Рішення № 63295909, 28.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7250/15-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/5186/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 19 28.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Ю.О., Лівінського С.В.,

при секретарі: Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Українського консорціуму «Екосорб» про визнання майнових прав, -

встановила:

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 майнові права на обєкт нерухомості, яким виступає квартира №277, в житловому будинку за адресою: вул. Коцюбинського 9 (будівельний №36), с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнуто з Українського консорціуму «Екосорб» на користь держави судовий збір у розмірі 243 гривні 60 копійок.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог щодо визнання за нею права власності на обєкт нерухомості, яким виступає квартира №277, в житловому будинку за адресою: вул. Коцюбинського, 9 (будівельний №36), с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в липні 2015 року, ОСОБА_4 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Українського консорціуму «Екосорб» про визнання права власності на обєкт нерухомості, яким виступає квартира №277, кількість кімнат 2, поверх 3, загальною площею 59,60 кв. м., в житловому будинку за адресою: вул. Коцюбинського, 9(будівельний №36), с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області.

Свої позовні вимоги, позивач обгрнутовував тим, що 10 лютого 2014 року між нею та відповідачем було укладено договір №КП/МП-ЧК-277 купівлі-продажу майнових прав на квартиру №277 в житловому будинку за будівельною адресою: вул. Коцюбинського, 9 (будівельний № 36), с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області.

На виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав, позивачем було сплачено вартість майнових прав у розмірі 100%. 15 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем було підписано акт прийому-передачі майнових прав на вказану квартиру.

Станом на липень 2015 року, житловий будинок за адресою вул. Коцюбинського, 9 (будівельний № 36), с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області в експлуатацію не введено не було, квартира у власність позивача так і не була передана відповідачем.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути предявлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон повязує виникнення в особи субєктивного права власності на окремі обєкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний обєкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст.. 392 цього Кодексу.

Указана правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, № 6-1732цс15, та від 30 березня 2016 року у справі № 6-3129цс15.

Про вирішення позовних вимог про визнання права на отримання спірної квартири, суд у порушення вимог ст.ст. 212-214, 316 ЦПК України не звернув увагу на те, що у позивача право власності на обєкт квартири не виникло, при цьому порядок оформлення права власності на обєкт інвестування після прийняття такого обєкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладання договору купівлі-продажу майнових прав Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом укладеного сторонами договору, позивач отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

При цьому суд першої інстанції послався на договір від 10 лютого 2014 року, як на підставу виникнення майнових прав на спірну нерухомість у позивача. У зазначеному договорі визначено, що майнові права це всі права на обєкт нерухомості, які належать продавцю на підставі договору. Майнові права відчужуються покупцю, який у звязку з цим оформлює право власності на обєкт нерухомості на себе. Тобто, на підставі договору позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Позивачем не надано доказів того, що його права порушені відповідачем. При цьому порушення строку введення обєкта в експлуатацію може виступати лише підставою для притягнення інвестором забудовника до відповідальності, встановленої договором (сплата неустойки за прострочення виконання зобовязань), та не свідчить про порушення, невизнання або оспорювання існуючого у позивача майнового права на обєкт інвестування. Також суд першої інстанції не врахував, що майнові права відмінні від права власності.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила що позивач ОСОБА_4 не надала доказів, які б підтвердили те що її права були порушені.

Апелянти в своїй апеляційній скарзі звертають увагу на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.11.2015 року порушуються права та законні інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Проте, Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2013 року було вирішено: «Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Українського консорціуму «Екосорб» про розірвання договору та стягнення коштів задовольнити. Розірвати Договір № 36-374-ЧК про бронювання квартири № 277 в житловому будинку за будівельною адресою вул. Коцюбинського, 9 (будівельний № 36), с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області від 26.10.2009 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Українським консорціумом «Екосорб». Стягнути з Українського консорціуму «Екосорб» на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 470036 грн. 43 коп. (чотириста сімдесят тисяч тридцять шість гривень 43 коп.)». Тобто, ще з 2013 року даним судовим рішенням було розірвано договір та припинено майнові права на квартиру № 277 за вказаною адресою, а отже жодні права та законні інтереси апелянтів не порушуються.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Позивач ОСОБА_6 звернулась до суду першої інстанції про визнання майнових прав, проте жодних доказів, яким чином її права порушуються, не надала, у звязку з чим рішення районного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

ОСОБА_7В