Постанова № 63315419, 08.12.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/3899/16-а

Номер провадження 2-а/489/238/16

Постанова

Іменем України

08 грудня 2016 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач або УПФУ) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив

Позивач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення УПФУ 355/3 від 18.07.2016; визнати протиправними дії УПФУ виражені у відмові в призначенні пенсії позивачу; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію позивачу з 16.09.2014.

В обґрунтування позовних вимог посилалася нате, що позивач проживала в Центральному районі м. Миколаєва. На даний час проживає на території держави Ізраїль. 16.09.2014 позивачем через свого представника було подано до УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва заяву про призначення пенсії, на що їй було відмовлено, вказано, що для розгляду питання призначення пенсії необхідно подати документ, що засвідчував би місце проживання (реєстрації) в Україні. Позивач стверджує, що такі висновки управління є хибними.

09.09.2016 до суду від представника відповідача надійшло заперечення.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача позову не визнала, надала письмові заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.

Позивач проживала на території України, працювала, була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою України, документована паспортом України для виїзду за кордон №PO750770, прийнята на консульський облік в державі Ізраїль 12 березня 2008 р., де постійно проживає і до цього часу.

10 вересня 2014 року позивач видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси в управліннях ПФУ та інших організаціях.

16.09.2014 позивачем через свого представника було подано до УПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва заяву про призначення пенсії, на що їй було відмовлено.

Згідно з постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26.02.2015 визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва від 16 грудня 2014 р. за №91/1 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва розглянути подану 16 вересня 2014 р. заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення; в задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 вище вказану постанову залишено без змін.

Згідно з рішенням №55/3 від 18.07.2016 позивачу знову відмовлено у нарахуванні та виплаті пенсії на території України, оскільки позивачем не було подано документу, що засвідчував би місце проживання (реєстрації) заявника в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні позивача до суду в січні 2015 року, позивач також оскаржував відмову відповідача з підстав, зокрема - відсутність документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно з п. 1. 1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення пенсії непрацюючим особам, подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у містах та районі за місцем проживання (реєстрації). Або законним представником за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Право на соціальний захист громадян України закріплено статтею 46 Конституції України та конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так, статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів за догляду за непрацездатними.

Згідно з ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Такої позиції притримується Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 25.06.2015 (К/800/18966/15).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 26 цього Закону передбачені підстави для призначення пенсії за віком..

Водночас Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, встановлено, що необхідною умовою для реалізації особою права на отримання пенсії є реєстрація її місця проживання на території України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Зокрема, в пункті 3.3 цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

При цьому Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Вищий адміністративний суд України виклав правову позицію у справах №№2а/0522/2583/12, 2а/521/425/13, 2а/316/44/14, що відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення позивача як громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості. Тому неправомірною є відмова відповідача в прийнятті до розгляду документів для призначення особі пенсії за віком з підстави відсутності в неї зареєстрованого місця проживання в Україні.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Таким чином, не допускаються обмеження права на соціальний захист зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Крім того, вказане рішення УПФУ вже було предметом судового розгляду судом першої та апеляційної інстанції.

Фактично, УПФУ, приймаючи рішення від 18.07.2016 знову посилається на ті ж обставини, які вже були дослідженні судами раніше.

Враховуючи те, що відмову УПФУ у призначенні пенсії позивачу обґрунтована виключно ненаданням всіх документів, то суд приходить до висновку, що така відмова є неправомірною.

Крім того, в позовній заяві позивач просив суд зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію з 16.09.2014.

На зазначене суд зазначає, що така вимога вже була заявлена позивачем при поданні до суду позову в січні 2015 року та вирішена судом по суті в ухваленій постанові (№2-а/489/60/15).

За таких обставин, позов слід задовольнити частково, визнавши оскаржуване рішення протиправним і скасувати його.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 122, 160, 161, 163 КАС України суд

постановив

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєві №55/3 від 18.07.2016.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з моменту її проголошення, а особою, яка не брала участь в судовому засіданні при проголошенні постанови протягом десяти днів з моменту її отримання.

Суддя В. В. Кокорєв