Ухвала суду № 63318118, 07.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 755/3293/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11886/16 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Крічфалуши С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними протоколу № 1 від 14.06.2001 про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та прилюдних торгів з реалізації об'єкту нерухомого майна.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

18 лютого 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцева Ігоря Анатолійовича про визнання протоколу №1 від 14 червня 2001 року про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна недійсним; визнати прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, яким є квартира АДРЕСА_1, недійсними; визнати свідоцтво, засвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим Ігорем Анатолійовичем, занесеного до реєстру правочинів 19.07.2001 за №4000 недійсним.

16 травня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлена ухвала про заміну неналежного відповідача Спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст» на належного відповідача - Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, оскільки діяльність Спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст» припинена на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 02 серпня 2012 року, про що 22 серпня 2012 року до ЄДРПОУ внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, (а.с.55-56).

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року закрите провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцева Ігоря Анатолійовича, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 про визнання недійними протоколу №1 від 14.06.2001 про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, прилюдних торгів з реалізації об'єкту нерухомого майна та свідоцтва, засвідченого приватним нотаріусом, виданого на підставі акту про прилюдні торги, в частині позовних вимог, які пред'явлено до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцева Ігоря Анатолійовича, а саме: «Визнаня свідоцтва, засвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим Ігорем Анатолійовичем, занесеного до реєстру правочинів 19.07.2001 за №4000 недійсним», (а.с.58-59).

14 липня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлена ухвала про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6, яка є власником квартири АДРЕСА_1, на підставі Договору купівлі-продажу квартини від 07 червня 2012 року, укладений з ОСОБА_5. (а.с. 123-124).

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2011 році позивачу стало відомо, що підставою відкриття Відділом державної виконавчої служби Харківського району м. Києва виконавчого провадження №6-84/5 став виконавчий напис №1964 від 26 травня 2000 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ФедоришинимО.Я., яким пропонувалось стягнути невиплачену в строк заборгованість по договору №99/49Ф на обслуговування по кредитній банківській картці від 24.05.1999 за період з 25.07.1999 по 12.05. 2000 ,відсотки в сумі 1053 доларів США, кредит у сумі 8000,00 доларів США, пені у сумі 182 доларів США, разом у сумі 9235 доларів США та 550,00 грн., що сплачені за вчинення нотаріальної дії за рахунок заставного майна. В межах процедури виконавчого провадження, на прилюдних торгах було продано квартиру АДРЕСА_1, яка була предметом застави. За наслідками проведення прилюдних торгів Спеціалізованим державним підприємством «Укрспецюст» було затверджено протокол №1 від 14 червня 2001 року про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, переможцем прилюдних торгів стала ОСОБА_5, на ім'я якої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим I.A. видано свідоцтво, занесене до реєстру правочинів 19.07.2001 за №4000, яке підтверджує, що квартира АДРЕСА_1, яка належала на праві власності позивачу, придбана ОСОБА_5 31 жовтня 2014 року Голосіївським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 26 травня 2000 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним Олегом Петровичем, зареєстрований в реєстрі за №1964, яким звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3. Позивач вважає, що опорюванні прилюдні торги від 14 червня 2001 року та реалізація спірного об'єкту нерухомого майна проводились на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнано таким, що не підлягає виканню з моменту вчинення, тому правові підстави для проведення цих прилюдних торгів відсутні, що зумовлює вирішення питання про визнання недійними прилюдних торгів, а отже і документів, виданих за їх результати, а саме: протокол №1 від 14 червня 2001 року про проведення прилюдних торгів з реалізації двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, переможцем яких стала ОСОБА_5, що є предметом позову.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійними протоколу №1 від 14.06.2001 року про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та прилюдних торгів з реалізації об'єкту нерухомого майна.

Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу,посилаючись на те, що при його ухваленні суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, що згідно статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду. Зокрема зазначала, що мотивувальна частина рішення не відповідає резолютивній, оскільки суд в мотивувальній частині зазначив, що позов підлягає задоволенню, а в резолютивній у позові відмовив. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві та третіх особ Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 в судове засідання, які належним чином про час та місце розгляду справи були повідомленими, про що свідчать зворотні поштові повідомлення, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положеньст.57-66 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що відмова у задоволенні позовних вимог ґрунтувалася на відсутності правових підстав до задоволення позову та обраного стороною способу захисту.

З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 травня 2000 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин О.П. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1964, на підставі договору застави №99/49Ф, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Занудіної О.І. 28.05.1999 та зареєстрованого за реєстровим номером 1485, було запропоновано стягнути за цим виконавчим написом з ОСОБА_3 на користь Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк», невиплачену в строк заборгованість по Договору №99/49Ф на обслуговування по кредитній банківській картці від 24.05.1999 за період з 25.07.1999 по 12.05.2000 відсотки в сумі 1053 доларів США, кредит у сумі 8000,00 доларів США, пені у сумі 182 доларів США, разом у сумі 9235 доларів США та 550,00 грн., що сплачені за вчинення нотаріальної дії за рахунок заставленого майна.

