Ухвала суду № 63323289, 07.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м. Київ К/800/13122/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Бухтіярової І.О.

Суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.09.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014

у справі № 821/3381/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 27.03.2013 № 0000101700, № 0000111700, № 0000121700.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.09.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на винесення судових рішень без дослідження всіх істотних обставин справи.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що за результатами проведеної позапланової документальної виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин із ПП «Дім споживчого побуту - Бріз» за квітень 2010 року, ТОВ «Промекономбуд» за травень, червень 2010 року, ТОВ «Рондекс-2000» за липень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, ТОВ «Епика» за липень, вересень, жовтень 2010 року, ТОВ «Антарес-ЮА» за вересень, жовтень, грудень 2012 року, складено акт № 40/170/НОМЕР_4 від 26.03.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно сформовано податковий кредит у вересні - жовтні - грудні 2012 року на суму 87 174,87 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 226 258,01 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати в 3-4 кварталах 2012 року на загальну суму 435 826 грн., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2012 рік на суму 56 306,66 грн.; ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст. 626, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ст. 655, ст. 656, ст. 658, ст. 662, ч. 2 ст. 689, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Антарес-ЮА» при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

На підставі результатів проведеної перевірки, 27.03.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000101700 про визначення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 70 383,32 грн., в т.ч.: 56 306,66 грн. основного платежу та 14 076,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій,

- № 0000111700 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 282 822,51 грн., в т.ч.: 226 258,01 грн. основного платежу та 56 564,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій,

- № 0000121700 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 108 968,59 грн., в т.ч.: 87 174,87 грн. основного платежу та 21 793,72 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для донарахування позивачу сум грошових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями стали господарські операції з ПП «Дім споживчого побуту - Бріз», ТОВ «Промекономбуд», ТОВ «Епика», ТОВ «Антарес-ЮА», з посиланням на акт Ленінської МДПІ у м. Луганську Луганської області ДПС від 05.09.2012 № 659/22-820/35773735 «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «Епика» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_2 за липень, вересень та жовтень 2010 року», відповідь від 19.03.2013 № 11750/22-5 від ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про проведення зустрічної звірки ПП «Дім споживчого побуту - Бріз», акт Торезької ОДПІ від 18.02.2013 № 98/15-1/36893639 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Антарес-ЮГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Шоковіта» за період з 01.07 по 31.12.2012», а також податкову інформацію, наявну у відповідача відносно контрагентів ФОП ОСОБА_2, а саме: ПП «Дім споживчого побуту - Бріз», ТОВ «Промекономбуд», ТОВ «Епика» не декларують податкові зобов'язання від ФОП ОСОБА_2, свідоцтва платників податків на додану вартість скасовані, за рішенням господарських судів підприємства визнані банкрутами, в ЄДР наявні записи про скасування державної реєстрації, ТОВ «Антарес-ЮА» не знаходиться за юридичною адресою, у підприємства відсутні виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи встановлено, що 12.04.2010 між позивачем і ПП «Дім споживчого побуту - Бріз» було укладено договір поставки нафтопродуктів № 12/04/10, на виконання якого останній поставив першому дизпаливо на загальну суму 90 750 грн., з яких ПДВ - 15 125 грн.

02.07.2010 між позивачем і ТОВ «Епика» було укладено договір поставки нафтопродуктів № 02/07-10, на виконання якого ТОВ «Епика» поставило ФОП ОСОБА_2 бензин А-76, А-80, дизпаливо на загальну суму 993 231,66 грн., в тому числі ПДВ - 165 538,94 грн.

21.05.2010 між позивачем і ТОВ «Промекономбуд» було укладено договір поставки нафтопродуктів № 21/05-10-02, на виконання якого останнім було поставлено першому бензин А-76, дизпаливо на загальну суму 297 023,48 грн., з них ПДВ - 45 594,05 грн.

10.07.2012 між позивачем і ТОВ «Антарес-ЮГ» укладено договір поставки № 20.

Згідно специфікацій до цього договору його предметом є поставка вугілля марки АМ, АС, АО, АК.

На виконання договору № 20 від 10.07.2012 ТОВ «Антарес-ЮГ» поставило ФОП ОСОБА_2 вугілля на загальну суму 523 049,22 грн., в тому числі ПДВ - 87 174,87 грн.

Факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами суди попередніх інстанцій встановили з підтвердженням матеріалів справи, а саме: рахунками-фактури, накладними, видатковими та податковими накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, сертифікатами якості, відповідно.

Зазначені господарські операції відображені позивачем у Книзі обліку доходів та витрат, журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС смт. Новотроїцьке Форма № 13-НП, що ведеться згідно Додатку 13 до Інструкції про порядок приймання та транспортування, зберігання, відпустку та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України від 20.05.2008 № 281/171/578/175.

Позивачем було надано первинні бухгалтерські документи щодо подальшої реалізації отриманих від ПП «Дім споживчого побуту - Бріз», ТОВ «Промекономбуд», ТОВ «Епика», ТОВ «Антарес-ЮА» нафтопродуктів та вугілля.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що первинними документами підтверджено суми податкового кредиту та витрат по операціям з контрагентами, які були предметом перевірки; на момент проведення операцій з позивачем його контрагенти мали свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість, а тому мали право на виписку податкових накладних; анулювання свідоцтв здійснено податковим органом вже після вчинення господарських операцій з ФОП ОСОБА_2; сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове зобов'язання, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник не може бути необізнаний стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента; угоди позивача із вищевказаними контрагентами за своєю суттю є оспорюваними, так як їх недійсність законом прямо не встановлена і жодного судового рішення про визнання цих угод недійсними немає, а також відсутні будь-які докази того, що сторони цих угод при їх укладанні та виконанні мали умисел на порушення публічного порядку, тобто посягали на суспільні, економічні та соціальні основи держави; свідками підтверджено перевезення нафтопродуктів та вугілля від контрагентів до позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно положень п. 177.2 ст. 177 цього Кодексу об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4 ст. 177 ПК України).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно положень пп. пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну; податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Також, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість» можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту та витрат, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених первинних документів, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податків виникає право на податковий кредит та витрати, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Судами також встановлено, що товар, придбаний позивачем у вищевказаних контрагентів в подальшому було реалізовано, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, які були досліджені судами попередніх інстанцій.

До того ж, на момент вчинення спірних правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та мали свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

Також, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів та фактичного знаходження їх за місцем реєстрації. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Така позиція наведена і в постанові Верховного Суду України від 11.12.2007 у справі № 21-1376во06, де зроблено висновок, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документи підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) рішенням від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги, на думку Європейського Суду, прирівнюються до надзвичайного обтяження для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області відхилити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько