Рішення № 63325524, 05.12.2016, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6183/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2016 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретарів судового засідання Демченка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з даним позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_1 зазначає, що в провадженні Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 30611227 з виконання виконавчого листа № 2-441 про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" боргу в розмірі 569898,27 грн. Постановою державного виконавця від 11 січня 2012 року було накладено арешт на все належне йому майно. 26 червня 2012 року державним виконавцем було винесено постанову, якою виконавчий документ повернуто стягувачеві, але питання щодо зняття арешту не було вирішено. Повторно стягувач виконавчий документ на виконання не пред'явив. Листом Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 13 вересня 2016 року було повідомлено про відсутність підстав для зняття арешту з його майна у зв'язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження. За цих підстав позивач просить зняти арешт з всього рухомого та нерухомого майна, що належить йому на праві власності, який накладений постановою Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 11 січня 2012 року у виконавчому провадженні № 30611227.

Ухвалою суду від 17 листопада 2016 року до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

У судове засідання позивач та його представник не з'явилися. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в його відсутність.

Відповідач Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце судового розгляду був повідомлений, у зв'язку з чим суд вирішує справу на підставі наявних даних і доказів у відсутності представника відповідача (постановляє заочне рішення).

Третя особа Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» явку свого представника в судове засідання також не забезпечило, про час і місце судового розгляду було повідомлено.

Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне:

Судом встановлено, що на виконанні в Індустріальному відділі державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 30611227 з виконання виконавчого листа № 2-441, виданого 02.11.2011 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» боргу в розмірі 569898,27 грн.

11 січня 2012 року державним виконавцем у даному виконавчому провадженні була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено здійснювати його відчуження.

Постановою державного виконавця від 26 червня 2016 року виконавчий лист був повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю в боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

На звернення позивача до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції з приводу зняття арешту з його майна листом від 13.09.2016 року за № 11498/05-40 було відмовлено.

Заявляючи позовні вимоги про зняття арешту з майна на підставі ст. 391 ЦК України та ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, позивач посилається на те, що у зв'язку із відсутністю на виконанні відкритих виконавчих проваджень щодо нього накладеним на його майно арештом порушується його право власності.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України та частиною 1 статті 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року було передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року в разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 статті 50 вказаного Закону також визначено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, законом, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено зняття арешту з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, а не у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

Аналогічні положення містить і Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10.2016 року.

Статтею 60 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, як і статтею 59 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року, якими врегульовані питання зняття державним виконавцем арешту з майна, не передбачено право державного виконавця зняти арешт у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Тобто, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець позбавлений права самостійно зняти арешт, накладений на майно боржника.

Як роз'яснено судам у пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону "Про виконавче провадження". У зв'язку із цим боржник не може пред'являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.

Виходячи з наведеного, посилання позивача у своєму позові на положення статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" є необґрунтованим.

У той же час статтею 41 Конституції України, частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи, що арешт на майно позивача як боржника у виконавчому провадженні накладений державним виконавцем в інтересах стягувача Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", яке зацікавлене у проведенні стягнення на підставі рішення суду, докази щодо отримання ним виконання в матеріалах справи відсутні та судом встановлено, що виконавче провадження було завершено на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», що не передбачає скасування арешту майна, оскільки стягувач має право повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону, суд вважає, що звільненням належного позивачу майна з-під арешту буде вирішено питання про права та інтереси Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", яке як третя особа позбавлено можливості захищати їх у спосіб, визначений для відповідача статтями 30, 31 ЦПК України.

Отже, в даному випадку спір щодо звільнення належного позивачу майна з-під арешту повинен вирішуватися шляхом пред'явлення позивачем позову безпосередньо до особи, в інтересах якої накладено арешт, - стягувача Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", а не до відділу державної виконавчої служби, на виконанні в якому перебував виконавчий документ.

Разом із тим, можливість заміни неналежного відповідача належним відповідачем або залучення такої особи як співвідповідача відповідно до статті 33 ЦПК України пов'язана виключно з клопотанням позивача.

Але протягом усього часу судового розгляду від позивача (його представника) відповідного клопотання не надходило.

Відтак, виходячи із диспозитивності цивільного судочинства, суд не наділений правом самостійно провести таку заміну чи притягнути іншу особу до участі у справі як співвідповідача.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про звільнення майна з-під арешту слід відмовити.

При цьому позивач не позбавлений можливості пред'явити позов до належного відповідача, у зв'язку з чим суд не робить інших висновків щодо обставин справи, які не пов'язані зі встановленням належності відповідача.

Згідно зі статтею 88 ЦПК України, оскільки в позові відмовлено, понесені судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про звільнення майна з-під арешту відмовити.

Це заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.Ю. Марченко