Ухвала суду № 63322542, 24.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 року м. Київ К/800/9033/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О.І., Веденяпіна О.А.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2015 року у справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства „Агросвіт" до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного правління Міндоходів у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне сільськогосподарське підприємство „Агросвіт" (далі - ПСП „Агросвіт") звернулось до суду з позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного правління Міндоходів у Сумській області (далі - Конотопська ОДПІ) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2015 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень: №0000332311 від 29 липня 2014 року; №0000681703 від 28 квітня 2014 року; №0000222311 від 28 квітня 2014 року, прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ПСП „Агросвіт" задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення, в іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2015 року Конотопською ОДПІ подано касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року. За результатами перевірки складено акт №91/22-03/32414069 від 10.04.2014 року.

Перевіркою встановлено порушено позивачем п. 188.1 ст.188, п. 39.2 пп. 39.11.1 п. 39.11, п. 39.15 ст. 39, п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 793450, 00 грн., що підприємством проводилася протягом 2012-2013 років реалізація сільськогосподарської продукції пов'язаній особі - ТОВ „Українські аграрні інвестиції" за цінами нижче за звичайні ціни, в тому числі меншими від звичайних цін більше ніж на 20 відсотків; пп. 168.1.1, п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, не утримувались та не перераховувались до бюджету під час нарахування (виплати) у січні 2012 року оподатковуваного доходу ФО-П ОСОБА_4 податку на доходи фізичних осіб; п. 103.9 ст. 103, п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, не подання до податкового органу за 2013 рік податкової декларації з податку на прибуток підприємств в частині заповнення рядка 17 ПН та відповідного додатку про виплату доходу нерезидентові.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000332311 від 29 липня 2014 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із спеціального режиму оподаткування у сфері сільського господарства у розмірі 793450, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 198362, 50 грн.; №0000681703 від 28 квітня 2014 року, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 2388, 75 грн.: (1503, 00 грн. основний платіж, 885, 75 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Щодо вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 29 липня 2014 року №0000332311, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Згідно договору поставки №44/К/07-10 від 01.07.2010 р., додаткового договору, додатку №4 від 03.01.2010 р., додатку №5 від 01.02.2014 р. і додатку №6 від 01.03.2010 р., а також копій накладних, податкових накладних ТОВ "Українські Аграрні інвестиції" придбало у ПСП "Агросвіт" кукурудзу.

Відповідно до договору поставки №44/2012 від 01.07.2012 р., додатку №1 від 01.09.2012, додатку №2 від 01.10.2012, а також копій накладних, податкових накладних ТОВ "Українські Аграрні інвестиції" придбало у ПСП "Агросвіт" пшеницю 3, 5, 6 класів.

Згідно договору поставки №44/2012-Сон від 01.07.2012 р., додатку №1 від 01.07.2012, додаткового договору, а також копій накладних, податкових накладних ТОВ "Українські Аграрні інвестиції" придбало у ПСП "Агросвіт" соняшник.

Згідно копії договору поставки №44/2012-К від 01.07.2012 р., додатку №1 від 01.09.2012, додатку №2 від 01.10.2012, додатку №3 від 01.08.2013, а також копій накладних, податкових накладних ТОВ "Українські Аграрні інвестиції" придбало у ПСП "Агросвіт" пшеницю, кукурудзу, ячмінь.

З листа від 23.07.2014 р. №06.02-61-4226 та додатку до нього вбачається, що позивачу надана інформація щодо середніх цін призначених для статистичних цілей (розрахунків індексів цін, індексів обсягів реалізації сільськогосподарської продукції.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що в ході перевірки відповідачем здійснено аналіз цін реалізації сільгосппродукції підприємству ТОВ "Українські аграрні інвестиції" за період з 01.01.2012 р. по 01.09.2013 р. на підставі інформації щодо середньостатистичних цін по Конотопському району Сумської області та рівня цін реалізації сільгосппродукції по Україні згідно інформації сайгу "АПК-інформ", який є офіційно визнаним сайтом Держзовінформ. Відповідачем зазначено, що ціни, які розміщені на сайті "АПК-інформ" найбільш відповідають однорідності виду реалізованої сільгосппродукції ПСП "Агросвіт", у співставних умовах, а саме: у одному періоді, на одному ринку (внутрішні ціни по Україні), між непов'язаними особами, а отже є співставними.

Пунктом 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України визначено, що ст.39 цього Кодексу, яка встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 1 січня 2013 року, а відповідно до п.8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", тому визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинно здійснюватися за нормами цього Закону в загальному порядку.

Підпунктом 1.20.1. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Цей же підпункт визначає ринок товарів (робіт, послуг) як сферу обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Крім того, ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися; однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентич ними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до пп. 1.20.2. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Тобто, за загальним правилом звичайною ціною товару є ціна договору, котрий був укладений між взаємно незалежними (як юридично, так і фактично) сторонами, за наявності у сторін добровільного наміру досягти згоди з істотних умов договору, за умови можливості реального виконання зобов'язань за договором без докладення сторонами значних додаткових зусиль (в тому числі і витрат).

Пп.1.20.3 -1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг.

В усіх інших випадках суб'єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у пп.1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Визначення звичайної ціни, тобто обґрунтування відповідності застосовуваних підприємством цін рівню справедливої ринкової ціни, починається з визначення товару, його основних характеристик для співставлення.

Відповідно до пп.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Якщо ж не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

При цьому, для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Разом з цим, необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними; важливе значення мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. У зв'язку з цим будь - які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Підпунктом 153.2.1. п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно пп.153.2.3. .153.2 ст.153 Податкового кодексу України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що ціни, за якими в 2012 р. проводилася реалізація позивачем сільськогосподарської продукції не відрізнялася більш, ніж на 20% від цін попиту на сільськогосподарську продукцію, а здебільше і від цін пропозиції, розміщених на сайті «АПК Інформ» та даних довідки Головного управління статистики у Сумській області від 23 липня 2014 р. вих.№06.02-61-4226 і була вищою від середніх цін реалізації, які склалися на ринках України в цілому та Сумської області, а тому твердження відповідача про проведення позивачем реалізації сільськогосподарської продукції у 2012р. за цінами, нижчими від звичайних та як наслідок цього проведення донарахування ним сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість за 2012р. та застосування штрафних (фінансових санкцій) є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та наявним доказам по справі.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що для визначення звичайної ціни товару в 2013р. податковим органом застосовано, передбачений п.39.2 ст.39 Податкового кодексу України метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу).

Пунктом 39.4. ст.39 Податкового кодексу України встановлено, що за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівня льної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівняними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що при проведенні порівняння цін, по яких фактично реалізувалися позивача сільськогосподарська продукція згідно акту перевірки податковим органом не враховувалися такі обставини, як: кількість (обсяг) товарів; обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, як того вимагають положення п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України, що свідчить про необ'єктивність висновків і як наслідок цього неправомірне проведення визначення ним сум податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відхилення цін, за якими проводилася реалізація сільськогосподарських культур ПСП «Агросвіт» у 2013р. TOB «Українські аграрні інвестиції» є меншим, ніж 20 відсотків від цін, на які посилається податковий орган як на звичайні ціни, що підтверджується і довідкою Головного управління статистики у Сумській області від 23 липня 2014р. вих.№06.02-61-4226. Вищезазначене свідчить про недостовірність зазначених податковим органом в акті перевірки цін реалізації сільськогосподарської продукції, які склалися на ринку у 2013р. і як наслідок цього проведення донарахування сум податку на додану вартість з 2013р. та застосування штрафних (фінансових санкцій) є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та наявним доказам по справі.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що твердження відповідача про проведення позивачем реалізації сільськогосподарської продукції у 2012 - 2013 рр. за цінами, нижчими від звичайних, та як наслідок цього проведення донарахування ним сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосування штрафних (фінансових санкцій), є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та доказам по справі, а тому податкове повідомлення-рішення від 29 липня 2014 р. за №0000332311 підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2014 року №0000681703, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Між ПСП «Агросвіт» та ФОП ОСОБА_4 укладено Договір №1 від 01 січня 2012р. у відповідності з умовами якого останнім виконані роботи по культивації на площі 167га загальною вартістю 10020,00грн., про що складено акт виконаних робіт від 04 січня 2012р. За умовами Договору №1 від 01 січня 2012р. за виконані роботи СП «Агросвіт» на підставі наданого рахунку-фактури №1 від 04 січня 2012р. перераховані на користь ФО-П ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 10020,00грн.

Згідно до п. 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України встановлено особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Пунктом 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1. ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою ( гл. 1 розділу XIV цього Кодексу), з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 297.1 ст. 97 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що контролюючим органом не взято до уваги особливості оподаткування суб'єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, оскільки відповідно до пп.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України ФО-П ОСОБА_4 звільнений від сплати доходів, що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи. З огляду на вищевказане, відповідачем безпідставно застосовані і фінансові санкції у сумі 885,75 грн.

Щодо вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2014 року №0000222311, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Позивачем з компанією "УкрФарм Фандінг Лтд" ( Республіка Кіпр) 06.03.2007 року та 31.05.2007 року укладено договори про поновлювану кредитну лінію на суму кредиту 5000000 доларів США зі ставкою річних 7,5% ( т.1, а.с. 157-165) та про сезонну поновлювану кредитну лінію на суму кредиту 10000000 доларів США зі ставкою річних 6%. В рахунок погашення заборгованості по кредитним договорам позивачем перераховувались кошти нерезиденту та здійснено оплату відсотків по кредитам .

Відповідно до п.п.16.1.3. п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України додатки до декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно з п. 160.2. ст. 160 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Згідно п.103.1 ст.103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Відповідно до п.п. 103.2, 103.3, 103.4, 103.10 ст.103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

Згідно ст.19 ч.1,2 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 3 п.п. 3.1,3.2 Податкового кодексу України встановлено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про правонаступництво України", якою передбачено, що Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції "України та інтересам республіки, Україна застосовує договори колишнього СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набрання чинності новими договорами, зокрема Угоду між Урядом СРСР і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна від 1982 р.

Відповідно до п.1 ст. 8 вищеназваної Угоди проценти, що отримуються із джерел у одній Договірній Державі особою з постійним місцеперебуванням у другій Договірній Державі, не підлягають оподаткуванню у першій Державі.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач при проведенні нарахування та виплати доходів нерезидентові, місце реєстрації якого є Республіки Кіпр не проводить нарахування та перерахування податку на прибуток на доходи із джерелом їх походження з України.

Проте, відповідно до п. 103.9. ст. 103 Податкового кодексу України особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Викладені вимоги законодавець не пов'язує з подачею декларації про обчислення і сплату податку на прибуток, а зобов'язує особу , а не платника податку на прибуток ( яким не є позивач) при настанні події - виплати нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу звіт про виплачені доходи.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що ПСП «Агросвіт» зобов'язане подавати до податкового органу вищезазначений звіт.

Пунктом 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України передбачено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Повторність здійснення позивачем дій щодо неподання або несвоєчасного подання податкових декларацій (розрахунків) протягом року податковим органом зазначена в акті перевірки та запереченнях з посиланням на податкове повідомлення - рішення за формою "Р" №0000162202 від 25 вересня 2013року про накладення штрафу на позивача в розмірі 170 гривень за несвоєчасне подання розрахунку орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2013 рік згідно з п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що доказів узгодженості вказаного зобов'язання відповідачем суду не надано. Як наслідок підстав для застосування санкції в розмірі 1020, 00 грн. не виникло, а тому податкове повідомлення - рішення ОДПІ №0000222311від 28 квітня 2014 р. в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток підприємств на суму 850, 00 грн. підлягає скасуванню.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно вважає обґрунтованим рішення відповідача про застосування штрафної санкції в сумі 170, 00 грн. і позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0000222311 від 28 квітня 2014 р., в частині застосування санкції у зазначеній сумі, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.А. Веденяпін О.І. Степашко