Рішення № 63331513, 09.12.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2016 р. Справа № 909/915/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводі С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", вул.Дегтярівська, 27 Т, м. Київ, 04119, адреса для кореспонденції: Харківське шосе, 49, м. Київ, 02096,

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Хутрофірма "Тисмениця", вул. Вербова,9, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400,

про розірвання мирової угоди від 07.08.2009 року

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність № 783 від 05.08.2016 року)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність зареєстровано за № 8 від 27.01.2015 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 424)

встановив: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Хутрофірма "Тисмениця" (далі - відповідач) про розірвання мирової угоди від 07.08.2009 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач у порушення умов Мирової угоди, укладеної сторонами та затвердженої судом , не виконав свої зобов'язання щодо повернення позивачеві грошових коштів у розмірі суми заборгованості за кредитним договором.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що затверджена мирова угода є виконавчим документом, однак позивач із даним документом у Державну виконавчу службу про примусове виконання його не звертався.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких грунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", назва якого внаслідок набрання чинності Закону України "Про акціонерні товариства" змінена на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_3" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") та Відкритим акціонерним товариством "Хутрофірма "Тисмениця" (далі - ВАТ "Хутрофірма "Тисмениц") укладено кредитний договір № 08/44-03 від 30.09.2008 року (далі - Кредитний договір) відповідно до якого ОСОБА_3 надав ВАТ "Хутрофірма "Тисмениця" у платне користування кошти у розмірі 6 006 994,45 доларів США із остаточним строком повернення 29.09.2010 року.

У звязку із невиконанням ВАТ "Хутрофірма "Тисмениця" взятих на себе за кредитним договором зобовязань, ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до ВАТ "Хутрофірма "Тисмениця" про стягнення заборгованості у сумі 6 457 393,03 доларів США.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.05.2009 у справі №2/69 позовні вимоги ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено у повному обсязі, вирішено стягнути з ВАТ "Хутрофірма "Тисмениця" 6 457 393,03 доларів США.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Івано-Франківської області видано наказ № 3461 від 09.06.2009 року.

З метою виконання рішенння суду у зазначеній справі, в порядку ст.121 ГПК України, сторонами по справі укладено мирову угоду, яка затверджена увалою суду від 14.08.2009.

В подальшому, за заявами сторін у справі, судом приймались ухвали про затвердження угод про внесення змін в мирову угоду, а саме ухвали від 15.04.2010 та від 08.02.2011.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження. Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен довести наявність у нього суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також наявність факту їх порушення або оспорювання відповідачем , із зазначенням, яким чином особа, до якої позивачем пред'явлено позов, порушує права останнього.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Підстава позову це факти, які обґрунтовують вимогу позивача про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Тобто, звертаючись до суду позивач має на меті врегулювати спір, захистити порушене право або інтерес.

Відповідно до ст. 121 ГПК України сторони мають можливість укласти мирову угоду на стадії виконання рішення суду, яка подається на затвердження до суду, котрий в свою чергу за результатами розгляду постановляє відповідну ухвалу.

З огляду на вказану норму процеального права, мирова угода на стадії виконання рішення суду не може укладатись з метою врегулювання спору. Передбачається, що спір вже врегульований певним судом рішенням, яке набрало законної сили, за цим рішенням видано виконавчий документ, що надійшов для примусового виконання державному виконавцю.

За таких умов, мирова угода в процесі виконання не може стосуватись питань про визначення фактичних обставин та відповідних правовідносин, основною метою такої угоди є встановлення (зміна) способу та порядку виконання ухваленого судового рішення, що може ґрунтуватись на взаємних поступках і, безумовно, стосуватись лише прав та обов'язків сторін й предмета спору. Така мирова угода не може виходити за межі спірних правовідносин, стосуватися прав та обов'язків осіб, які не є сторонами у спорі, створювати права та обов'язки для них тощо. Мирова угода, що розглядається, покликана сприяти закінченню виконавчого провадження, зокрема шляхом визначення конкретних заходів, дій, рішень тощо, що сторони мають вчинити.

Таким чином, можна зробити висновок, що мирова угода - хоча за своєю правовою природою є правочином, проте, після її затвердження ухвалою господарського суду, направлена не на зміну або припинення цивільно-правових відносин, а на обов'язок виконання судового рішення на умовах затвердженої мирової угоди, що в свою чергу відрізняє її від цивільно -правових угод.

За наведеного, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Слід зауважити, що і позивачем в обгрунтування позову не зазначено норм матерільного права , що регулюють спірні, на його думку, правовідносини.

Отже, з урахуванням викладеного, в суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Таким чином в позові Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до Відкритого акціонерного товариства "Хутрофірма "Тисмениця" ) про розірвання мирової угоди від 07.08.2009 року слід відмовити.

Судовий збір по справі у відповідності до ст. 49 ГПК України слід залишити за позивачем..

Керуючись ст.15 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 41, 49, 121, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

відмовити в задоволені позову Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до Відкритого акціонерного товариства "Хутрофірма "Тисмениця" про розірвання мирової угоди від 07.08.2009 року.

Судовий збір по справі залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.12.16

Суддя Фанда О. М.