Ухвала суду № 63323431, 07.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2016 р. м. Київ К/800/30717/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бухтіярової І.О.

суддів Маринчак Н.Є.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Браїлівчанка»

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2015

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015

у справі № 802/4441/14-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Браїлівчанка» (далі - позивач, ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка»)

до Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач, Жмеринська ОДПІ)

про визнання протиправними дій, скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» звернулось до суду з позовом про: визнання протиправними дій Жмеринської ОДПІ щодо відображення в інтегрованій картці платника податків - ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» суми податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 16 551,81 грн. та нарахування пені на вказану суму; скасування податкової вимоги від 08.12.2014 № 15-25 Жмеринської ОДПІ про визначення суми податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язання ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» у загальному розмірі 18 564,18 грн.; зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків - ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» шляхом відображення сплати податкових зобов'язань по податку на додану вартість відповідно до призначення платежу, вказаного у платіжному дорученні № 142 за 31.05.2001 на суму 12 000 грн. та скасування (виключення) суми податкового боргу та пені, нарахованих на вказану суму з дати нарахування цих сум.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2015, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало не відображення відповідачем в інтегрованій картці платника податків сплати позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 12 000 грн.

Так, 31.05.2001 позивачем згідно платіжного доручення № 142 перераховано АКБ «Україна» 12 000 грн. для подальшого їх перерахування як сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість, на підтвердження чого було надано лист регіонального уповноваженого ліквідатора банку «Україна» у Вінницькій області від 04.03.2003 № 130/202.

Враховуючи те, що АКБ «Україна» збанкрутувало, вказані кошти по сплаті податку на додану вартість не були зараховані до Державного бюджету.

На думку позивача, Жмеринська ОДПІ повинна була вчинити дії для сприяння врегулювання питання щодо перерахунку сплаченого ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» податку на додану вартість до Державного бюджету шляхом звернення до ліквідатора АКБ «Україна».

Відповідачем таких дій вчинено не було та вказана сума увійшла до інтегрованої картки платника податків ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» як податковий борг з податку на додану вартість та була включена до податкової вимоги Жмеринської ОДПІ від 08.12.2014 № 15-25.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом правомірно включено до інтегрованої картки платника податків суми податкового боргу з податку на додану вартість позивача; неперахування коштів в рахунок погашення податкового боргу сталось в зв'язку з банкрутством АКБ «Україна», що не позбавляло права позивача в судовому порядку вживати заходи щодо повернення вказаних коштів та здійснити подальше їх перерахування в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість; Жмеринська ОДПІ не мала жодних правових підстав для звернення до ліквідатора АКБ «Україна», оскільки вона не була суб'єктом вказаних правовідносин; позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій з метою подальшого зарахування коштів в сумі 12 000 грн. в рахунок погашення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, тому податковим органом правомірно включено в подальшому вказану суму до інтегрованої картки платника податків ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» як податковий борг з податку на додану вартість та включено її до податкової вимоги Жмеринської ОДПІ від 08.12.2014 № 15-25.

Однак, суд касаційної інстанції зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно положень п. п. 22.3, 22.4 ст. 22 цього Закону розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує; при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах (пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Слід зазначити, що відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Відповідно до пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України) після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно з п. 129.6 ст. 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

З огляду на викладене, відповідальність за неперахування чи несвоєчасне перерахування коштів до бюджету несе банк.

Суди попередніх інстанцій, незважаючи на те, що позивач здійснив усі передбачені законодавством дії по сплаті відповідної суми податку на додану вартість до бюджету, помилково визнали правомірними дії відповідача щодо нарахування та стягнення з ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» податкового боргу.

Також, згідно з пп. пп. 14.1.153, 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Однак, суди попередніх інстанцій, з урахуванням вищевказаних вимог законодавства, не дослідили обставини щодо наявності узгодженої, але не сплаченої позивачем суми грошового зобов'язання, яка перетворилася на податковий борг, що був відображений у податковій вимозі.

Встановлення даних обставин є важливим для правильного вирішення даної справи по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Браїлівчанка» - задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.О. Бухтіярова Судді Н.Є. Маринчак І.В. Приходько