Постанова № 63324145, 09.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/820/16

Категорія: 10 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою апеляційного суду Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог - Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання дій протиправними, стягнення вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог - Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить: визнати протиправними відмову апеляційного суду Одеської області та відмову Державної судової адміністрації України у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги, стягнути з апеляційного суду Одеської області 65000, м.Одеса, вул. Гайдара, буд. № 24-а на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації АДРЕСА_1, ідентифікаційний №1979607706, паспорт серії КЕ №290173 - вихідну допомогу у розмірі 257 686 грн. 00 коп., шляхом списання коштів головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області з відповідного рахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наступні обставини та доводи.

Як зазначає позивач, Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VII ОСОБА_2 було звільнено з посади судді апеляційного суду Одеської області у звязку з поданням заяви про відставку відповідно до п.2,3,6,9 ч.5 ст.126 Конституції України і згідно з наказом голови апеляційного суду Одеської області від 24.11.2015 року за №207-ос.

При звільненні позивачу не було нарахована і виплачена вихідна допомога, право на яку ОСОБА_2 придбала після 20 років роботи суддею.

26 листопада позивач звернулась до голови апеляційного суду Одеської області і голови ДСА України з заявою про виплату вихідної допомоги у звязку з виходом у відставку, однак вказані звернення залишились без задоволення листами від 30 листопада 2015 року та 22 грудня 2015 року.

Позивач вважає, що дії відповідачів є протиправними і такими, що грубо порушують конституційні гарантії матеріального забезпечення та соціального захисту позивача, як судді у відставці.

Відповідачі апеляційний суд Одеської області та Державна судова адміністрація України заперечували проти задоволення адміністративного позову, в обґрунтування яких зазначили наступні доводи.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада.2015 року №788-VIII ОСОБА_2 було звільнено з посади судді апеляційного суду Одеської області.

На час прийняття цієї постанови стаття 136 Закону № 2453-VІ, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ.

Тобто, на момент виходу позивача у відставку, чинним законодавством не передбачено право судді у відставці на отримання зазначеної допомоги.

Позивач у судове засідання призначене на 06.06.2016 року не зявився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином та завчасно, в адміністративному позові просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача Апеляційного суду Одеської області у судове засідання призначене на 06.06.2016 року не зявився, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином та завчасно, 21.03.2016 року до суду надав заперечення на адміністративний позов, де зазначив розглядати справу за відсутності представника.

Представник Державної судової адміністрації України у судове засідання призначене на 06.06.2016 року не зявився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав.

Представник третьої особи - Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області у судове засідання призначене на 06.06.2016 року не зявився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_2. Визнано протиправними відмову апеляційного суду Одеської області та відмову Державної судової адміністрації України у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги. Стягнуто з апеляційного суду Одеської області 65000, м. Одеса, вул. Гайдара, буд. № 24-а на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації АДРЕСА_1, ідентифікаційний №1979607706, паспорт серії КЕ №290173 - вихідну допомогу у розмірі 257686 (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити (направити) апеляційному суду Одеської області відповідні кошти на виплату ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційний суд Одеської області звернувся до суду з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 10 січня 1994 року була обрана суддею Одеського обласного суду, в подальшому 09 липня 2003 року була обрана та зарахована на посаду судді апеляційного суду Одеської області.

26 березня 2015 року позивач, маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом № 2453-VІ, звернулась до Верховної Ради України із заявою про її звільнення з посади судді апеляційного суду Одеської області у відставку відповідно до вимог п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову № 788-VІІІ «Про звільнення суддів», якою відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України у звязку з поданням заяви про відставку, звільнено ОСОБА_2 з посади судді апеляційного суду Одеської області.

Відповідно до вищевказаної постанови Верховної Ради України, наказом в.о. голови апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року №207-со, у звязку із поданням заяви про відставку, виключено суддю апеляційного суду Одеської області Мевлід Тамару Михайлівну із списочного складу суддів апеляційного суду Одеської області 24 листопада 2015 року.

26 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулась до голови апеляційного суду Одеської області із заявою, в якій просить здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до вимог п.9 ст.126 Конституції України та ст.109 Закону України №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів».

Листом від 30 листопада 2015 року за вих. №27853/15 ОСОБА_2 було повідомлено, що в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI» в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12.02.2015 року виплата вихідної допомоги судді у разі виходу у відставку не передбачена. У звязку з чим, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

В подальшому апеляційний суд Одеської області звернувся до Державної судової адміністрації з листом від 22 грудня 2015 року за вих. №01-22/12-2015, в якому просить надати відповідь щодо можливості фінансування апеляційного суду Одеської області з питань нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат.

15 січня 2016 року Державна судова адміністрація України, у своїй письмовій відповіді № 11-223/16 повідомила, що правових підстав для нарахування та виплати будь яких додаткових виплат при звільненні суддям на підставі Постанов Верховної Ради України від 16.07.2015 року №636-VIII та від 12.11.2015 року №788-VIII відсутні.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо задоволення адміністративного позову частково.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача виникло право на відставку під час дії норми Закону № 2453, що передбачала право на отримання позивачем вихідної допомоги та вказане право мало місце до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27 березня 2014 року, яким із Закону №2453 було виключено статтю 136, що гарантувало виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

Як зазначив суд першої інстанції, 12 листопада 2015 року Верховна Рада України своєю постановою № 788-VІІІ звільнила позивача з посади судді апеляційного суду Одеської області. З 01 квітня 2014 року, у зв'язку із прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ, стаття 136 із Закону України №2453-VI від 07 липня 2010 року була виключена. Отже, через зміни в законодавстві, з 01 квітня 2014 року було скасовано таку складову соціального захисту суддів, як вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку.

На думку суду першої інстанції, оскільки, на момент виникнення права позивача на відставку, у звязку з досягненням 20-річного стажу роботи на посаді судді, стаття ст. 136 Закону №2453-VI діяла і передбачала пов'язане із цим право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Однак, колегія суддів не погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно до вимог ч.1 ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року, яка була чинною на момент звернення позивача до Вищої ради юстиції із заявою про відставку), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до вимог ч.3 ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року), заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно до вимог ч.4 ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року), суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

На час подання позивачем заяви про відставку розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, було регламентовано ст.111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року).

Вимогами ч.6 ст.111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року) було передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

На час прийняття Верховною Радою України постанови «Про звільнення суддів» від 12 листопада 2015 року № 788-VIII розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, були регламентовані положеннями ст. 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року).

Вимогами ч.3 ст.122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року) було визначено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Згідно до вимог ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Первинною редакцією ч.1 вказаної статті було передбачено: «Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою».

В подальшому ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI існувала у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02 грудня 2010 року № 2756-VI, яким із первинної редакції ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено слово «неоподатковувана».

Положення ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI з наступними змінами визнані такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), рішенням Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі № 1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

27 березня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України».

На підставі вимог пп.1 п.28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ виключена ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Відповідно до вимог п. 2 розділу IV Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ зміни, передбачені пп. 1 п. 28 розділу ІІ цього Закону набрали чинності з 01 квітня 2014 року.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ в частині виключення ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, з 01 квітня 2014 року Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI не передбачав виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у зв'язку з виключенням ст. 136 цього Закону.

Згідно до вимог ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В абз. 1-2 п. 2 мотивувальної частини рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (тобто станом на 12 листопада 2015 року).

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про те, що вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу є такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на день припинення повноважень позивача як судді ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI була виключена, а інші законодавчі акти такої виплати не передбачали.

Колегія суддів вважає, що суб'єктивне право на відставку позивач набув пропрацювавши на посаді судді впродовж 20 років. Разом з цим сама сутність права полягає у можливості особи вільно обирати вид та міру дозволеної поведінки.

Законодавство, чинне на момент реалізації позивачем його суб'єктивного права на відставку, яке має застосовуватись, виходячи з положень ч. 1 ст. 58 Конституції України, права та отримання ним вихідної допомоги не передбачало.

Стосовно посилання позивача на положення ст.22 Конституції України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Разом з цим суд вважає, що у даному випадку відсутнє порушення вимог ст.22 Конституції України, оскільки згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України в абз.6 п.3.2. мотивувальної частини рішення від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами ч. 67 Основного Закону України.

Крім того, в постанові від 15 березня 2016 року у справі № 21-5825а15 Верховний Суд України зробив правовий висновок, що втрата заявником права на отримання при виході у відставку вихідної допомоги є наслідком змін у законодавстві.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Вищого адміністративного суду України в постанові від 09.08.2016 року у справі №К/800/17160/16.

Судова колегія враховує також те, що не може бути застосованим в даному випадку принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права, та визначений Європейським судом, як такий що забезпечує передбачуваність ситуації та правовідносин, так як в даному випадку держава скористалась своїм правом законотворчості у чистому вигляді та не застосовувала призупинення виплат зупиняючи дію одного закону іншим.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки відповідачі при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу, діяли з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідачі, які є субєктами владних повноважень, свою правову позицію доказали та обґрунтували її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу апеляційного суду Одеської області задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року скасувати, ухвалити у справі № 815/881/16 нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: А.В.Крусян