Рішення № 63332091, 09.12.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" грудня 2016 р.Справа № 916/2795/16

Позивач: Колективне підприємство „Алмаз"

Відповідач: Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради

Про: визнання недійсним договору оренди

Суддя Демешин О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Самусєва О.М. - довіреність

Суть спору: Колективне підприємство „Алмаз" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради (далі - відповідач) яким просить суд: прийняти до розгляду позов КП „Алмаз" до Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради про визнання не дійсним(нікчемним) договору оренди від 15 березня 2010р., як такий, що є нікчемним, підписаний не уповноваженою особою.

Відповідач позов не визнав, про що зазначено у відзиві на позов від 21.11.2016р.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив:

15.03.2010р. між Відповідачем (Орендодавець) та Позивачем (Орендар) було укладено нову редакцію Договору оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що є власністю міської громади в особі Ізмаїльської міської ради, предметом якого є нежитлове приміщення, розташоване на території центрального ринку в будівлі літ. "Щ-1", загальною площею 80,7 кв.м (у тому числі приміщення №1, 2, 3), яке знаходиться у строковому платному користуванні КП "АЛМАЗ". При цьому сторони зазначили, що акт приймання - передачі майна був підписаний сторонами при первісному укладенні договору оренди.

Відповідно до розділу 10 Договору він укладений строком по 01.02.2012р. включно. Дія Договору припиняється у випадку, зокрема, закінчення строку, на який він був укладений. За умовами п.2.3 Договору у випадку припинення цього Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю аналогічно порядку, встановленого при передачі майна Орендарю за цим Договором. Майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Зобов'язання по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону , яка передає майно іншій стороні Договору.

Позивач ґрунтує свій позов посилаючись на те, що спірний Договір оренди від 15.03.2010р. директором КП „Алмаз" не укладався та фактично не підписувався. В п.12 цього договору за орендатора КП „Алмаз" проставлено підпис невідомої особи. Печатка підприємства в той період знаходилась в магазині у продавця з метою засвідчення комітентських квитанцій на прийом комісійних товарів від комітентів.

Позивач зазначає, що Договір оренди від 15.03.2010р. не міг бути підписаний повноважним представником позивача з таких причин:

- так як в цей час йшло оскарження рішення апеляційного адміністративного суду в касаційній інстанції, якою прийнято рішення тільки 31.08.2010р.;

- договір оренди не відповідає вимогам ч.1,2 ст.17 ЗУ „Про оренду державного та комунального майна";

- цей договір не був наданий до господарського суду в межах розгляду матеріалів у справі № 3/17-1431-2011, рішення за яким було прийняте 13.07.2011 р. на користь КП «Алмаз» та зобов'язанням ФКМ Ізмаїльської міської ради укласти договір про приватизацію нежилого приміщення 80.4 кв.м і це є тим випадком припинення договору оренди за умовами п. 10.7 договору оренди від 13.12.2007р.;

- про існування цього договору Позивачу стало відомо тільки в квітні 2015р. при присутності в магазині державних виконавців.

Відповідач позов не визнав, вказавши у відзиві на позов, що відповідач знав про існування спірного Договору, схвалив Договір шляхом оплати орендної плати на виконання його умов. Крім того, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивачем не надано будь-яких доказів того, що спірний договір не був підписаний повноважним представником позивача. Так, враховуючи твердження ОСОБА_2, що Договір нею не підписувався, суд двічі витребував у позивача: „вільні зразки підпису ОСОБА_2 за 2010 р. (договори, виписки, квитанції, листи тощо)." Таких доказів суду надано не було, оскільки частково позивач надав вищевказані документи, але в копіях, що унеможливлює проведення експертизи підпису. Спірний договір позивачем, також, надано у ксерокопії.

З огляду на необхідність доведення позивачем своїх позовних вимог суд вважає, КП „Алмаз", стверджуючи, що спірний договір підписано не директором ОСОБА_2, мало б заявити клопотання про призначення експертизи підпису. Такого клопотання позивачем не заявлялось.

Суд враховує, що відповідно до п.3.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень. унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання ^ товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Доказом схвалення вищезазначеного договору є здійснення позивачем орендних платежів після 15.03.2010р., тобто - після дати укладення спірного договору.

Позивач в свої позовній заяві зазначив, що нібито дізнався про зазначений договір оренди лише у квітні 2015 року.

Проте, Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради був направлений лист № 01/04-74 від 08.02.2012р. з інформуванням директора КП „Алмаз" про те, що строк договору від 15.03.2010р. вичерпано і депутатська комісія з питань комунальної власності прийняла рішення не продовжувати строк договору з КП „Алмаз" щодо договору оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Ізмаїл, Центральний ринок, літ. Щ-1.

Вищевказаний лист був отриманий позивачем 17.02.2012р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Також суд звертає увагу позивача, що позовна заява фактично не містить вимоги про задоволення позову та визнання договору недійсним, а лише: „прийняти до розгляду позов КП „Алмаз" до Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради…". Така вимога позивача була виконана судом про що винесено Ухвалу про порушення провадження по справі № 916/2795/16 від 17.10.2016 року.

Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, на що послався відповідач у відзиві на позов.

Відповідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу строку позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України, зокрема: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач був та є стороною оспорюваного Договору оренди, який було укладено 15.03.2010 року, а позов подано лише у жовтні 2015 року, тобто з пропущенням трирічної позовної давності.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що про існування договору йому стало відомо лише у 2015році, оскільки про існування спірного договору позивач щонайменше міг довідатись з вищевказаного листа Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради № 01/04-74 від 08.02.2012р.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку суду, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування заявлених вимог.

З вказаних підстав, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суддя О.А. Демешин