Постанова № 63317728, 07.12.2016, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/2219/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Салюка П.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в якому просить: скасувати видані Міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції постанови: б/н від 29.02.2008 року; постанову б/н від 22.09.2008 року; постанову 2715 від 14.09.2009 року; постанову 2217/4-10 від 06.05.2010 року; постанову 972/29 від 26.10.2010 року в частині накладення арешту на майно, а саме: квартира під номером 105, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Горбанчука, буд. 4/1.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 20 грудня 2006 року ОСОБА_4 уклав з АКІБ "УкрСиббанк" кредитний договір № 11099570000. В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором був укладений іпотечний договір від 22 грудня 2006 року. За умовами договору ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, як Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитними договорами наступне нерухоме майно: квартира під номером 105, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Горбанчука, буд. 4/1.

12 грудня 2011 року АКІБ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" відповідно до договору факторингу №1 свої права вимоги за зобов'язаннями позичальника по кредитному договору.

19 липня 2016 року позивачу при звернені до нотаріуса стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 22 грудня 2006 року, накладено арешти постановами виданими Міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, а саме постанови: б/н від 29.02.2008 року; б/н від 22.09.2008 року; 2715 від 14.09.2009 року; 2217/4-10 від 06.05.2010 року; 972/29 від 26.10.2010 року.

Зазначає, що такі дії державного виконавця порушують права позивача, оскільки іпотекодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, а тому звернувся до суду за захистом свої прав.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві зазначив, що у разі відсутності представника позивача справу розглядати в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Треті особи в судове засідання не з'явились, ОСОБА_2 до суду подано письмові заперечення в яких просить відмовити в задоволенні позову та заяву про розгляд справи без її участі в письмовому провадженні.

Крім цього, третя особа ОСОБА_2 подала до суду клопотання про залучення до справи третіх осіб, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Орган опіки і піклування служби у справах дітей Хмельницької міської ради та ПАТ КБ "Приват Банк".

Дослідивши поданні клопотання третьої особи, суд не вбачає необхідності залучати до справи вказаних третіх осіб, оскільки судом не вирішується питання щодо відчуження вказаної квартири, або передачі її третім особам, а лише питання щодо зняття арешту на вказане нерухоме майно, а тому суд вважає що у задоволенні вказаних клопотань слід відмовити.

З урахуванням приписів частини 1 статті 41 та статті 128 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи проводився за відсутності сторін та третіх осіб без фіксування судового засідання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному звязку та сукупності, суд встановив наведене нижче.

20 грудня 2006 року ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк" уклали кредитний договір №11099570000. В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором був укладений іпотечний договір від 22 грудня 2006 року. За умовами договору ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, як Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитними договорами наступне нерухоме майно: квартира під номером 105, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Горбанчука, буд. 4/1.

У період з 29 лютого 2008 року по 26 жовтня 2010 року Міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції винесено оскаржувані позивачем постанови: б/н від 29.02.2008 року; б/н від 22.09.2008 року; 2715 від 14.09.2009 року; 2217/4-10 від 06.05.2010 року; 972/29 від 26.10.2010 року, якими накладено арешт нерухомого майна та заборони його відчуження, а самме: квартири під номером 105, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Горбанчука, буд. 4/1.

12 грудня 2011 року відповідно до договору факторингу №1 АКІБ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" свої права вимоги за зобов'язаннями позичальника по кредитному договору.

19 липня 2016 року позивач дізнався про те, що на вказане майно накладений арешт постановами Міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, а саме постанови: б/н від 29.02.2008 року; б/н від 22.09.2008 року; 2715 від 14.09.2009 року; 2217/4-10 від 06.05.2010 року; 972/29 від 26.10.2010 року.

Зазначені постанови позивач вважає прийнятими з порушенням вимог законодавства тому оскаржив їх до суду.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон України № 606-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України № 606-XIV в редакції, що діяла на час існування спірних відносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 статті 6 Закону України № 606-XIV передбачений обов'язок державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до статті 11 Закону України № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з положеннями статті 19 Закону України № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

До виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, належать зокрема ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (стаття 17 Закону України № 606-XIV).

Відповідно до статті 25 Закону України № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

За змістом частини 2 статті 3 Закону N 606-XIV в редакції, чинній на час існування спірних відносин, відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Суд встановив, що спірні постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесені відповідачем в процесі примусового виконання виконавчого листа № 2-1778 від 01 лютого 2010 року Хмельницького міскрайонного суду про стягнення боргу 10982,39 грн. на користь ПАТ КБ "Приват Банк".

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Частиною 3 статті 5 Закону N 606-XIV передбачені права державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, до яких, зокрема, належить право одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію та накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.

У відповідності до положень статті 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому, Законом №606-XIV не передбачені жодні обмеження щодо реалізації державним виконавцем права на арешт майна боржника.

Згідно до пункту 4 частини 1 статті 4 закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV, заборона відчуження та арешт нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

Тому, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже зареєстрованих інших обтяжень не є перешкодою для реєстрації публічного обтяження, яке виникло пізніше.

Отже, оскаржувані позивачем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н від 29.02.2008 року; б/н від 22.09.2008 року; 2715 від 14.09.2009 року; 2217/4-10 від 06.05.2010 року; 972/29 від 26.10.2010 року винесені відповідачем в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом №606-XIV.

Посилання позивача на положення частини 4 статті 54 Закону України № 606-XIV та статті 3 Закону України "Про іпотеку", як на підставу для визнання постанови неправомірною, суд вважає безпідставним, оскільки зазначені норми регулюють порядок повідомлення заставодателя про накладення арешту на майно, а також порядок задоволення вимог заставодателя за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Разом з тим, порушення відповідачем порядку повідомлення про прийняте рішення про арешт майна, не може слугувати підставою для визнання такого рішення незаконним.

Водночас, суд враховує, що згідно частини 3 статті 54 Закону України № 606-XIV для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

В даному випадку право позивача на предмет іпотеки (квартири під номером 105, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Горбанчука, буд. 4/1) виникло 12 грудня 2011 року, а виконавчий лист № 2-1778 про стягнення з ОСОБА_2 коштів, який став підставою для прийняття виконавчою службою постанов про арешт майна боржника на підставі рішення Хмельницького міскрайонного суду виданий 01 лютого 2010 року. За таких обставин позивач з урахуванням частини 3 статті 54 Закону України № 606-XIV, взагалі не може претендувати на задоволення свої вимог за рахунок арештованого майна ОСОБА_2 (квартири під номером 105, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Горбанчука, буд. 4/1), оскільки рішення Хмельницького міскрайонного суду про стягнення з боржника коштів, було прийнято значно раніше ніж у ТОВ "Кей-Колект" виникло право вимоги за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором.

Вирішуючи зазначений спір, суд також враховує, що відповідно до приписів частини 1 статті 60 Закону №606-XIV право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту належить особі, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.

В пункті 20 постанови Пленуму ВАС України від 20 травня 2013 року № 8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів зазначено, що згідно з частиною 1 статті 60 Закону України Про виконавче провадження, особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими. Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Передбачене статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем .

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно на думку особи спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може поставити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відноси, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюються або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що оскаржувані позивачем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н від 29.02.2008 року; б/н від 22.09.2008 року; 2715 від 14.09.2009 року; 2217/4-10 від 06.05.2010 року; 972/29 від 26.10.2010 року прийняті Міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у відповідності із Законом України "Про виконавче провадження", а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту, його прав, як заставодержателя майна, визначених Законом, а тому суд вважає, що у задоволенні позову ТОВ "Кей-Колект" слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158-163, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанов - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Суддя/підпис/ "Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_7