Постанова № 63320392, 07.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2016 р. Справа№ 911/2364/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго»

на рішення Господарського суду Київської області

від 08.09.2016

у справі №911/2364/16 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго»,

про стягнення 215 071,36 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Чумак Н.В. - представник (довіреність від 01.08.2016 №б/н);

від відповідача: Руденко В.В. - представник (довіреність від 31.05.2016 №2-1/3105-2016),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатех» (надалі - ТОВ «Альфатех», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (надалі - ТОВ «Біогазенерго», відповідач) про стягнення 215 071,36 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати отриманого товару за договором поставки від 28.05.2014 №266К.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.09.2016 у справі №911/2364/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» 190 384,75 грн інфляційних втрат та 2 855,77 грн витрат зі сплати судового збору, у задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.09.2016 у справі №911/2364/16 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у вказаній частині, в іншій частині - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 зазначену апеляційну скаргу у складі колегії суддів: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А. прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 09.11.2016.

У судовому засіданні 09.11.2016 було оголошено перерву до 07.12.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні 07.12.2016 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

07.12.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфатех» (в тексті договору - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (в тексті договору - покупець) був укладений договір поставки №266К (надалі - договір), відповідно до умов якого, в редакції додаткової угоди від 18.06.2014 №1, продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити навантажувач колісний HYUNDAI SL763 з ковшем 4,0 м.куб. у кількості 1 одиниця.

Згідно з пунктом 3.1. договору, в редакції додаткової угоди від 18.06.2014 № 1, загальна сума договору складає 1 103 080,00 грн, що еквівалентно 92 000,00 доларів США по курсу згідно домовленості сторін на день укладення договору (11,99 грн = 1 долар США).

За умовами пунктів 3.2.-3.7. договору ціна на товар встановлена у відповідності з базисом поставки і вказується у Додатку №1 до договору. Ціна товару сформована в гривнях України відносно еквівалента долара США. Валюта платежу - гривня України. Оплата за товар здійснюється (частинами або повністю) в національній валюті України - гривні. При підвищенні міжбанківського курсу долара по відношенню до гривні з моменту підписання договору до моменту оплати більш ніж на 1% загальна сума договору підлягає перерахунку у відповідності з наступною формулою, за вирахуванням раніше здійснених платежів: S=ZxA1 гривень, де: S - ціна товару на момент оплати (грн.), Z - узгоджена сторонами (базисна/залишкова) ціна товару (USD), A1 - міжбанківський курс гривні до долара США на момент здійснення оплати товару. При розрахунку суми платежу приймається міжбанківський курс продажі доларів на день оплати, зафіксований після закриття торгів. Після проведення покупцем повної оплати (перерахованої згідно пункту 3.5) сторони мають право підписати акт звірення, що підтверджує отримання повної оплати продавцем від покупця.

Відповідно до пунктів 5.1.-5.2. договору умовами оплати є товарний кредит з розстроченням платежу. Платежі за товар здійснюються покупцем відповідно до графіку в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

У Додатку №1 до додаткової угоди № 1 встановили графік оплати товару в еквіваленті у доларах США: 1-й платіж (27%) - 24 720,00 доларів США до 25.06.2014, 2-й платіж - 7 000,00 доларів США до 20.07.2014, 3-й платіж - 7 000,00 доларів США до 20.08.2014, 4-й платіж - 7 000,00 доларів США до 20.09.2014, 5-й платіж - 7 000,00 доларів США до 20.10.2014, 6-й платіж - 7 000,00 доларів США до 20.11.2014, 7-й платіж - 32 280,00 доларів США до 20.12.2014, що разом складає 92 000,00 доларів США.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (частина 1 статті 694 Цивільного кодексу України).

Отже, укладення між ТОВ «Альфатех» та ТОВ «Біогазенерго» договору купівлі-продажу було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв навантажувач колісний HYUNDAI SL763 з ковшем 4,0 м.куб. у кількості 1 одиниця на суму 1 103 080,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 19.06.2014 №43099 та актом приймання-передачі від 19.06.2014, підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками підприємств.

Відповідач в порушення умов договору за період з 30.05.2014 по 17.09.2015 оплатив поставлений йому товар частково на суму 1 057 612,80 грн з простроченням строків оплати, встановлених договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями.

У зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань за договором, позивач здійснив перерахунок суми договору з урахуванням підвищення міжбанківського курсу долара по відношенню до гривні з моменту підписання договору до моменту фактичної оплати та звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2016 у справі №911/4920/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 та Вищого господарського суду України від 25.05.2016, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» грошові кошти у сумі 537 229,67грн, з яких заборгованість у сумі 243 347,60 грн, 40% відсотків річних у сумі 153 723,11 грн, пеня у сумі 140 158,96 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 8 058,25 грн.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Прострочення сплати ТОВ «Біогазенерго» визначених у договорі чергових платежів за отриманий товар є підставою для нарахування інфляційних втрат, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат, виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 06.06 2012 у справі №6-49цс12).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07. 2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Заперечуючи проти задоволення позову, апелянт, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15, зазначив, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням судового рішення у справі №911/4920/15, то до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що грошове зобов'язання у відповідача виникло не з рішення суду, а з договору поставки товару, а стягнуті судом інфляційні втрати є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Прийняття судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за договором не змінює правову природу вказаного зобов'язання в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України.

Оскільки частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, у позивача наявні підстави для стягнення інфляційних втрат у даній справі.

Твердження апелянта про те, що позивач мав право вимагати стягнення інфляційних нарахувань тільки з моменту набрання судовим рішенням законної сили відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки чинним законодавством України передбачено право кредитора на стягнення інфляційних втрат за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивач помилково нараховував інфляційні втрати не на фактичні суми боргу з урахуванням здійснених часткових оплат, а на суми цих часткових оплат. Крім того, позивач помилково не враховував графік оплати товару, погоджений сторонами, що призвело до неправильного визначення періодів нарахування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що правильний розмір інфляційний втрат становить 190 384,75 грн, а тому висновок місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Київської області від 08.09.2016 у справі №911/2364/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» на рішення Господарського суду Київського області від 08.09.2016 у справі №911/2364/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київського області від 08.09.2016 у справі №911/2364/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2364/16 повернути до Господарського суду Київського області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук