Рішення № 63330314, 07.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Провадження № 22ц/790/7489/16 Головуючий 1 інст. - Страхова І.П.

Справа № 632/1360/16-ц

Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Кокоші В.В., Міненкової Н.О.,

за участю секретаря - Лашаковій Д.І.

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів, визнання договорів фінансового лізингу недійсними за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 14 липня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів, визнання договорів фінансового лізингу недійсними.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що 20 травня 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» укладено два договори фінансового лізингу за умовами якого відповідач зобов'язувався придбати та передати йому трактор «Беларус 1221.2» та трактор «Беларус 82.1», а він мав прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі. Того ж дня він сплатив на рахунок товариства 90 000 грн. та 45 000 грн., 900 грн. комісію банку та 2 500 грн. збір до пенсійного фонду. Вважає вказані договори лізингу недійсними, бо їх умови не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права, як споживача.

Тому, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договори фінансового лізингу від 20 травня 2016 року, укладені між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та стягнути з відповідача на його користь внесені за договорами фінансового лізингу грошові кошти в розмірі 135 000 грн., понесені витрати по сплаті послуг банку в розмірі 950 грн. та 2 500 грн. - оплата збору до пенсійного фонду.

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 14 липня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року заяву ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про перегляд заочного рішення суду першої інстанції залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» ставить питання про скасування заочного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що договори лізингу від 20 травня 2016 року укладені відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання їх недійсними не має. Крім того, заявник вказує на неправомірність стягнутих сум, зокрема банківської комісії та збору до пенсійного воду України, які не є доходами товариства.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими, такими, що суперечать вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів» та в силу ст.. 215 ЦК України є недійсними із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 20 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» укладено два договори фінансового лізингу № 004023 та №004024. За умовами вказаних договорів відповідач зобов'язувався придбати та передати ОСОБА_1 трактор «Беларус 1221.2» та трактор «Беларус 82.1», а останній мав прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до вимог ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (не прямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 10.1. Договору фінансового лізингу передбачено, що Лізинговий платіж - це платіж, що сплачується кожного місяця Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до Договору). Кожний лізинговий платіж включає : відсотки (проценти) за користування Обсягом фінансування в розмірі 21 % річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частина від Обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісія за супроводження Договору в розмірі 7 відсотків.

Пунктом 10.3. зазначеного вище договору фінансового лізингу визначено, що на момент укладання даного договору попередній розмір щомісячного лізингового платежу, у залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, становить 274 доларів 73 центів, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладання даного Договору, що, відповідно, становить 7 005,62 грн. у гривневому еквіваленті на дату укладання цього договору. У випадку залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, та до передачі предмета лізингу Лізингоодержувачу сторони зобов'язані підписати Додаток №3 до даного договору.

Пунктом 17.2. Договору фінансового лізингу передбачено, що підписання цього Договору та Додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння Сторонами та згоди Сторін з усіма визначеними умовами та змістом Договору і Додатків до нього.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір лізингу від 20 травня 2016 року, укладений між сторонами, нотаріально посвідчений не був.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу), лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Конституційний Суд України у рішенні від 10.11.2011 року №15-рп/2011, справа № 1-26/2011 виходив також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (п. 3.2. Рішення).

Виходячи з наведеного, при вирішенні спору між позивачем та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, справа № 1-26/2011 та слід врахувати, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав непотрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу.

Згідно з п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Однак, відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Так, згідно з ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 вказаного Закону, а саме умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем за його послуги у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Несправедливі умови спірного договору, відсутність про нотаріального посвідчення спірного договору є підставою для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6 - 2766 цс 15, та від 11.05.2016 року.

Згідно ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію визначено у додатку №1 до Договору.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив на рахунок товариства 90 000 грн. та 45 000 грн., 900 грн. комісію банку та 2 500 грн. збір до пенсійного фонду.

Як зазначено в ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням вищевказаного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про недійсність договору та стягнення суми, які позивач сплатив на виконання недійсного договору.

Проте, колегія суддів не може погодитись зі стягненням коштів, понесених позивачем по сплаті послуг банку та оплатою збору до пенсійного фонду України.

Такі витрати несуть сторони при проведенні банківських платежів і їх відшкодування не передбачено діючим законодавством.

Доводи апеляційної скарги частково підтверджуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

За таких обставин судова колегія відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити.

Керуючись ст. ст. 303 304, п.2ч.1ст.307, ст.309, 313,314,316,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» - задовольнити частково.

Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 14 липня 2016 року - змінити, скасувавши його в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті послуг банку в сумі 950 грн. та оплаті збору до пенсійного фонду в сумі 2 500 грн. з відмовою у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - В.В. Черкасов

Судді: В.В. Кокоша

Н.О. Міненкова