Ухвала суду № 63322886, 05.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

05 грудня 2016 року м. Київ К/800/32944/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Судами встановлено, що позивач є громадянином Ємену, за віросповіданням - мусульманин-суніт, одружений на громадянці України, з якою має дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Має вищу освіту, яку здобув в Україні. В Ємені позивач навчався в школі "Неджі" протягом 1995-2006 рр. У 2004 р. вступив на підготовчий факультет Одеського національного політехнічного університету, де провчився 1 рік. В періоді 2005 -2010 рр. навчався в Одеському національному політехнічному університеті на хімічному факультеті, а в 2011-2012 рр. в фармацевтичній академії Харкова.

19.10.2012 р. позивач звертався до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту..

Рішенням ДМС України від 19.12.2014 р. №751-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини першої цього Закону, відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року, у справі №815/964/15 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

У червні 2016 року позивач повторно звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом від 23.06.2016 р. №119 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування рішення від 23.06.2016 р. №119 та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, встановлена відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, при повторному зверненні щодо надання таких статусів позивач не навів обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням всіх обставин у справі дійшов вірного висновку про правомірність оскаржуваного рішення органу міграційної служби та відсутність підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути заявлене позивачем питання з приводу надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, під час звернення до міграційної служби у 2012 році та у 2016 році позивач надає принципово різну інформацію стосовно обставин. Так, під час звернення до міграційної служби у 2012 році позивач зазначив, що під час його утримання під арештом він зазнавав побоїв, його допитували з метою отримання відповідної інформації, але не дивлячись на вірогідність його повторного арешту, він продовжував займатися активною політичною та агітаційною діяльністю на Батьківщині.

Водночас, в протоколі співбесіди від 23.06.2016 р. позивач вказує, що стосовно нього не застосовувалося фізичне насилля під час його перебування під арештом, випустили, взявши з нього зобов'язання щодо заборони його подальшої участі у мітингах, а після звільнення з під арешту на території Ємену, він припинив займатися політичною діяльністю на Батьківщині.

Також, судами враховано пояснення позивача про те, що на території провінції залишились проживати його батьки, наразі вони не зазнають утисків чи переслідувань. Однак, позивач не зміг надати детальної та розгорнутої інформації щодо можливої небезпеки у випадку повернення на Батьківщину, ним не були повідомлені факти щодо діяльності терористичної організації "Аль-Каїда" на території його рідного міста, характеру та напрямків такої діяльності, загроз для населення, надана заявником інформація носить загальний характер та визнана відповідачем неповною.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на те, що судові рішення прийняті без вивчення інформації по країні походження, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак