Ухвала суду № 63312754, 28.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/6825/14 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/783/4812/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Берези В.І., Бойко С.М.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю представника апелянта - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Надра» в особі виконуючої обовязки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Надра», з участю третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року позивач ОСОБА_6 звернувся в суд із позовом до відповідача ПАТ КБ «Надра», третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 04.10.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований у реєстрі за № 7080, про звернення стягнення на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів-Брюховичі, вул. Над Ставом 17, а також земельну ділянку площею 0,1000 га., розташовану за тією-ж адресою, кадастровий № 4610166300:08:002:0008, цільове призначення будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, які належать на праві власності ОСОБА_6.

В обґрунтування предявленого позову покликався на те, що нотаріус, всупереч положенням ст. ст. 87-88 Закону України «Про нотаріат», а також відповідним підзаконним нормативно-правовим актам, при видачі оспорюваного виконавчого напису не переконався у безспірності сум, котрі підлягали до стягнення, так як позивачем не визнається факт одержання суми кредитних коштів і, як наслідок, наявності самої заборгованості.

Крім того, вказував, що банком при зверненні до нотаріуса з вказаного вище приводу не надано усіх документів, котрі б підтверджували безспірність заборгованості його як боржника та встановлювали б прострочення виконання зобовязання. Натомість, копія кредитного договору, оригінал договору іпотеки, копія кредитної заявки, копія заяви про видачу готівки та розрахунку за кредитним договором, які сформовані на власний розсуд працівниками банку, не у повній мірі стверджують про безспірну заборгованість.

Одночасно послався на ту обставину, що як боржник чи іпотекодавець, він не одержував від банку чи нотаріуса будь-якої письмової вимоги про усунення порушень, що, у свою чергу, суперечить положенням ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку».

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра», з участю приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задоволено повністю.

Визнано виконавчий напис № 7080 від 04 жовтня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 таким, що не підлягає виконанню.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із даним рішенням, відповідач ПАТ «КБ«Надра» в особі виконуючої обовязки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_5 оскаржив таке в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного зясування усіх обставин справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права приписів ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Зазначає, що 04.10.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис за реєстровим № 7080 про звернення стягнення на будинок № 17 по вул. Над Ставом у м. Львів-Брюховичі та земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га., що розташована за тією-ж адресою, котрі належать на праві власності позивачу. Вказані житловий будинок та земельна ділянка згідно договору іпотеки від 26.07.2007 року передані в іпотеку ПАТ КБ «Надра» позивачем, для забезпечення виконання останнім взятого на себе зобовязання за кредитним договором № 052/27/07-Ф від тогож числа на суму 545000, 00 дол. США. Строк дії кредитного договору до 24.07.2037 року.

Вказує на те, що судом залишено поза увагою надану письмову вимогу від 15.05.2013 року за вих. № 49/8/2-2214-1 про усунення порушень за згаданим вище кредитним договором, в якій, власне, і зазначено розмір заборгованості та необхідність її погашення. У свою чергу, наявність заборгованості позивача перед банком підтверджується кредитним договором, який не оспорюється і не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а заборгованість за таким договором підтверджується відсутністю факту сплати чергових платежів за графіком, які ним передбачені, а також розрахунком заборгованості.

Відтак, на думку апелянта, приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис відповідно до вимог діючого законодавства.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі вірно встановлення існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги законності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 розяснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Згідно із ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.07.2007 року між позивачем та ВАТ (тепер ПАТ) КБ «Надра» укладено кредитний договір № 052/27/07-Ф, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 545 000 доларів США, із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,45 % річних, з терміном повернення до 24.7.2037 року.

З метою забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором № 052/27/07-Ф, 26.07.2007 року між позивачем та ВАТ КБ «Надра» укладено договір іпотеки, за умовами якого банку в іпотеку передано належні позивачу на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів-Брюховичі, вул. Над Ставом 17, а також земельну ділянку площею 0,1000 га., розташовану за тією-ж адресою, кадастровий № 4610166300:08:002:0008, цільове призначення будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Оскільки, позивач неналежно виконував умови вказаного кредитного договору, то виникла заборгованість за кредитом, внаслідок чого банк ще у квітні 2009 році звернувся з позовом до останнього, а також гр. ОСОБА_8 у суд про стягнення такої заборгованості. Рішенням Шевченківського районного суду Львівської області, ухваленим 28.05.2014 року у цивільній справі № 2-421/11 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14.11.2014 року у цій-же справі, позов банку задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 052/27/07-Ф від 26.07.2007 року у розмірі 911 909, 50 доларів США, що у гривневому еквіваленті становило 7288892, 64 грн. У заявленому до гр. ОСОБА_8 позові про стягнення заборгованості відмовлено.

Із змісту зазначених рішення та ухвали судів, котрі 14.11.2014 року набрали законної сили, вбачається, що позивач у згаданому спорі заперечував проти позову банку з підстав неотримання кредитних коштів та підроблення його підпису на заяві про видачу готівки, про що підтверджує виконаний на підставі ухвали суду у вказаній справі висновок почеркознавчої експертизи. Відтак, позивачем оспорювався сам факт надання йому кредитних коштів і, як наслідок, наявність заборгованості у цілому.

Як встановлено судом апеляційної інстанції і не заперечується сторонами, на даний час це рішення суду скасовано за нововиявленими обставинами.

