 661,48 гривень, штраф у розмірі 1006,33 гривень, крім того, витрати зі сплати держмита 93,35 гривень, інформаційно-технічні витрати 286,00 гривень, витрати на оплату адвокатських послуг 750,46 гривень, що загалом становить 9595,33 гривень. Видано наказ.

Ухвалою господарського суду Луганської області по справі №9/187 від 25.12.2009, наказ по справі було визнано таким, що не підлягає виконанню частково на суму 4018,30 гривень, у звязку з проведенням відповідачем 2 оплати на суму 4400 гривень 20.08.2009, а решта суми за наказом у розмірі 5577,03 гривень була стягнута виконавчою службою.

Відповідно до постанови ВДВС Рубіжанського РУЮ Луганської області від 21 серпня 2010 року виконавче провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Луганської області по справі №9/187 від 18 липня 2009 року закінчено у звязку із фактичним та повним виконанням рішення суду.

У звязку із невиконанням відповідачем 2 взятого на себе грошового зобовязання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору купівлі-продажу від 31.03.2008, та у серпні 2013 року позивач звернувся до Господарського суду Луганської області із позовною заявою про стягнення із відповідача 2 суми нарахованої пені, 3%-річних та інфляційних втрат згідно договору купівлі-продажу від 31.03.2008 року та на підставі Угоди №95/07-12 про заміну кредитора у зобовязані (відступлення ст. 512-519 ЦК України) від 02 липня 2012 року.

Рішенням Господарського суду Луганської області по справі №913/2180/13 від 01.10.2013, позов позивача задоволено повністю, стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 3% річних у сумі 142,45 гривень, інфляційні втрати у сумі 423,29 гривень, пеню у сумі 1008,03 гривень, судовий збір у сумі 1720,50 гривень.

Штрафні санкції нараховані позивачем та стягнуті судом за період з 29.04.2009 по 20.08.2010 на суми заборгованості відповідача 2 у розмірі 6708,61 гривень до 19.08.2009 та на суму 2690,31 гривень до 20.08.2010.

26.01.2011 між ТОВ «Тридента Агро» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено угоду про заміну кредитора у зобовязанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) №158-ТА, згідно якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання відповідачем 2 зобовязання щодо сплати розміру пені, 3% річних та інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2008, у звязку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобовязання за цим договором.

На виконання умов даної угоди (п. 4.1.) ТОВ «Тридента Агро» було передано ФОП ОСОБА_1 перелік документів, що підтверджують право вимоги виконання відповідачем обумовленого зобовязання.

У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ТОВ «Тридента Агро» належним чином повідомило ВКП «Гиргис» про зазначені вище обставини.

02.07.2012 між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ Компанія НІКО-ТАЙС укладено угоду про заміну кредитора у зобовязанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) №95/07-12, згідно якої новому кредитору було відступлено право вимоги виконання ВКП «Гиргис» зобовязання щодо сплати розміру пені, штрафу, 3% річних, інфляційних витрат.

На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ФОП ОСОБА_1 було передано ТОВ Компанія НІКО-ТАЙС перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання Відповідачем 2 обумовленого зобов'язання.

У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ФОП ОСОБА_1 належним чином повідомив ВКП «Гиргис» про зазначені вище обставини.

07.04.2014 між ТОВ ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП та ТОВ Компанія НІКО-ТАЙС було укладено договір поруки №07-04-2014-95, відповідно до умов якого (п. 1.1.) визначено, що у відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обовязку виробничо-комерційним підприємством «Гиргис» щодо виконання грошового зобовязання щодо сплати розміру штрафу та інфляційних втрат у звязку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобовязанням згідно рішення суду, передбаченого ст. 2 цього договору.

Згідно п. 2.1. договору поруки, під основним договором у цьому договорі розуміють угоду № 95/07-12 про заміну кредитора у зобовязанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012, укладену на підставі та у звязку із несвоєчасним виконанням договору купівлі-продажу від 31.03.2008.

Пунктом 3.1. договору поруки №07-04-2014-95 передбачено, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру штрафу у розмірі 1000,00 гривень.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, позивач звернувся до відповідача 1 із вимогою вих. № 05-95/14 від 05.05.2014.

Згідно відповіді від 12.05.2014 №95 на вищевказану вимогу, відповідач 1 повідомив, що зобовязання за договором поруки від 07.04.2014 виконати не в змозі у звязку із скрутним фінансовим становищем та гарантував виконання зобовязань до 31.10.2014.

Відповідно до змісту ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

В межах розглядуваної справи позивачем заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів суми штрафу у розмірі 660,00 гривень та з відповідача-2: 3% річних у розмірі 83,95 гривень, пені у розмірі 575,09 гривень, інфляційних втрат у розмірі 239,60 гривень.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзац 1 ч.1 ст.193 ГК України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 694 ЦК України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 8.1. Договору за невиконання або неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 8.2. Договору, за прострочення виконання зобовязання покупець зобовязаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно п. 8.3. Договору, сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобовязань за даним Договором.

Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Згідно п. 8.4. Договору, за несплату або несвоєчасну оплату товару покупець повинен сплатити штраф у розмірі 15% від вартості неоплаченого товару та інші штрафні санкції у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Згідно ч. 1 ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобовязання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Щодо позовних про солідарне стягнення з відповідачів штрафу у розмірі 660,00 гривень.

Відповідачем-2 зобовязання згідно ч.1 пункту 5.3. договору купівлі-продажу від 31.03.2008 щодо оплати товару в строк було виконано із порушенням підтвердженням даному є акт звірки, складений між ТОВ «Тридент Агро» та Виробничо-комірційне підприємство «Гиргис» (копія якого наявна в матеріалах справи).

А саме, відповідач 2 припустився порушення п. 5.3. договору купівлі продажу від 31.03.2008 в частині сплати 50% вартості товару в строк до 15.04.2008, сплативши його тільки 16.04.2008 у розмірі 4400 гривень, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем в перебігу розгляду справи не спростовано.

Як вбачається, питання щодо нарахування штрафу на суму заборгованості у розмірі 4400,00 гривень згідно ч.1 пункту 5.3. договору купівлі-продажу від 31.03.2008 не було вирішено, рішеннями Господарського суду Луганської області від 07.07.2008 та від 01.10.2013 по справам № 9/187 та № 913/2180/13 відповідно, отже позивач підставно звернувся до суду із розглядуваним позовом в частині солідарного стягнення з відповідачів суми штрафу у розмірі 660 гривень, що становить 15% від суми простроченої попередньої оплати у розмірі 4400 гривень.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення може зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в пункті 3.17.4 постанови від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судом вбачається, що застосування штрафу є необхідним для спонукання сторони до належного виконання зобовязань, забезпечення інтересів стягувача і застосування таких нарахувань вбачається виправданим безпосередньо в момент вчинення господарського правового порушення. Застосування таких санкцій через майже вісім років після настання факту прострочення виконання зобовязання не може мати того позитивного ефекту, за для досягнення якого такі санкції зазвичай застосовуються.

Формально, розрахунок штрафу у розмірі 660,00 гривень є арифметично вірним, але з урахуванням того що прострочення оплати товару відбулось ще в 2008 році, порушення є незначним, а саме відповідач 2 прострочив внесення першої частини платежу у розмірі 4400 гривень лише на один день (замість внесення його до 15.04.2008 вніс його 16.04.2008), сума прострочення є незначною, порушення зобовязання не завдало позивачеві істотних збитків, зобовязання в частині основного боргу відповідачем 2 виконано, з відповідача 2 вже стягувався штраф за прострочення оплати повної вартості товару рішенням Господарського суду Луганської області від 07.07.2009, суд вважає за можливе та необхідне зменшити стягуваний розмір штрафу на 360,00 гривень, та стягнути солідарно з відповідачів штраф у розмірі 300,00 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 83,95 гривень, пені у розмірі 575,09 гривень, інфляційних втрат у розмірі 239,60 гривень за період з 20.08.2009 по 20.08.2010 суд приходить до наступних висновків.

Позивач провів нарахування зазначених санкцій на суму боргу у розмірі 2886,72 гривень, розрахувавши її наступним чином.

За рішенням Господарського суду Луганської області від 07.07.2009 року загальна сума, що була стягнута з відповідача 2 становить 9595,33 гривень (включаючи суму основного боргу у розмірі 6708,61 гривень, суму інфляції, 3% річних, витрати на оплату державного мита, інформаційно-технічних послуг, послуг адвоката). 20.08.2009 відповідачем 2 було сплачено позивачу 4018,30 гривень, які позивач зарахував в порядку передбаченому ст. 534 Цивільного кодексу України спочатку не на погашення суми основного боргу (6708,61 гривень), а на інші суми по зазначеному рішенню, внаслідок чого базою для нарахування має ставати сума боргу розмірі 5577,03 гривень (9595,33 гривень 4018,3 гривень) та враховуючи, що за рішення Господарського суду Луганської області від 01.10.2013 вже стягнуто суму пені, інфляції та 3% річних, нараховані на суму боргу у розмірі 2690,31 гривень, в межах розглядуваної справи позивач вимагає стягнути санкції, нараховані на суму боргу у розмірі 2886,72 гривень (5577,03 гривень 2690,31 гривень).

Однак суд вважає розрахунок позивача суми заборгованості з урахуванням ст. 534 Цивільного кодексу України, на яку ним нараховано відповідні санкції (2886,72 гривень), таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Так, за змістом статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до Аналізу Верховного Суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 року при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

Втрати від інфляції взагалі не передбачені в черговості погашення боргу, 3% (ст. 625 ЦК України) не являються відсотками в розумінні ст. 534 ЦК України, а тому 3% річних у розмірі 89,10 гривень та 661,48 гривень інфляції, що входили до загальної суми, стягнутої рішенням Господарського суду Луганської області від 07.07.2009 (9595,33 гривень) не могли бути погашені в першу чи в другу чергу у розумінні ст. 534 Цивільного кодексу України за рахунок платежу у розмірі 4018, 33 гривень.