Всього пропонується стягнути на користь Акціонерного комерційного банку

«Правекс-Банк» суму еквівалентну 9235 доларів США та 550,00 грн., за рахунок заставленого майна ОСОБА_3 (заставлене майно - квартира АДРЕСА_1). (а.с.6)

Більше ніж через рік після вчинення нотаріального напису, а саме 14 червня 2001 року відбулися прилюдні торги з реалізації предмету застави - квартири АДРЕСА_1, переможцем торгів стала ОСОБА_5, що підтверджується протоколом №1 проведення прилюдних торгів від 14 червня 2001 року, (а.с.6 зворот)

На підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2014 року, яке ухвалене у цивільній справі №752/14382/14-ц, позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ФедоришинаОлега, Петровича та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс- Банк», третя особа Головне управління юстиції у м.Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 26 травня 2000 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним Олегом Петровичем, зареєстрований в реєстрі за №1964, яким звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3. (а.с.1 0-11).

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, Спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст», ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс Банк», приватний нотаріус Виходцев Ігор Анатолійович про визнання аукціону, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та вселення відмовлено. При цьому апеляційний суд зазначив, що права ОСОБА_3 в ході проведення прилюдних торгів по реалізації квартири АДРЕСА_1 не можуть вважатися порушеними, а тому правові підстави для задоволення заявленого позову відсутні.

18.02.2016 позивач ОСОБА_3 звертаючись до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та просила визнати недійними протокол №1 від 14.06.2001 про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та прилюдних торгів з реалізації об'єкту нерухомого майна. Правовими підставами зазначала ст.ст. 203, 215 ЦК України, а також частину 2 статті 19, статтю 47 Конституції України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27.10.1999 року. При цьому зазначала, що державна виконавча служба не повинна була виставляти на прилюдні торги квартиру на підставі виконавчого напису. Вважає, що оскільки виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню, то слід визнати недійними протоколу №1 від 14.06.2001 про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та прилюдних торгів з реалізації об'єкту нерухомого майна.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права та порушення процесуальних норм, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

Так, оцінюючи позовні та апеляційні доводи про порушення порядку проведення оспорених прилюдних торгів, а саме визнання недійними протоколу №1 від 14.06.2001 про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та прилюдних торгів з реалізації об'єкту нерухомого майна,як підставу для визнання їх результатів недійсними у зв'язку з недодержанням вимог ст. 203 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.

Реалізація нерухомого майна, на яке звертається стягнення, проводиться, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Реалізація здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між ДВС та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. Умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, що є нерухомим майном, на які звернено стягнення врегульовані відповідно до чинного законодавства - ЗУ «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 №68/5 (далі по тексту - Тимчасове положення).

Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд.3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд.4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд.6).

Після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, після чого видає покупцю, копія надсилається стягувачу, боржнику.

Таким чином, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності (продаж) на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів. Враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведені прилюдні торги є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто в такій формі за результатами прилюдних торгів укладається договір купівлі-продажу між організатором торгів та його переможцем.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги. Отже, враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України(ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

Разом із тим слід зазначити, що, виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України, підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

З аналізу правових норм, закріплених в третьому розділі Тимчасового положення, який стосується правил, що визначають процедуру підготовки, проведення торгів, вбачається, що спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості, передбачені Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 № 74/5, зареєстрованим в Мін'юсті України 15.12.99 за № 865/4158 (із змінами і доповненнями).

Аналіз вказаної норми права дає підстави вважати, що перелік усіх документів та відомостей, які виконавець має додати до заявки не є чітко визначеним законодавцем, тому їх загальна кількість визначається самим державним виконавцем в кожному випадку , з урахуванням вказаних вимог закону .

При цьому Верховний Суд України констатує, що звернення стягнення на предмет іпотеки, застави може проводитись не тільки за рішенням суду, а і шляхом вчинення напису нотаріуса.

З належних та допустимих доказів по даній справі достовірно вбачається, що державним виконавцем при підготовці проведення прилюдних торгів по продажу квартири позивачки було надіслано спеціалізованій організації відповідну заявку з зазначенням у ній усіх необхідних відомостей, згідно до вимог закону.

Відповідно до змісту ст. ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права ОСОБА_3, підставою для визнання протокол №1 від 14.06.2001 про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та прилюдних торгів з реалізації об'єкту нерухомого майна недійними відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України нею зазначено наявність рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2014 року, яке ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Федоришина Олега Петровича та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк», третя особа Головне управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зважаючи на те, що опорювані прилюдні торги від 14 червня 2001 року та реалізація спірного майна проводились на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнано таким, що не підлягає виконанню з моменту вчинення, правові підстави для проведення цих прилюдних торгів відсутні.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позивач обрав спосіб захисту,який не відповідає вищезазначеним нормам.

Таким чином, всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивачів не містить, в ході апеляційного розгляду позивач та її представник також не навели таких обставин та не надали суду належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України щодо порушених прав позивача і не зазначили про їх наявність.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Зі змісту мотивувальної частини рішення, наведених обставин справи та норм матеріального і процесуального права, а також резолютивної частини рішення вбачається, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Однак, в мотивувальній частині рішення допустив описку, зазначивши, що позов підлягає задоволенню, але зазначена описка не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду, а підлягає виправленню судом, який ухвалив це рішення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторони позивача, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: