Ухвала суду № 63312947, 29.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/1327/16 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/6342/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Берези В.І., Бойко С.М.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю представника апелянта - ОСОБА_2, стягувача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року у справі за поданням заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_5 про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_4 за межі України,-

в с т а н о в и л а:

Заступник начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_5 в лютому 2016 року звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження громадянина ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України, до виконання ним зобовязань за виконавчими листами № 461/5969/14-ц, виданим 16.11.2015 року, №461/11155/15-ц, виданим 14.12.2015 року, № 5323/15-ц, виданим 08.09.2015 року Галицьким районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_7, ПАТ «ОСОБА_8 Аваль» коштів на загальну суму 13 907 147, 84 грн., мотивуючи таке тим, що боржник ухиляється від виконання судових рішень, станом на день звернення з поданням боржником заборгованість згідно вищевказаних виконавчих документів не погашено, що є підставою для обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року подання заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_5 про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_4 за межі України - задоволено.

Обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, без вилучення паспортного документа, тимчасово, а саме до сплати заборгованості за виконавчими листами №461/5969/14-ц, виданим 16.11.2015 року, №461/11155/15-ц, виданим 14.12.2015 року, № 5323/15-ц, виданим 08.09.2015 року Галицьким районним судом м. Львова.

Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_4 оскаржив таку в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, незаконною, ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не досліджено та не з»ясовано усі обставини справи і прийнято за доведені ті обставини, які фактично є недоведеними.

Зазначає, що а ні в поданні, а ні в оскаржуваній ухвалі не наведено доказів того, що боржник вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобо»вязання та які унеможливлюють виконання судових рішень. Звертає увагу на приписи ст. 33 Конституції України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На думку апелянта, особа, що має невиконані зобов»язання не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежного. Задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов»язань. Жодних умисних дій щодо ухилення апелянт не вчиняв, від органів виконавчої влади не переховувався, місця проживання не змінював. Наявність заборгованості сама по собі ще не свідчить про умисне ухилення від його погашення. Саме державний виконавець зобов»язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали, виконавчий лист № 461/5969/14-ц, виданий 16 листопада 2015 року підлягав поверненню.

Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року скасувати.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення такої, виходячи з наступного.

Задовольняючи подання та тимчасово обмежуючи у праві виїзду за межі України ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що у громадянина ОСОБА_6 наявна заборгованість за виконавчими листами № 461/5969/14-ц, виданим 16.11.2015 року, № 461/11155/15-ц, виданим 14.12.2015 року, № 5323/15-ц, виданим 08.09.2015 року Галицьким районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_7, ПАТ «ОСОБА_8 Аваль» коштів на загальну суму 13 907 147, 84 грн. Оскільки, боржник ОСОБА_4 не виконує вимог державного виконавця, про які він був належним чином повідомлений, що свідчить про ухилення від виконання покладених на нього зобов»язань, згідно вищезазначених виконавчих листів, а тому є підставою для обмеження у праві виїзду його за кордон.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21.01.1994 року «Про порядок виїзду з України і в»їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

У відповідності до ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язання.

Згідно з положеннями ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно свою власну. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Згідно ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу виконавчої служби.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених у порядку, передбаченому ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.377-1 ЦПК України, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

За приписами п.18 ч. 3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов»язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов»язань за рішенням.

Таким чином, основною і єдиною підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов'язань.

Так, матеріалами справи підтверджується, що у боржника ОСОБА_4 наявна заборгованість на загальну суму 13 907 147, 84 грн. У визначеному законодавством порядку, боржника було повідомлено про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів №461/5969/14-ц, виданого 16.11.2015 року, №461/11155/15-ц, виданого 14.12.2015 року, № 5323/15-ц, виданого 08.09.2015 року Галицьким районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_7, ПАТ «ОСОБА_8 Аваль» коштів на загальну суму 13 907 147, 84 грн., про що свідчить наявні в матеріалах справи відмітки у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень (а.с. 15, 52, 63). Державним виконавцем вчинено всі необхідні дії, у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження», натомість боржник ОСОБА_4 ухиляється від покладених на нього зобов»язань, а відтак, суд першої інстанції правомірно тимчасово обмежив ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України.

Доводи апеляційної скарги без будь - яких доданих до неї належних та допустимих доказів висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року відсутні.

Керуючись ст.ст.209 ч.3, 303, п.1 ч.2 ст. 307, п.1.ч.1. ст. 312, 313, п.4 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Береза В.І.

ОСОБА_9