Ухвала суду № 63322936, 23.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2016 р. м. Київ К/800/24854/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з вказаним позовом до суду, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) від 6 листопада 2015 року №2338 о/с в частині його звільнення; поновити його на службі в органах внутрішніх справ з 6 листопада 2015 року та перевести в Національну поліцію України на рівнозначну посаду з 7 листопада 2015 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 листопада 2015 року по день поновлення на службі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятих ними рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що наказом МВС України від 6 листопада 2015 року №2338 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_4 (М-048031), заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління, звільнено з посади за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, а тому позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Розділом VII Положення № 114 врегульовано питання щодо звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби, пунктом 64 якого, встановлені підстави звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі (підпункт «г»).

Як встановлено судами, спірний наказ про звільнення прийнято у зв'язку зі скороченням штатів відповідача, що відбулося на виконання вимог пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон № 580-VIII опублікований в Голосі України 6 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирали чинності з 7 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктами 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до статті 1 Закону № 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Статтею 1 Закону № 580-VIII встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними.

З аналізу положень Закону № 580-VIII слідує висновок, що у зв'язку з його прийняттям проводилась реорганізація юридичних осіб публічного права.

Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Вирішуючи цей спір, суди не з'ясували, чи дійсно, в даному випадку, мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, та чи була скорочена посада, яку обіймав позивач на момент звільнення, чи були наявні вакантні рівнозначні або нижчі посади, на які могли призначити позивача, а відтак чи додержано відповідачем норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що не було можливості перевести позивача до органів поліції та чи не користувався він переважним правом на залишення на роботі. При новому розгляді справи судам необхідно здійснити порівняльний аналіз штатного розпису Головного слідчого управління МВС України та штатного розпису Головного управління Національної поліції України.

Висновок про скорочення штатів можливо зробити лише шляхом порівняння штатних розкладів вказаних установ.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій зазначили, що Закон №580-VIІI є спеціальним по відношенню до Кодексу законів про працю України, а тому норми трудового законодавства у даному спорі застосуванню не підлягають.

Однак, за загальним правилом дійсно пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору щодо поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною другою статті 227 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись статтями 222, 227, 231 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський