Рішення № 63293095, 20.10.2016, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/4767/16-ц

2/296/1891/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2016 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Шалоти К.В.,

за участю секретаря судового засідання Каторжинської Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" про стягнення страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира з зазначеним позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі також ОСОБА_4 «СК «Інгосстрах»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 10 тис. грн. страхового відшкодування та понесені витрати на правовоу допомогу у сумі 2 тис. грн.

Позов обґрунтовувався тим, що 01.04.2015 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 «СК «Інгосстрах» договір добровільного страхування непередбачених фінансових витрат № DNH0JL-15031002, відповідно до якого, предметом договору є майнові інтереси, повязані із страхуванням на випадок непередбачених фінансових витрат внаслідок втрати страхувальником роботи. Протягом дії даного договору він був звільнений з роботи за наказом ГУ ДФС у Житомирській області № 175-о від 20.05.2016 року згідно п. 64 «г» «Положення про проходження служби рядовим, начальницьким складом органів внутрішніх справ» (через скорочення штатів) з постановкою на військовий облік.

Посилаючись на те, що 20.05.2016 позивач повідомив відповідача про настання страхового відшкодування, однак того ж дня відповідач відмовив у виплаті страхової суми, мотивуючи тим, що дана подія не є страховою, позивач вважаючи таку відмову неправомірною звернувся до суду з даним позовом.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяви та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав усні та письмові пояснення, в яких посилаючись на те, що оскільки проходження позивачем служби здійснюється не на підставі трудового договору, то передбачена договором страхування підстава звільнення - розірвання трудового договору не настала, що на думку представника відповідача, не дає права позивачу на отримання страхового відшкодування.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 1 квітня 2015 року між ОСОБА_4 «Страхова компанія «Інгосстрах» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування непередбачених фінансових витрат № DNH0JL-15031002, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, повязані із страхуванням на випадок непередбачених фінансових витрат внаслідок втрати страхувальником роботи.

Згідно п. 5.2 даного договору під «втратою місця роботи» розуміється розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: зміна в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (а.с. 57).

З копії наказу ГУ ДФС у Житомирській області «Про звільнення ОСОБА_1В.» № 175-о від 20 травня 2016 року вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України капітана податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. «г» (через скорочення штатів) 20 травня 2016 року (а.с. 7).

Відповідно до запису № 4 у трудовій книжці АЕ №588996 вбачається, що 20 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено зі служби з податкової мліції на підставі наказу ГУ ДФС у Житомирській області № 175-о від 20.05.2016 (а.с. 10).

Відповідач ОСОБА_4 «СК «Інгосстрах» відмовив ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування посилаючись на те, що дана подія не є страховим випадком, оскільки не входить до переліку подій, зазначених у п. 5.1. договору страхування та Правил добровільного страхування фінансових ризиків (а.с. 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07 березня 1996 року (далі - Закон), добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Частиною 1 статті 25 Закону передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У своїй постанові від 17 лютого 2015 року № 21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Згідно статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівників.

Верховний Суд України в своїх рішеннях також неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Частиною 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас(з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже проходження служби особами середнього, старшого і вищого начальницького складу є різновидом трудових відносин.

Вищенаведене свідчить, що звільнення зі служби особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ з підстав скорочення штатів врегульовано спеціальним законодавством на підставі якого і відбулось звільнення позивача.

Уклавши із позивачем договір страхування відповідач прийняв на себе відповідні обовязки, передбачені ст. 988 ЦК України, при цьому маючи можливість зясувати місце роботи позивача не висловив будь-яких заперечень щодо укладення договору.

За таких обставин, враховуючи, що позивач був звільнений з органів ГУ ДФС у Житомирській області на підставі п. 64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим, начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ № 114 від 29.07.1991 року, що передбачає саме звільнення з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, тому суд вважає, що даний випадок є страховим, а доводи відповідача щодо відмови у виплаті страхового відшкодування з підстав відсутності страхового випадку, не заслуговують на увагу, оскільки такі спростовуються наведеним вище.

За умовами договору і Правил страхування, ОСОБА_4 «СК «Інгосстрах» як страховик зобовязується у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 10 000 грн. (а.с.57).

Суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про необхідіність зменшення стягуваної на користь позивача суми страхового відшкодування на суму податків та інших обовязкових платежів, оскільки відповідно до п. 3.10 умов до договору страхування такі утримання проводяться саме страховиком як податковим агентом на дату виплати вішкодування, а тому підстави для зменшення страхового відшкодування судом, відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 «СК «Інгосстрах» страхового відшкодування у звязку із настанням страхового випадку у в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

За змістом ст. 12 ЦПК України правова допомога надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У п. 47 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Відповідно по п. 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі та факт надання ним правової допомоги підтверджено, зокрема: ордером на надання правової допомоги № 03941від 04.08.2016, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 451 від 21.05.2008 (а.с. 20), витягом з договору про надання правової допомоги та наднання послуг представника в цивільній справі (а.с. 21), розрахунком витраченого часу за договором від 30.05.2016 (а.с. 28), квитанцією на суму 2 000,00 грн. (а.с. 29) та актом виконаних робіт від 04.08.2016 (а.с. 30).

Законом України «Про державний бюджет на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати на 2016 рік станом на 01.05.2016 встановлено в сумі 1 450,00 грн, отже гранична вартість компенсації витрат за 1 год. роботи адвоката складає 580 грн 20 коп.

Згідно представленого розрахунку витрат на правову допомогу адвокатом було витрачено 9 годин з яких: 1,5 год. на попереднє опрацювання матеріалів, 1,5 год. опрацювання законодавства, судової практики, консультування, отримання додаткових матеріалів, 4 год. підготовка процесуальних документів, 0,5 год судове представництво, 1,5 год. підготовка до судових дебатів та ін. (а.с. 28).

Отже, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у даній цивільній справі під час вчинення адвокатом окремих дій поза судовим засіданням та за його участю у судових засіданнях міг становити 5221,80 грн. (9 год. х 580 грн 20 коп), в той час як позивачем заявлена вимога про стягнення компенсації витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 грн., яка й підтверджена документально, подані обрахунки є обгрунтованими, а тому суд вважає, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Крім того, згідно зі статтею 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у сумі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57 - 60, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (м. Дніпро. вул. Набережна Перемоги, 32, код за ЄДРПОУ 33248430) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, податковий номер НОМЕР_1) страхове відшкодування у сумі 10 000 (десять тисяч) 00 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 551 (п"ятсот п"ятдесят одна) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення суду, протягом того ж строку з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Cуддя К. В. Шалота