Рішення № 63319400, 24.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2016Справа №910/12532/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/12532/16

За позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова

ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів

фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний

банк «Фінансова ініціатива» Кашути Д.Є;

до Національного банку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 1 620 259 879,55 грн. та зобов'язання вчинити дії

Представники сторін:

від позивача: Палажченко О.О., довіреність № 5-Ф від 25.01.2016р.;

Куликов Ю.Ю., довіреність № 1Ф від 13.01.2016р.;

від відповідача: Сапальов В.В., довіреність № 18-0009/59340 від 15.07.2016р.;

Селехман М.М., довіреність № 18-009/61628 від 22.07.2016р.;

від третьої особи: Кустова Т.В., довіреність № 27-28016/16 від 23.06.2016р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Кашути Д.Є. (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про:

- скасування нарахованої та стягнутої пені в сумі 21 923 106,16 грн.;

- стягнення отриманого купонного доходу в сумі 114 728 256,60 грн.;

- стягнення отриманого доходу від погашення цінних паперів в сумі 675 667 000,00 грн.;

- стягнення процентів за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів в сумі 2 795 026,44 грн.;

- стягнення інфляційних нарахувань в сумі 827 069 596,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18784/15 встановлено неправомірність постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів. Посилаючись на наявність судового рішення про визнання незаконною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, позивач заявив вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, нарахування відповідачем пені, а також стягнення на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів - купонного доходу за цінними паперами, доходу від погашення цінних паперів, стягнення інфляційних нарахувань та процентів за користування купонним доходом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2016р. порушено провадження у справі № 910/12532/16, розгляд справи призначений на 04.08.2016р. та залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

01.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшов супровідний лист б/н від 01.08.2016, серед додатків до якого наявна, зокрема, заява про зменшення позовних вимог № 2403 від 28.07.2016, відповідно до якої позивач просить:

- скасувати нараховану та стягнути Національним банком України з ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" пеню в сумі 21 923 106,16 грн.;

- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" отриманий купонний дохід в сумі 114 728 256,60 грн.;

- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" отриманий дохід від погашення цінних паперів у сумі 675 667 000,00 грн.;

- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" проценти за користування купонним доходом та коштами отриманими від погашення цінних паперів в сумі 2 795 026,44 грн.;

- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" інфляційні нарахування в сумі 36 674 339,91 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.08.2016р. подав письмове клопотання про об'єднання однорідних справ, в якому просить об'єднати в одне провадження справи: №№910/13054/16, 910/12532/16, 910/13704/16, 910/13057/16, 910/12226/16, 910/12230/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашути Д.Є. до Національного банку України. Дане клопотання обґрунтоване тим, що у зазначених справах беруть участь одні й ті ж самі сторони, а також позовні вимоги випливають з постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 №407/БТ.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про об'єднання справ відмовив у його задоволенні, оскільки розгляд справ №№ 910/12532/16 910/13704/16, 910/13057/16, 910/12230/16, 910/13054/16 здійснюється різними суддями господарського суду, а також сумісний розгляд цих справ в одному провадженні утруднить вирішення спору по суті.

Представники сторін заявили усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з наміром врегулювати спір мирним шляхом.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду оголошено перерву до 30.08.2016р.

В судовому засіданні 30.08.2016р. представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору, у зв'язку з необхідністю більш тривалого часу для мирного врегулювання даного спору.

Представники позивача та третьої особи не заперечували проти відкладення розгляду справи

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду оголошено перерву до 22.09.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2016р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

16.09.2016р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, в яких остання повністю підтримує позовні вимоги ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива".

Присутні в судовому засіданні 22.09.2016р. представники позивачів підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що односторонній правочин щодо звернення стягнення на предмет застави (державні облігації) у судовому порядку недійсним визнано не було, що виключає можливість задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо витребування нових доказів у справі.

Представник позивач подав клопотання про вирішення спору в розумні строки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2016р. суд відклав розгляд справи на 13.10.2016р., у зв'язку з необхідністю витребування доказів по справі.

11.10.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

12.10.2016р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 13.10.2016р. представник позивача підтримав подане через канцелярію суду клопотання про витребування доказів. Представник відповідача залишив розгляд даного клопотання на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів.

Представник відповідача в засіданні суду подав клопотання про залучення доказів по справі, клопотання про здійснення фіксування процесу за допомогою технічних засобів та клопотання про розгляд справи №910/12532/16 у закритому судовому засіданні.

Судом задоволено клопотання представника відповідача про розгляд справи №910/12532/16 у закритому судовому засіданні.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про розгляд справи №910/12532/16 колегіально у складі трьох суддів, в задоволені якого судом було відмовлено, оскільки справа не є складною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. розгляд справи було відкладено на 03.11.2016р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів у справі.

01.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення та додаткові докази по справі.

В судовому засіданні 03.11.2016р. представник відповідача подав клопотання про доручення доказів до матеріалів справи та клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12532/16 до розгляду Київським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2016р. у справі № 826/11451/16.

При цьому, в обґрунтування останнього клопотання представник відповідача посилається на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2016 року у справі №826/11415/16 визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23.06.2016 №408 «Про віднесення ПАТ "КБ Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних». Оскільки дана постанова оскаржується в апеляційному порядку, то у разі набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2016 №826/11415/16, даний позов буде вважатися таким, що поданий та підписаний особою, яка не мала на це права.

Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши подане в судовому засіданні 03.11.2016р. клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Згідно з пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Отже, обов'язок господарського суду щодо зупинення провадження у справі виникає у разі пов'язаності справи, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом, а також неможливості розгляду справи до вирішення взаємопов'язаного спору.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

При цьому, суд відзначає, що результати вирішення Київським апеляційним адміністративним судом спору у справі №826/11415/16 про визнання протиправною та скасування постанови правління НБУ про віднесення ПАТ "КБ "Фінаносва ініціатива" до категорії неплатоспроможних не можуть бути розцінені в якості доказів для оцінки підстав та предмету даного спору, які ґрунтуються на преюдиційно встановленому факті недійсності постанови відповідача № 407-БТ від 23.06.2015р.

Враховуючи вищевикладене, оскільки заявником не обґрунтовано належним чином неможливість розгляду даної справи до вирішення саме пов'язаної з нею іншої адміністративної справи, що розглядається іншим судом, зважаючи на той факт, що станом на час розгляду судом даної справи повноваження всіх представників позивача на наявність права звернення до суду з позовом перевірені та підтверджені належним чином, доказів на підтвердження протилежного сторонами суду не надано, суд доходить висновку, що зупинення провадження у даній справі призведе до порушення принципу ефективності судового процесу, направленого на недопущення затягування розгляду справи, отже за відсутності інших підстав для зупинення провадження у справі в задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено.

Присутні в судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представники відповідача проти позову заперечили.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду оголошено перерву до 04.11.2016р.

04.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 04.11.2016р. представники відповідача заперечували проти відкладення розгляду справи та зазначили про розбіжність сум, вказаних у письмових поясненням позивача та заяві по зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2016р. розгляд справи відкладено на 17.11.2016р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача.

08.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить:

- скасувати нараховану та стягнуту пеню в сумі 21 923 106,16 грн.;

- стягнути отриманий купонний доход у сумі 114 728 256,60 грн.;

- стягнути отриманий доход від погашення цінних паперів в сумі 675 667 000,00 грн.;

- стягнути проценти за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів в сумі 2 324 455,09 грн.;

- стягнути інфляційні нарахування в сумі 2 541 377,70 грн.

15.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло правове обґрунтування позовних вимог щодо стягнення процентів за користування купонним доходом і коштами від погашення цінних паперів та інфляційного збільшення заборгованості.

Присутні в судовому засіданні 17.11.2016р. представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача заявив повторне усне клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12532/16 до розгляду Київським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2016р. у справі № 826/11451/16 і надав ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 09.11.2016р.

Представники позивача та третьої особи заперечили щодо зупинення провадження.

Суд повторно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки вирішення справи № 826/11451/16 не може вплинути на вирішення спору по суті у даній справі.

Представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої через канцелярію суду 08.11.2016р.

Представники відповідача заперечили щодо розміру заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що частина предмету застави у вигляді облігацій була повернута позивачу ще у 2014 році, в зв'язку з частковим погашенням суми кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду оголошено перерву до 24.11.2016р., у зв'язку з необхідністю витребування у сторін нових доказів по справі.

22.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить:

- скасувати нараховану та стягнуту пеню в сумі 21 923 106,16 грн.;

- стягнути отриманий купонний доход у сумі 76 523 766,00 грн.;

- стягнути отриманий доход від погашення цінних паперів в сумі 450 670 000,00 грн.;

- стягнути проценти за користування чужими коштами одержаних від погашення номіналу цінних паперів у сумі 1 108 204,92 грн.;

- стягнути проценти за користування чужими коштами одержаних як купонних доход у сумі 442 207,01 грн.;

- стягнути інфляційні нарахування в сумі 1 695 099,34 грн.

Розглянувши в судовому засіданні 24.11.2016р. заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог № 2914 від 21.11.2016р., суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача № 2914 від 21.11.2016р. про зменшення позовних вимог та розглядає її в межах нової ціни позову, визначеної позивачем у розмірі 552 362 378,43 грн.

Представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та з посиланням на підстави, наведені у позовній заяві.

Представники відповідача подали клопотання про долучення до справи доказів, витребуваних судом, та заперечили проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи підтримав позицію позивача.

Крім того, судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судових засіданнях, надаючи учасникам судового процесу можливість мирного врегулювання спору та в подальшому реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Зважаючи на відсутність на час проведення судових засідань 04.08.2016р., 30.08.2016р., 22.09.2016р. клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу в зазначених судових засіданнях за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

При цьому, враховуючи задоволення судом поданої представником відповідача в судовому засіданні 13.10.2016р. заяви про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу б/н від 13.10.2016р., судовий процес 13.10.2016р., 03.11.2016р., 04.11.2016р., 17.11.2016р. та 24.11.2016р. фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.06.2014р. між ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», як позичальником, та Національним банком України, як кредитором, укладено Кредитний договір № 171/06-14/КТ (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору, кредитор надав Позичальнику кредит в сумі 622 000 000 грн. 00 коп. на строк з 20.06.2014 року по 26.01.2015 року з оплатою 14,25 % річних.

Розділами 2-4 Кредитного договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, їх відповідальність, інші умови договору тощо.

Відповідно до п. 5.3 Кредитного договору, останній набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

В подальшому сторонами були переглянуті умови кредитування із внесенням змін та доповнень до Кредитного договору, шляхом укладання в належній формі відповідного додаткового договору до Кредитного договору.

Так, 01.12.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про внесення змін №1 до Кредитного договору, відповідно до умов якого було змінено строк погашення відсотків за користування кредитом за листопад 2014 року - 26.12.2014р.

Вказані Кредитний договір та Договір про внесення змін до нього підписані представниками позичальника, кредитора та засвідчені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України та глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Факт отримання та розмір наданих відповідачем за Кредитним договором кредитних коштів позивачем не заперечувався.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання відповідачем банківських послуг відсутні, а також доказів наявності пред'явлення позивачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг до суду не надходило.

За приписами ст. 199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу", заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про заставу", заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором 20.06.2014р. між позивачем та відповідачем укладено Договір застави державних облігацій України № 171/06-14/ДОУ (далі за текстом - договір застави).

Відповідно до п.1.1. Договору застави, позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передав в заставу відповідачеві державні облігації України загальною вартістю 675 667 000,00 грн., а саме державні облігації України UA4000181275 у кількості 675 667 штук номінальною вартістю 1000 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1006 грн. 11 коп. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016р.

Право власності позивача на зазначені вище цінні папери станом на дату укладення договору застави підтверджено Біржовими звітами - Виписками з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС, які додано до матеріалів справи.

Розділами 2-3 Договору застави сторони узгодили права та обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

Згідно п. 4.2 Договору застави, цей договір набирає чинності з часу перерахування коштів на кореспондентський рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Вказаний договір підписаний представниками заставодержателя та заставодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором застави, який підпадає під правове регулювання норм § 6 глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу".

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України та статтею 11 Закону України "Про заставу" передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

При цьому, застава завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем зобов'язання.

На виконання умов пункту 2.1.1 Кредитного договору, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, визначені у договорі застави, які були надані під забезпечення кредиту.

Як зазначено в п. 1.3 Договору застави, заставодавець свідчить, що цінні папери, які передані в заставу, перебувають у його власності та є вільними від застави чи інших обмежень в обігу.

За рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню, інші витрати заставодержателя, пов'язані з виконанням грошового зобов'язання заставодавця в повному обсязі (п.1.2 Договору застави).

Як визначено сторонами в п. 2.2.2 Договору застави, у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені Кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення) та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України "Про національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій у власність Заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього Договору.

Відповідно до умов п. 2.2.4 Кредитного договору, відповідач має право забезпечити наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднесення заборгованості на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позичальником будь-якого зобов'язання за Кредитним договором, пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання. Нарахування пені припиняється з дати виконання простроченого зобов'язання/списання заборгованості в повному обсязі (дата також включається до розрахунку заборгованості за пенею) або через шість місяців з дати, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 2.2.4 Договору застави, у разі неможливості продажу предмета застави, заставодержатель має право залишити заставлені державні облігації України у своїй власності за справедливою вартістю.

Відповідно до п. 2 Постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014р. № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" в редакції, що діяла з 10.10.2014р., стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та штраф, накладених за порушення умов відповідних кредитних договорів, не здійснюється.

При цьому згідно п. 1 вказаної постанови, у разі звернення банку щодо неможливості належного виконання ним зобов'язань перед Національним банком України за операціями рефінансування та операціями репо в строки, визначені кредитними договорами та договорами репо, укладеними відповідно до умов Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року № 259, здійснюється продовження строку та зміну інших умов користування отриманими кредитами на умовах та в порядку, визначених Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 13 липня 2010 року № 327, шляхом внесення відповідних змін до таких кредитних договорів, договорів застави та договорів репо.

У відповідності до приписів Постанови НБУ № 655 від 09.10.2014р. позивач листами вих. № 358 від 21.11.2014р., № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014, копії яких наявні в матеріалах справи, звертався до Національного банку України з питання внесення змін до Кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент.

Факт отримання вказаних листів НБУ підтверджується відповідними відмітками відповідача про реєстрацію вхідної кореспонденції на наданих позивачем копіях листів.

Проте, листи залишені відповідачем без відповіді, відповідні зміни до умов Кредитного договору внесені не були.

Відповідно до п. 1.4. розділу VI Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 259 від 30.04.2009р., яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, Національний банк має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками (далі - кореспондентський рахунок). Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то Національний банк уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність.

Відповідно до ст. ст. 71, 73 Закону України "Про Національний банк України" (в редакції чинній на момент укладення договорів), Національний банк має право набути право власності на предмет застави, яким забезпечено виконання зобов'язань боржниками з метою покриття заборгованості перед Національним банком, а також має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право здійснюється у разі, якщо це передбачено угодою, реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з банківських рахунків і продажу інших активів, що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх продажу.

Згідно п. 2.2.8 Кредитного договору, у разі неможливості продажу цінних паперів зазначених у п. 1.3 даного договору, кредитор має право залишити заставлені цінні папери у своїх власності за справедливою вартістю.

Окрім того, аналогічне право заставодержателя передбачене п. 2.2.4 Договору застави, укладеного в забезпечення виконання позивачем зобов'язань за Кредитним договором.

Переведення у власність цінних паперів здійснюється в порядку, передбаченому укладеними договорами. В свою чергу положення укладених між позивачем та відповідачем договорів, а саме п. 2.2.8 Кредитного договору та п. 2.2.4 Договору застави, передбачають чіткий порядок задоволення вимог, а саме переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 року № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 року № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", яким з 24.06.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива".

Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" запроваджено строком на 3 місяці з 24.06.2015 року по 23.09.2015 року включно.

При цьому, як зазначено НБУ в листі № 40-04025/51350 від 22.07.2015р., копія якого наявна в матеріалах справи, Національним банком України 05.03.15р. здійснене безспірне списання кошів в сумі 51 899 165,55 грн. з кореспондентського рахунку ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Однак, у зв'язку з відсутністю коштів та віднесенням банку до категорії проблемних НБУ припинив списання коштів та вжив заходів щодо задоволення своїх вимог.

Зокрема, постановою Правління Національного банку України від 23.06.2015р. №407/БТ було прийнято рішення задовольнити вимоги НБУ, як кредитора, з метою покриття обсягу наявної заборгованості за кредитними договорами від 27.05.2014р. № 154/05-14/КТ, від 20.06.2014р. № 171/06-14/КТ, від 19.09.2014р. № 213/09-14/КТ, від 08.10.2014р. № 221/10/14/КТ, від 06.11.2014р. № 247/11-14/КТ, від 12.11.2014 р. № 248/11-14/КТ шляхом набуття за справедливою вартістю у власність Національного банку державних облігацій, які є предметом застави за цим кредитними договорами та які заблоковані на користь НБУ як забезпечення виконання зобов'язань, а саме 2 186 218 штук облігацій, загальною справедливою вартістю 2 096 119 520,28 грн. Також, визначено черговість спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості: у першу чергу - суми основного боргу за кредитами, у другу - суми процентів за користування кредитами, у третю - сума нарахованої пені, у четверту - суми штрафів.

При цьому, як зазначено НБУ у вказаному листі, сума задоволених вимог за вказаними кредитними договорами складає 2 459 530 120,28 грн., у тому числі 1 977 767 501,45 грн. сума основного боргу, 19 146 484,48 грн. заборгованості за нарахованими процентами, 462 586 134,35 грн. пеня, 30 000,00 грн. штраф, тобто НБУ частково погасив заборгованість за вказаним кредитними договорами. Справедлива вартість державних облігацій України визначалась, виходячи з вимоги Порядку оцінки за справедливою вартістю цінних паперів, що перебувають у власності НБУ та на момент здійснення вищезазначеного правочину, становила 2 096 119 520,28 грн.

Отже, у власність відповідача було переведено предмет застави: державні облігації України: UA4000181275 у кількості 450 670 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1006,11 грн. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016р., оскільки державні облігації в кількості 224 997 штук були вивільнені Національним банком України від застави, у зв'язку з погашенням 19.09.2014р. позивачем частини кредиту, що підтверджується випискою з рахунку депозитарної установи та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

Крім того, відповідачем нараховано позивачеві пеню за прострочення виконання зобов'язань за Кредитним договором у розмірі 21 923 101,16 грн. та здійснено погашення вказаної суми на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015р. № 407/БТ.

В свою чергу, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" до НБУ, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016р., постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована з тих підстав, що Національним банком України здійснено переведення у власність цінних паперів на підставі оскаржуваної постанови Правління НБУ всупереч чинному законодавству при підході до визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки не сформовано заявки покупців державних цінних паперів, у зв'язку з нездійсненням процедури продажу, що призвело до збільшення витрат позивача. Переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам, проте, як встановлено судом адміністративної юрисдикції у справі № 826/18784/15, згідно публічної інформації на сайті Національного банку України, (а також інформаційних ресурсів організаторів торгівлі цінними паперами), аукціонних та тендерних пропозицій від відповідача щодо реалізації даних цінних паперів з даними кодами ISIN, які перебувають в заставі позивача, учасникам ринку не надходило.

При цьому суд у справі № 826/18784/15 дійшов висновку про те, що державні облігації UА 4000180582 в кількості 821 395 шт., UА 4000181275 кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 в кількості 100 695 шт., UА 4000173280 в кількості 200 000 шт., UА 4000186928 в кількості 42 395 шт. підлягають поверненню Національним банком України - ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", як безпідставно переведені в його власність.

Як встановлено судом, на час передачі позивачем предметів застави в заставу відповідачу, предмети застави належали позивачу на праві власності, а оскільки відповідач перевів у власність предмети застави на підставі Постанови Національного банку № 407/БТ від 23.06.2015 року, яка в судовому порядку визнана незаконною та скасована, право власності на предмет застави належить позивачу.

Водночас, на підставі скасованої в судовому порядку постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ відбувся саме перехід до відповідача права власності на цінні папери у бездокументарній формі - спірні державні облігації України, що є предметом договору застави, тобто Національний банк України не здійснив продаж даних облігацій у встановленому порядку. В постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 було встановлено, що переведення у власність Національного банку України цінних паперів здійснено не за справедливою ціною.

Враховуючи скасування Постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015р. № 407/БТ про переведення державних облігацій у власність НБУ, позивач заявив вимогу про стягнення збитків в результаті часткової неможливості його повернення від погашення частини облігацій.

З огляду на те, що державні облігації погашені на суму 450 670 000,00 грн. і повернути їх в натурі неможливо, позивачем заявлено вимоги про стягнення збитків у вигляді вартості погашення цінних паперів в розмірі 450 670 000,00 грн.

Крім того, у позовній заяві та додаткових поясненнях позивач послався на те, що за час користування належними позивачеві цінними паперами, відповідач неправомірно отримав купонний дохід в розмірі 76 523 766,00 грн., суму якого позивачем визначено як збитки у вигляді неодержаного доходу.

Окрім того, посилаючись на ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача проценти за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, у загальній сумі 1 550 411,93 грн. та інфляційні нарахування в сумі 1 695 099,34 грн. відповідно до наданих розрахунків.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши зібрані по справі докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Доказів визнання недійсними Кредитного договору та Договору застави або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Суд звертає увагу, що факт укладення вказаних договорів, відповідність їх вимогам законодавства та факт виконання відповідачем у справі своїх зобов'язань за Кредитним договором сторонами у справі не оспорюються.

Стаття 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначає, що цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Як визначено ч. 5 ст. 3 закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" державні облігації України - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

Окрім того до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином. Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, що передбачені законом (ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства (ст. 10 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

На підставі Постанови Кабінету міністрів України від 21 травня 2014 р. за № 139 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість" здійснено випуск облігацій внутрішньої державної позики із строком обігу п'ять років для відшкодування сум податку на додану вартість платникам, затверджено основні умови випуску облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість та порядок випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування і податку на додану вартість, та Міністерство фінансів України визначено емітентом облігацій, а Національний банк України - генеральним агентом з розміщення, обслуговування обігу, виплати доходу і погашення облігацій тощо.

При цьому, згідно основних умов випуску номінальна вартість облігації становить 1000 грн., строк обігу облігацій - п'ять років, облігації мають купони, купонний період становить шість місяців. Облігації випускаються у бездокументарній формі у вигляді записів на рахунках у цінних паперах у Національному банку, кожний випуск облігацій оформлюється глобальним сертифікатом, який зберігається у Національному банку.

Суд зазначає, що банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов'язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. При цьому заставні операції банків не мають самостійного значення, а є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту, відповідно, цінний папір стає майном і, отже, об'єктом цивільно-правових відношень.

Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов'язанням. Власник цінних паперів (банк - позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. При цьому передача цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності, оскільки при виконанні своїх зобов'язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем.

У відповідності до статті 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин, як свідчать матеріали справи, суд вважає встановленими вищезазначеною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 протиправність набуття відповідачем права власності на цінні папери у бездокументарній формі - спірні державні облігації України, що є предметом Договору застави на підставі оскаржуваної постанови правління НБУ № 407-БТ від 23.06.15 р., незаконність останньої та, відповідно, її скасування. При цьому, вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.

В подальшому, як встановлено судом за матеріалами справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом від 04.03.2016 року вих. № 06, копія якого наявна в матеріалах справи, з вимогами, зокрема, про повернення на користь ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" цінних паперів, що були переведені у власність відповідача згідно скасованої постанови правління НБУ № 407-БТ від 23.06.2015 р. Проте, вказана вимога була залишена НБУ без задоволення, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача за захистом своїх майнових прав, в тому числі щодо визнання права власності на зазначене вище майно.

Враховуючи вищевикладене, а також застосовуючи норми права щодо захисту права власності, виходячи з того, що державні облігації UA4000181275 у кількості 450 670 штук загальною номінальною вартістю 450 670 000,00 грн. на час передачі відповідачу в заставу позивачем, як предмети застави, належали останньому на праві власності, що відповідачем не заперечувалось та підтверджується матеріалами справи.

Поряд із цим судом критично оцінюються посилання відповідача на те, що односторонній правочин щодо звернення стягнення на предмет застави (державні облігації) у судовому порядку недійсним визнано не було, що виключає можливість задоволення позовних вимог, оскільки, відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, а отже, наділений державно-владними повноваженнями, правові акти, що їм видаються, можна визначити як волевиявлення НБУ у визначеній формі в межах встановленої законодавством України компетенції в області регулювання грошово-кредитних відносин шляхом встановлення правових норм, конкретної практики їх реалізації чи індивідуальних приписів.

Постанова Правління Національного банку України є саме нормативним актом вказаного державного органу, а не правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, а тому скасування такого нормативного акта є самостійною підставою для можливого відшкодування спричинених його прийняттям збитків.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що спірна постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ за своєю правовою природою є саме актом індивідуальної дії органу державного управління.