Таким чином, починаючи з квітня 2009 року і по листопад 2014 року сторони (ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра») перебували у спорі з приводу одержання коштів за кредитним договором, стягнення за таким договором заборгованості, а також визначення її розміру.

Однак, незважаючи на наведені вище обставини з приводу спору, банк у жовтні 2013 року звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 із заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на належні позивачу житловий будинок та земельну ділянку, котрі були предметом іпотеки.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості. Таким чином, вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором і боржником, а підтвердження безспірності зобов'язання боржника, і тому нотаріус не викликає боржника, не з'ясовує його заперечень проти вимог кредитора.

Даний інститут забезпечує інтереси кредитора, полегшуючи і прискорюючи здійснення його прав при відсутності спору з боку боржника.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Умовою вчинення виконавчого напису є перевірка того, чи немає спору щодо наявності чи змісту зобов'язання або іншої відповідальності між стягувачем і боржником.

Ця умова перевіряється на підставі представлених документів, що вказані в Переліку і які підтверджують існування зобов'язання та безспірність заборгованості. За наявності спору між сторонами нотаріус відмовляє у вчиненні виконавчого напису та роз'яснює порядок стягнення заборгованості у судовому порядку.

Відповідно до ст.87 Закону України "Про нотаріат", для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

За змістом п. п. 3.1, 3.2 глава ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи у тому випадку, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбаченіПереліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

За п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотарісу подається заява , у якій має бути зазначено:

- відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;

- номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи;

- строк, за який має провадитися стягнення;

- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень (п.283 Інструкції).

За таких обставин, враховуючи, що чинним законодавством не визначено чітко поняття безспірної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність надання банком нотаріусу на підтвердження такої заборгованості, окрім передбачених переліком документів, усіх первинних документів, котрі підтверджують надання кредитних коштів позичальнику, списання цих коштів з рахунку банка і їх надходження на рахунок позичальника, у тому числі і заяви про видачу готівки.

Разом з тим, підпис на заяві про видачу готівки № NL-4 від 07.08.2007 року виконано не позивачем, а іншою особою, про що свідчить виготовлений за ухвалою суду у цивільній справі № 466/7209/13-ц. висновок № 4248 експертизи від 20.01.2016 року, котрий оглядався у суді першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, колегія суддів приходить до переконання про необхідність повідомлення банком нотаріуса ще й про існуючий спір у суді, котрий станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису тривав і не був завершений, оскільки відповідачем в межах розгляду цієї справи оспорювалась сума заборгованості. Про зазначену обставину банк до відома нотаріуса не довів.

За таких обставин, заборгованість позивача перед банком станом на дату вчинення нотаріусом виконавчого напису однозначно не могла вважатись безспірною, а нотаріусом, в силу відсутності у нього необхідної та достатньої інформації з вказаного приводу такий виконавчий напис вчинено передчасно, без витребування іншої необхідної інформації, не у повній мірі обґрунтовано та без достатньої правової підстави.

Що стосується повідомлення позивача банком про усунення порушень за кредитним договором, то судом обґрунтовано не взято до уваги надані копії письмової вимоги вих. № 49/8/2-2214-1 від 15.05.2013 року про сплату суми кредиту та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення і визначено про неодержання позивачем будь-якої письмової вимоги, так як оригінали таких документів суду для огляду надані не були, а, відтак, не досліджувались. Крім того, із згаданих копій рекомендованих повідомлень неможливо встановити, який-же саме документ одержав позивач у цінному листі, без опису вкладених у нього документів. Адже, починаючи з квітня 2009 року і по листопад 2014 року сторони (ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра») перебували у спорі з приводу одержання коштів за кредитним договором, стягнення за таким договором заборгованості, а також визначення її розміру, і з цього приводу між банком та позивачем велась переписка. Натомість, позивач як боржник категорично заперечив проти одержання ним у встановленому ст. 33 Закону України «Про іпотеку» порядку письмової вимоги банку як іпотекодержателя про виконання порушеного зобовязання.

Колегія суддів також звертає увагу й на ту обставину, що із змісту постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.10.2013 року, винесеної державним виконавцем на підставі оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, вбачається, що такий вчинено на суму заборгованості у розмірі 835516, 39 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04.10.2013 року становить 6678282, 51 грн. та 667098,44 грн., а всього у гривневому еквіваленті 7345381,35 грн. Крім того, додатково стягнуто витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 1700 грн. Однак, як вбачається з копії вимоги про усунення порушень за кредитним договором, що нібито надсилалась банком позивачу, у такій йдеться про стягнення 835516, 39 доларів США загальної заборгованості та 83460, 38 доларів США штрафних санкцій, без визначення розміру гривневого еквіваленту станом на дату скерування такої вимоги. В той час як гривневий еквівалент суми заборгованості станом на дату скерування вимоги про усунення порушень і станом на дату вчинення виконавчого напису нотаріуса був різним.

За таких обставин, а також враховуючи відсутність документів, що підтверджують згоду боржника позивача ОСОБА_6 із сумою заборгованості у розмірі 7345381,35 грн., тобто у розмірі, що наведений у виконавчому написі нотаріуса від 04.10.2013 року, таку суму заборгованості не можна вважати безспірною.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, а висновки суду ґрунтуються на їх всебічному аналізі.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2016 рокувідсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Надра» в особі виконуючої обовязки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_5- відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Береза В.І.

ОСОБА_9