Рішення № 63318975, 06.12.2016, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.2016 Справа № 907/683/16

За позовом Державне підприємство Дослідне конструкторське бюро машинобудування, м. Ужгород

ДО Підприємства споживчої кооперації ремонтно будівельної дільниці Ужгородської райспоживспілки (Рембуддільниця Ужгородської райспоживспілки), с. Минай Ужгородського району

ПРО стягнення суми 24821,47 грн., в тому числі 15 469,74 грн. основного боргу, 1292,00 грн. три відсотки річних та 8059,73 грн. інфляційних втрат (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача, поданої в порядку вимог ст. 22 ГПК України щодо їх збільшення),

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 директор;

від відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Дослідне конструкторське бюро машинобудування, м. Ужгород звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Підприємства споживчої кооперації ремонтно будівельної дільниці Ужгородської райспоживспілки (Рембуддільниці Ужгородської райспоживспілки), с. Минай Ужгородського району про стягнення суми 16808,88 грн., в тому числі 15 469,74 грн. основного боргу, 875,05 грн. три відсотки річних та 464,09 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.10.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 09.11.2016р.

Ухвалою суду від 09.11.2016р. розгляд справи було відкладено на 21.11.2016 року з мотивів, викладених в ній.

Представник позивача у судовому засіданні 21.11.2016 року у відповідності до вимог статті 22 ГПК України подав суду клопотання щодо уточнення суми заявлених позовних вимог, а саме в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 1292,00 грн., а також інфляційних втрат у розмірі 8059,73 грн. з огляду на їх перерахунок. Дані вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог.

Тому, як зазначено в п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, суд розцінює подану в 17.02.2016 через відділ діловодства суду заяву позивача як зменшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.

Як вбачається зі змісту п. 3.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

З урахуванням наведеного, суд прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, подану через відділ діловодства суду 23.11.2016 року, у зв'язку з чим вирішує спір з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми 24821,47 грн., в тому числі 15 469,74 грн. основного боргу, 1292,00 грн. три відсотки річних та 8059,73 грн. інфляційних втрат.

Відповідач вимог суду викладених в ухвалі від 19.10.2016 року, 09.11.2016р., 21.11.2016р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, свого повноважного представника в судове засідання не направив. Разом з тим, надіслав суду клопотання з проханням про відкладення розгляду справи з мотивів, наведених в ньому.

Враховуючи, що строк розгляду даного спору, визначений ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спливає, а в матеріалах справи відсутні клопотання сторін про продовження строку розгляду даного спору, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення сторони про час та місце проведення судового засідання по розгляду позовної заяви, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81.1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.12.2016р. на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи встановлено, що спірні відносини у даній справі виникли між сторонами як субєктами господарювання внаслідок здійснення ними господарських операцій, за змістом яких позивач - Державне підприємство Дослідне конструкторське бюро машинобудування, м. Ужгород здійснив поставку продукції відповідачеві - Підприємству споживчої кооперації ремонтно будівельної дільниці Ужгородської райспоживспілки (далі - Рембуддільниця Ужгородської Райспоживспілки) с. Минай Ужгородського району за узгодженою сторонами та скріпленою печатками видатковою накладною №140 від 27.11.2014 року в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним в накладній, на загальну суму 20 338,08 грн.

Відповідно до приписів ч.1 та ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За таких обставин, відповідно до ст. 11 ЦК України, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли права та обов'язки з правочину, укладеного в усній формі.

Позивач стверджує, що факт поставки товару відповідачу підтверджується належними та допустимими доказами, а саме видатковою накладною №140 від 27.11.2014 року та Актом звіряння взаєморозрахунків від 31.12.2014 року, посвідченими підписом та печаткою отримувача (відповідача у справі), який не оплачений відповідачем незважаючи на надіслану йому 23.03.2016р. претензію, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 26.03.2016р. та фіскальним чеком № 215600426655 від 23.03.2016р. Однак, неодноразові вимоги щодо оплати за поставлений товар керівництвом відповідача взяті до уваги не були, повної оплати заборгованості за поставлену продукцію не здійснено, у зв'язку з чим, станом на момент звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав позивачем, у відповідача виник виник борг у сумі 15 469,74 грн., який позивач просить стягнути на його користь.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, позивач виконав свої зобовязання за договором, а відповідач не здійснив оплату поставленої позивачем продукції.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу вимогу від 23.03.2016 р. відповідно до ст. 530 ЦК України щодо сплати заборгованості за відпущену продукцію в сумі 15469,74 грн., але відповідач відповідь на зазначену вимогу позивачу не направив і борг не сплатив.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, і не залежить від наявності чи відсутності між сторонами укладення відповідного договору, яким би обумовлювались питання застосування такої відповідальності.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати отриманого товару є порушенням вимог чинного законодавства, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, судом здійснено перерахунок наданого позивачем розрахунку, у звязку з чим, сума трьох відсотків річних за період з 01.12.2014 року по 31.10.2016 року складає 891,31 грн. та витрат повязаних з інфляційними процесами за період з 01.01.2015 року по 31.10.2016 року 8059,73грн.

Відтак, вказані вимоги позивача підлягають задоволенню частково в сумі 24420,78грн., в тому числі 15469,74грн. основного боргу, 891,31 грн. - трьох відсотків річних та 8059,73грн. - витрат повязаних з інфляційними процесами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

За змістом ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати сплачені позивачем при поданні позову належить відшкодувати за рахунок відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-3, 43, 44-49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства споживчої кооперації ремонтно будівельної дільниці Ужгородської райспоживспілки (Рембуддільниця Ужгородської райспоживспілки) (89600, с. Минай, Ужгородського району, буд.15, код ЄДРЮОФОП 01739368) на користь Державного підприємства Дослідне конструкторське бюро машинобудування (88020, м. Ужгород, вул. П. Комуни,4 код ЄДРЮОФОП 14313174) суму 24420,78 грн. (Двадцять чотири тисячі чотириста двадцять грн.78 коп.), в тому числі 15 469,74грн. - сума основного боргу, 891,31грн. 3% річних та 8059,73 грн.- інфляційних втрат, а також суму 1 378,00грн. (Одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ремецькі О.Ф.