Зважаючи на вищезазначене, а також оскільки окремий передбачений Цивільним кодексом України правочин щодо передачі права власності на предмет застави від позивача відповідачеві відсутній, факту існування такого правочину відповідачем у справі жодними доказами не доведено, за таких обставин посилання відповідача на наявність такого правочину є неналежними та такими, що судом до уваги не приймаються.

Окрім того, в мотивувальній частині вказаної постанови апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 міститься висновок про те, що розпорядження Національного банку № 40-04/30-др/БТ від 23.06.2015 у відповідності до п. 49 Положення про депозитарну та клірингову діяльність Національного банку України", затвердженого постановою Правління Національного банку України № 387 від 25.09.2013, не має ознак правочину відповідно до Цивільного кодексу України, оскільки воно було видане на виконання умов укладених кредитних договорів та договорів застави, а тому підстави для прийняття рішення про нікчемність правочину відсутні.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України, збитки завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) - є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно з приписами частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських правовідносин є скоєне ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобов'язання іншою стороною.

Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

За приписами ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 142 Господарського кодексу України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 №01-06/20/2014 у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку отриманого прибутку у разі перебування спірних облігацій внутрішньої державної позики у власності позивача, з урахуванням порядку та строків їх погашення та виплати відсоткового доходу за облігаціями.

Таким чином, враховуючи характер правовідносин сторін у справі (права та обов'язки за Кредитним договором та Договором застави), суд доходить висновку про вірне визначення позивачем отриманих відповідачем під час дії постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ доходів (купонний дохід в сумі 76 523 766,00 грн., а також сума погашень вартості цінних паперів, які є предметом застави, в розмірі 450 670 000,00 грн.) як збитків саме в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 217, 224 Господарського кодексу України.

Розмір та строки отримання купонного доходу та погашення цінних паперів встановлені постановою Міністерства фінансів України від 21.05.2014 № 139 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість", що підтверджено розміщеною на сайті Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua/ інформацією щодо умов випуску облігацій внутрішніх державних позик, що знаходяться в обігу станом на 03.12.2015.

В свою чергу, доводи позивача у частині розміру купонного доходу від державних облігацій України, що є предметом Договору застави, та щодо розміру погашення цінних паперів, підтверджені наведеною вище інформацією та відповідачем у справі не спростовані.

Так, як зазначалось судом вище, позивач звертався до відповідача з вимогою від 04.03.2016 року вих. № 06, в тому числі, про повернення незаконно отриманого купонного доходу та суми погашення цінних паперів, яка залишена без належної відповіді та реагування.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, в подальшому скасованої рішенням адміністративного суду, купонного доходу у загальному розмірі 76 523 766,00 грн. та суми, отриманої від погашення державних облігацій України, які виступали предметом застави, у загальному розмірі 450 670 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач також заявив вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, нарахування відповідачем пені у розмірі 21 923 101,16 грн.

Згідно статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Одним з елементів позову є предмет позову. Предмет позову - це матеріально правова вимога, заявлена позивачем у суд до відповідача відносно усунення допущеного відповідачем порушення права позивача.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим, ніж зазначено в цій статті, способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, якими способами захисту цивільних прав та інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем порушення права позивача, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України також визначено, якими способами захисту прав та інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем порушення права позивача, а саме: визнання наявності або відсутності права; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Проте захист таких інтересів повинний вчинюватись у спосіб, передбачений законодавством, у тому числі процесуальним.

Заявлена позивачем вимога про скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені у розмірі 21 923 101,16 грн. не відповідає встановленим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України способам захисту порушеного права (не відповідає жодному способу захисту прав та інтересів, яким здійснюється усунення порушення права позивача), що є підставою для відмови у її задоволенні.

Крім того, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, нарахованих у вигляді 3% річних у загальній сумі 1 550 411,93 грн., та інфляційних нарахувань в сумі 1 695 099,34 грн., заявлених до стягнення позивачем з посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказана норма регулює зобов'язальні відносини і не розповсюджується на вимоги щодо стягнення збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ 00032106) на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є., (03150, м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9, код ЄДРПОУ 33299878) отриманий купонний доход у розмірі 76 523 766,00 грн., отриманий доход від погашення цінних паперів у розмірі 450 670 000,00 грн. та 197 281 грн. 63 коп. - витрати по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 29.11.2016р.

Суддя А.І. Привалов