Ухвала суду № 63323266, 06.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 року м. Київ К/800/20449/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року по справі №808/7015/13-а за позовом Державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Мелітопольський завод «Гідромаш» звернулось до суду з позовною заявою до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000011503, № 0000021503, № 0000031503, №0000012201 від 16.07.2013 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Мелітопольською ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, якою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 44.1 статті 44, пункту138.1, пункту 138.2, пункту138.6, пункту 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1.статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму прибуток у сумі 1240627,00 грн., п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, - підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 180277,00 грн., п. 200.1, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, - завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2012 року на суму 399085,00 грн. з урахуванням результату перевірки, оформленої актом від 09.07.2012 року №436/154/00240106, п. 176.2 «б» ст. 176 Податкового кодексу України, а саме - подання недостовірних відомостей або податкової звітності з помилками, пунктів 103.4 статті 103, 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, - платник податку на прибуток самостійно не визначив суму податку, що підлягала сплаті за IV квартал 2011 року, в розмірі 8566,0 грн., пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України - неподання до податкової декларації додатка ПН до рядка 17 податкової декларації з податку на прибуток за IV квартал 2011 року по нерезиденту ТОВ «МИК- ЦЕНТР» виплачених доходів у сумі 57106,70 грн.; за 2012 рік по нерезиденту ЗАО «МИК ТЕСТ» виплачених доходів у сумі 16670,00 грн.

За результатами вказаної перевірки було складено акт № 168/22/00240106 від 27.06.2013 року.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000011503 від 16.07.2013 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 404622,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 202311,00 грн., № 0000012201 від 16.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 1240627,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 577549,00 грн., № 0000021503 від 16.07.2013 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, заявленого у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів, у розмірі 110569,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 55284,50 грн., № 0000031503 від 16.07.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 162470,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті тау статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.5 статті 135 ПК України визначено, що інші доходи, в тому числі включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Як зазначено у п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Судами встановлено, що право постійного користування земельними ділянками виникло у позивача з моменту державної реєстрації цих прав, тобто, в період, який не охоплюється перевіркою, тому доводи податкового органу щодо порушення позивачем пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України та не включення до складу інших доходів вартість безоплатно отриманих нематеріальних активів, в результаті чого занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму 5213658,00 грн., правомірно не прийняті судами попередніх інстанцій до уваги.

Крім того, підпунктом 136.1.16. статті 136 ПК України передбачено випадки, при яких не включається до складу валового доходу вартість основних засобів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадку, якщо такі основні засоби отримані за рішенням центральних органів виконавчої влади або рішень місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень.

Отже, рішення щодо передачі земельних ділянок позивачу в користування були прийняті компетентними органами виконавчої влади в межах їх повноважень, а тому вартість зазначених основних засобів не підлягає включенню до валового доходу, на підставі пп. 136.1.16 п. 136.1 статті 136 ПК України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до пунктів 200.1 - 200.4 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, ордери, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти здачі-приймання робіт, акти виконаних робіт та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року по справі №808/7015/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Бухтіярова І.О. підпис Юрченко В.П.