Рішення № 63295740, 06.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/1517/16-ц Головуючий у І інстанції Саган В. М.Провадження № 22-ц/780/6364/16 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 31 06.12.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» про стягнення витрат на санаторно-курортне лікування та моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення витрат на санаторно-курортне лікування та моральної шкоди. Заявлені вимоги мотивував тим, що у 1968 році йому у віці 6 років були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті № 1298, що належить відповідачу, внаслідок чого він став непрацездатним інвалідом 2 групи з дитинства (довічно). Згідно з рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у заподіянні шкоди було визнано відповідача. Відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року відповідача було зобов'язано сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень, цим же рішенням була встановлена потреба у санаторно-курортному лікуванні позивача. Відповідач, незважаючи на рішення суду, умисно його не виконує, знаючи про проходження позивачем санаторно-курортного лікування. Вказує, що такі дії відповідача порушують його права, завдають йому душевних страждань та обумовлюють життя в злиднях; бездіяльність відповідача примушує його вживати додаткових зусиль та заходів в організації власного життя, засобів пересування, нормального харчування, догляду, та призводить до тяжких моральних травм, принижує його людську гідність, що не може не позначитись на його психологічному стані, та завдає тяжких моральних страждань. Просив стягнути із відповідача на свою користь витрати на санаторно-курортне лікування у загальній сумі 40600 грн. та моральну шкоду у сумі 100000 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто із відповідача на користь позивача витрати на санаторно-курортне лікування в розмірі 40600 грн. та моральної шкоди в розмірі 40000 грн., а всього 80600 грн.

Відповідач Публічне акціонерне товариство «Київенерго», не погоджуючись із рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд не надав правової оцінки доказам позивача на підтвердження розміру відшкодування на санаторно-курортне лікування у санаторії ім. Гоголя та розміру завданої моральної шкоди, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягають застосуванню для визначення розміру відшкодування на санаторно-курортне лікування. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволені судом безпідставно, оскільки на момент отримання травми у 1968 році ЦК УРСР не передбачав такого права; позивачем не зазначено, в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, якими доказами це підтверджується та не обґрунтовано її розмір.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 23 червня 1968 року ОСОБА_2 у віці 6 років були завдані тяжкі тілесні ушкодження у трансформаторному пункті № 128, що належить відповідачу, внаслідок чого позивач став інвалідом ІІ групи з дитинства.

Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у завданні шкоди було визнано відповідача, за ОСОБА_2 визнано право на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою працездатності до досягнення ним 15 років (а. с. 27 - 29).

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 27 квітня 1981 року стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 804,97 крб. витрат, пов'язаних із втратою працездатності, за період із 01 жовтня 1979 року по 21 квітня 1981 року (а. с. 32 - 34).

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року стягнуто із відповідача на користь позивача витрати, пов'язані із втратою працездатності, у розмірі 58443,55 грн. за період із 01 січня 1981 року до 01 лютого 2001 року, відшкодовано моральну шкоду 21750 грн. Визнано за ОСОБА_2 право на санаторно-курортне лікування у медичних закладах та компенсацію на придбання ліків. Зобов'язано відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень, лікування у медичних закладах, компенсацію на придбання ліків. Визнано за ОСОБА_2 право на протезування та ортопедичне взуття та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 вартість протезів. Стягнуто з відповідача витрати на побутовий догляд у розмірі 136 грн. та звичайний догляд 272 грн. Зобов'язано відповідача відшкодовувати витрати на побутовий та звичайний догляд довічно. Зобов'язано відповідача придбати для ОСОБА_2 автомобіль марки «Таврія», сплативши вартість переобладнання, сплачувати щомісячно кошти на придбання пального, зобов'язано придбати збірний гараж вартістю 5000 грн. (а. с. 35 - 38).

За 2014 - 2015 роки відповідачем кошти на санаторно-курортне лікування не надавалися, тому в період з 06 серпня 2014 року по 18 серпня 2014 року та з 06 липня по 20 липня 2015 року ОСОБА_2 сплатив власні кошти за лікування у санаторно-курортному закладі «Санаторій ім. Гоголя» у м. Миргороді Полтавської області.

Курортний заклад «Санаторій ім. Гоголя» входить до реєстру об'єднання «Миргород-курорт». Визначено тип курортного закладу - санаторно-курортний заклад: санаторій; ліцензія АВ № 49762 від 09 березня 2006 року; тип курорту - бальнеологічний, кліматичний, питний; сертифікат МЗ № 00712; вул. Миргородських Дивізій, 12, м. Миргород, Полтавська область.

Судом встановлено, що позивач дійсно перебував на санаторно-курортному лікуванні у закладі, який має відповідну ліцензію Міністерства охорони здоровья на надання медично-лікувальних послуг громадянам та інвалідам, відповідні матеріально-технічні засоби для надання таких послуг та кліматичні умови для оздоровлення та лікуванням природними ресурсами курортів, та сплатив 40600 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 посилався на встановлений рішенням суду обов'язок відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень і на те, що він проходив лікування в санаторно-курортному закладі в 2014 та 2015 році. Дані обставини підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідачем не заперечуються.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про курорти» санаторно-курортні заклади - це заклади охорони здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів.

Встановлено, що курортний заклад «Санаторій ім. Гоголя» є санаторно-курортним закладом, а отже позивач має право на одержання грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування.

Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 785, визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених законодавством України.

Відповідно до п. 7 Порядку середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінсоцполітики за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та погодженням з Мінфіном щороку в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України про Державний бюджет на поточний рік.

Таким чином, Кабінет Міністрів України делегував постановою від 17 червня 2004 року № 785 надані йому законом повноваження по визначенню середньої вартості путівки Міністерству праці та соціальної політики України.

Відповідно до наказів Міністерства праці та соціальної політики України від 08 квітня 2014 року № 203 та від 13 березня 2015 року № 279 установлено середню вартість санаторно-курортної путівки для виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» та «Про державний бюджет України на 2015 рік» у сумі 360 грн.

Наведені норми закону судом першої інстанції при ухваленні рішення враховані не були і стягнуто із відповідача на користь позивача повну вартість санаторно-курортного лікування 40600 грн. поза розміром, встановленим законом.

Отже, з урахуванням середньої вартості путівки в 2014 році 360 грн. на день вартість санаторно-курортного лікування у санаторії ім. Гоголя в період з 06 серпня 2014 року по 18 серпня 2014 року (13 діб) становить 4680 грн.

З урахуванням середньої вартості путівки в 2015 році 360 грн. на день вартість санаторно-курортного лікування у санаторії ім. Гоголя в період з 06 липня 2015 року по 20 липня 2015 року (15 діб) становить в сумі 5440 грн.

Загальна сума, передбачена законодавством в цій частині позову, становить 10080 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, суд першої інстанції стягнув із відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 40000 грн., завдану позивачу неправомірними діями відповідача, який умисно не виконує та ігнорує свої обов'язки по відшкодуванню шкоди, пов'язаної з каліцтвом позивача, внаслідок чого він постійно мусить звертатися до суду та в судовому порядку захищати своє право на відшкодування зазначеної шкоди.

Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В листопаді 2012 року ОСОБА_2 вже звертався із позовом до АЕК «Київенерго» про стягнення витрат та моральної шкоди, в якому просив стягнути належні йому грошові кошти з 2003 року та відшкодувати моральну шкоду в результаті тривалої бездіяльності відповідача.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25 червня 2014 року, залишеним ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в цій частині без змін, стягнуто із відповідача на користь позивача 51000 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача, що примушує позивача вживати додаткових зусиль та заходів в організації власного життя, засобів пересування, нормального харчування, догляду та призводить до тяжких моральних травм, принижує людську гідність позивача, що не може не позначитись на фізичному і психологічному стані і завдає йому тяжких моральних страждань.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо здійснення належних виплат позивачу є триваючою і вже була підтверджена рішенням Апеляційного суду Київської області.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент отримання травми у 1968 році ЦК УРСР не передбачав виплати моральної шкоди, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позов заявлений у зв'язку із бездіяльністю відповідача щодо виплати позивачу визначених за рішенням суду виплат на санаторно-курортне лікування.

Разом із тим, колегія суддів враховує, що попереднім рішенням суду від 25 червня 2014 року із відповідача стягувалася моральна шкода в розмірі 51000 грн. за бездіяльність відповідача у вигляді несплати належних позивачу виплат тривалістю більше ніж 10 років, а відтак приходить до висновку, що компенсація заподіяної позивачу шкоди має бути відповідно зменшена до суми 30000 грн., яка вважається суду розумною, виваженою, справедливою та пропорційною.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» про стягнення витрат на санаторно-курортне лікування та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь ОСОБА_2 витрати на санаторно-курортне лікування в розмірі 10080 грн. та моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.