Таким чином, сплата відповідачем-2 20 серпня 2009 року суми у розмірі 4018,30 гривень повинна бути зарахована як погашення суми боргу за рішенням Господарського суду Луганської області від 07.07.2008, а саме штрафу у розмірі 1006,33 гривень, витрат зі сплати держмита у розмірі 93,35 гривень, інформаційно-технічних витрат у розмірі 286,00 гривень, адвокатських витрат у розмірі 750,46 гривень та 6708,61 гривень основного боргу (в частині).

Отже, за період із 20 серпня 2009 року по 20 серпня 2010 року сума заборгованості згідно договору купівлі-продажу від 31.03.2008, на яку могли нараховуватися відповідні санкції мала становити не 5577,33 гривень, як зазначив позивач, а 4826,45 гривень (9595,33 грн. - 89,10 грн. - 661,48 грн. - 4018,30 грн. , сплачені 20.08.2009).

Враховуючи, що в рішенні Господарського суду Луганської області по справі 913/2180/13 від 01.10.2013 вже нараховані та стягнуті суми пені, 3% річних, інфляційних витрат за період із 20 серпня 2009 року по 20 серпня 2010 року, що були нараховані на суму заборгованості у розмірі 2690,13 гривень, то в межах розглядуваної справи підставним можна вважати нарахування пені, 3% річних, інфляційних витрат за період із 20 серпня 2009 року по 20 серпня 2010 року на суму заборгованості згідно договору купівлі-продажу у розмірі 2136,14 гривень (4826,45 гривень-2690,31 гривень) на яку, рішеннями Господарського суду Луганської області по справі 9/167 від 07 липня 2009 року та по справі 913/2180/13 від 01 жовтня 2013 року стягнення відповідних санкцій не здійснювалось.

Отже судом встановлено, що сума заборгованості на яку можна проводити нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат в межах розглядуваної справи становить 2136,14 гривень.

Здійснивши перерахунок 3% річних, пені за період з 20.08.2009 по 20.08.2010 та інфляційних втрат за період з вересня 2009 року по березень 2010 року, нараховану на суму заборгованості в розмірі 2136,14 гривень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню 3% річних у розмірі 64,26 гривень, пеня в розмірі 426,50 гривень, інфляційні втрати у розмірі 177,29 гривень, адже лише в цій частині позов є обґрунтованим.

В решті позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені слід відмовити.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 500,00 гривень.

На підтвердження своїх вимог, в цій частині, позивач посилається на договір №29-16/08-14 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 29 серпня 2014 року, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 26.10.2016, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009, оригінал платіжного доручення на суму 500,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України № 7 від 21.02.2013р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р.).

Дослідивши усі обставини справи, суд вважає за потрібне обмежити розмір витрат, понесених позивачем на оплату послуг адвоката, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачів до 100 гривень та саме в цьому розмірі вважає суму понесених витрат співрозмірною із предметом спору та повязаною із розглядом справи. Такі висновки суду ґрунтуються, в тому числі, і на змісті складеного ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» та адвокатом ОСОБА_1 акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг від 26.10.2016, з якого не вбачається, що вся сплачена адвокату сума повязана саме із предметом розглядуваної справи.

Отже, в рахунок відшкодування понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, з відповідачів має бути стягнуто на користь позивача 100 гривень.

У разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в пп. 4.1 п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21.02.2013р. № 7.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що відшкодування витрат зі сплати судового збору та адвокатських витрат, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, покладається судом на відповідачів порівну.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно із Виробничо-комерційного підприємства «Гиргис» (92650, Луганська обл., Сватівський район, село Рудівка, площа Перемоги, буд. 20, код 0239638) та Товариства з обмеженою відповідальністю ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22; код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія НІКО-ТАЙС (03187, АДРЕСА_1; код 38039872) штраф у розмірі 300,00 гривень.

Стягнути із Виробничо-комерційного підприємства «Гиргис» (92650, Луганська обл., Сватівський район, село Рудівка, площа Перемоги, буд. 20, код 0239638) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія НІКО-ТАЙС (03187, АДРЕСА_1; код 38039872) 3% річних у розмірі 64,26 гривень, пеню в розмірі 426,50 гривень, інфляційні втрати у розмірі 177,29 гривень, 587,07 гривень судового збору та 50 гривень на відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22; код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія НІКО-ТАЙС (03187, АДРЕСА_1, код 38039872) 587,07 гривень судового збору та 50 гривень на відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.12.2016 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 12.12.2016.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник