Рішення № 63332080, 08.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2016№910/13530/16

За позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування

житлового фонду" Деснянського району м. Києва

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 153 390, 18 грн.

та

за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування

житлового фонду" Деснянського району м. Києва

про стягнення 114 770, 46 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін (за первісним позовом):

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 - підприємець;

Сабодаш Р.Б. - адвокат за посвідченням НОМЕР_2 від 15.12.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 153 390,18 грн., з яких 99 451,18 грн. основного боргу, 4 187,79 грн. 3% річних та 49 751, 21 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідачем не було здійснено в повному обсязі оплату орендних платежів з фактичне користування орендованим майном, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2016 р. порушено провадження у справі № 910/13530/16, її розгляд призначено на 15.08.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 26.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2016 р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/13530/16 на п'ятнадцять днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.10.2016 р.

26.09.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем в порядку статті 60 Господарського процесуального кодексу України було подано зустрічну позовну заяву про стягнення з позивача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно отриманих коштів.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги відповідач зазначає, що він планував використовувати спірне приміщення під кафе, а без укладеного Договору оренди та приєднанням приміщення до електромереж його використання за цільовим призначенням не вбачалось можливим. Оскільки між відповідачем та позивачем не існувало фактично укладеного Договору оренди нерухомого майна, то й укласти такий договір з енергопостачальником відповідач не міг.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2016 р. зустрічну позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було прийнято для спільного розгляду з первісним позовом, судове засідання призначено на 10.10.2016 р.

В судовому засіданні 10.10.2016 р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки договору оренди між сторонами укладено не було, грошового зобов'язання по оплаті орендної плати у відповідача не виникало. Зокрема, відповідач зазначає, що надані суду документи не можуть вважатися такими, що підтверджують факт надання позивачем відповідачу послуг через відсутність обов'язкових реквізитів документа, а саме дати і місця складання актів.

В судовому засіданні 10.10.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.10.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2016 р. в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 07.11.2016 р

В судовому засіданні 07.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16.11.2016 р.

14.11.2016 року через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва від ПАТ «Київенерго» надійшло повідомлення про надання інформації, а саме відповідь на судовий запит.

У судове засідання 16.11.2016 р. повноважні представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, заяв, клопотань не подали.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2016 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.11.2016 р. Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.12.2016 р.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.12.2016 зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечив.

Представник позивача в судове засідання 08.12.2016 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 08.12.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з Розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 18.07.2012 р. № 379 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві ради» нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, закріплене на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві ради», назву якого було змінено на Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва (п. 1.1. Статуту).

З наявного в матеріалах справи Акту від 03.03.2014 р. прийому-передачі приміщень на виконання розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 379 від 18.07.2012 р. та № 442 від 23.08.2012 р., підписаного представниками обох сторін без зауважень та заперечень, вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв у користування приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площе. 188,3 м.кв. з 01.03.2014 р. згідно акту про фактичне використання частини нежитлового приміщення. Приміщення надається відповідачу в справному технічному стані, належному до експлуатації. Сторони не мають одна до одної ніяких претензій.

У період фактичного користування майном, а саме з березня 2014 року по лютий 2015 року сторонами щомісячно складались Акти про фактичне використання відповідачем вищевказаного нежитлового приміщення, які з боку відповідача підписані без зауважень та заперечень.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині того, що вказані Акти не можуть вважатися такими, що підтверджують факт надання позивачем відповідачу послуг через відсутність обов'язкових реквізитів, а саме дати та місця складання актів, оскільки в означених актах сторонами зафіксовано в якому саме місяці відбулось фактичне користування приміщенням та обов'язок відповідача сплатити орендну плату за користування приміщенням.

Крім того, сторонами було підписано Розрахунок орендної плати по нежитловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_2, яким сторони узгодили, що розмір річної орендної плати складає 158 698,03 грн. (без ПДВ), розмір стартової орендної плати складає 13 224,82 грн. без ПДВ, стартовий розмір за 1 м.кв. (без ПДВ) - 70,23 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, який перевірено судом та не спростовано відповідачем, у період з березня 2014 року по березень 2015 року за фактичне користування приміщенням відповідач повинен був сплатити позивачу 214 221,64 грн.

У рахунок оплати орендної плати згідно з актами про фактичне використання відповідач перерахував позивачу 114 770,46 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 47 від 27.02.2015 р. на суму 11 972,39 грн., № 48 від 27.02.2015 р. на суму 12 798,07 грн., № 64 від 31.03.2015 р. на суму 30 000,00 грн., № 86 від 05.05.2015 р. на суму 30 000,00 грн., № 112 від 02.06.2015 р. на суму 30 000,00 грн.

Залишок орендної плати за фактичне користування майном у спірний період в сумі 99 451,18 грн. відповідачем сплачено не було.

02.03.2015р. відповідач звернувся до позивача з заявою, в якій просив прийняти приміщення та гарантував погашення боргу у строк до 01.06.2015 р.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі від 02.03.2015 р. відповідач передав, а позивач прийняв спірне нежитлове приміщення в задовільному технічному стані, належному до експлуатації.

Проте, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 99 451,18 грн.

Відповідач, у свою чергу, звернувся до суду з зустрічним позовом про стягнення з позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 114 770,46 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що відповідно до складеного ПАТ «Київенерго» Акту № 060100 від 28.02.2014 р., орендоване приміщення було відключено від енергопостачання, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості використовувати його для розміщення кафе. Крім того, відповідач зазначає, що у спірний період між сторонами не було укладено жодного Договору оренди спірного нерухомого майна.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, проте як в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з урахуванням наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Як встановлено судом, спірне приміщення є комунальним майном, і спір щодо нього вирішується з урахуванням умов Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та рішення Київської міської ради 22.09.2011 №34/6250 «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва», яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 5.1. Положення, оцінка об'єкта оренди здійснюється відповідно до Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно п. 5.2. Положення, оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Відповідно п. 5 додатку 3 до положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, на основі розміру орендної плати встановлюється розмір орендної плати за перший місяць оренди, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Як встановлено судом, за період з березня 2014 р. по березень 2015 р. відповідач повинен був сплатити позивачу 214 221,64 грн. орендної плати. Разом з тим, відповідачем орендна плата була сплачена частково на суму 114 770,46 грн., у зв'язку з чим заборгованість за фактичне використання частини нежитлового приміщення становить 99 451,18 грн.

При цьому, відсутність укладеного між сторонами договору не нівелює обов'язку відповідача сплачувати оренду плату за фактичне користування майном.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в порядку статті 530 ЦК України звернувся до відповідача з претензією вих.8юр від 14.01.2016 р. про сплату заборгованості за фактичне використання частини нежитлового приміщення в сумі 99 451, 18 грн., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0223207107106, яке отримано відповідачем 01.02.2016 р.

Таким чином, відповідач згідно з вимогами ч. 2 ст. 530 ЦК України повинен був погасити заборгованість в сумі 99 451,18 грн. у строк по 08.02.2016 р. включно.

Враховуючи вищевикладене суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині ненастання строків виконання ним зобов'язання по сплаті орендної плати.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач фактично користувався нерухомим майном, проте не сплачував орендну плату, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 99 451,18 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Доводи відповідача в частині того, що він не мав можливості користуватись приміщенням через відключення в ньому енергопостачання суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки згідно з наявним в матеріалах справи актом ПАТ «Київенерго» № 060100 від 28.02.2014 р. електропостачання припинено 28.02.2014 р., і вже після цього, відповідач прийняв в оренду спірне нерухоме майно по акту приймання-передачі від 03.03.2014 р., в якому зазначив, що приміщення надається в справному технічному стані, належному до експлуатації.

При цьому, протягом строку користування вказаним приміщенням відповідач жодного разу не повідомляв позивача про неможливість використання спірного нерухомого майна через відсутність електропостачання, не висував будь-яких претензій з цього приводу, а продовжував користуватись приміщенням.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 49 751,21 грн. інфляційних втрат та 4 187,79 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. №265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Також, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства через невірне визначення дня, коли у позивача виникло право на їх нарахування.

Згідно з розрахунком суду розмір 3% річних за період з 09.02.2016 до 01.07.2016 р. складає 1 165,69 грн., а розмір інфляційних втрат за період з березня 2016 року по червень 2016 року включно - 4 405,94 грн.

Що стосується заявлених зустрічних позовних вимог про стягнення з позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 114 770, 46 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що між сторонами виникли орендні правовідносини.

При цьому, відповідач вважає, що означені грошові кошти позивач набув безпідставно, оскільки договору оренди між сторонами укладено не було, у зв'язку з чим просить суд повернути їх з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, за положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз даної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України № 3-30гс14 від 17.06.2014 р., № 3-11гс15 від 25.02.2015 р.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 02.10.2013 р. у справі № 6-88цс13.

Оскільки судом встановлено, що між сторонами фактично між сторонами існували орендні правовідносини, а кошти, які відповідач просить стягнути з позивача, отримано останнім у якості орендної плати за фактичне користування приміщенням, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду України у справі № 3-129гс14 від 14.10.2014 р., оскільки правовідносини сторін у відповідному спорі регулюються нормами зобов'язального права, - договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги повернути замовнику попередньо сплачені кошти у зв'язку з неналежним виконанням виконавцем умов договору.

Враховуючи те, що грошові кошти в сумі 114 770, 46 грн. були сплачені відповідачем в якості орендної плати за фактичне користування приміщенням, відповідачем не доведено відсутності правових підстав щодо набуття та утримування позивачем спірних грошових коштів, суд вважає зустрічні позовні вимоги безпідставними та відмовляє у їх задоволенні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за спірним Договором, у зв'язку з чим первісні позовні вимоги підлягають задоволенню частково, проте як в задоволенні зустрічних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову, а витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (02097, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва (02217, місто Київ, вулиця Закревського, будинок 15; код ЄДОРПОУ 36657100) 99 451 (дев'яносто дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят одну) грн. 18 коп. основного боргу, 1 165 (одну тисячу сто шістдесят п'ять) грн. 69 коп. 3% річних, 4 405 (чотири тисячі чотириста п'ять) грн. 94 коп. інфляційних втрат та 1 575 (одну тисячу п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання

повного тексту рішення 09.12.2016

Суддя М.Є. Літвінова