Ухвала суду № 63291877, 08.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/277/16-ц 08.12.2016 08122016 08.12.2016

Провадження № 22ц/784/2579/16 Суддя першої інстанції Старчеус О.П.

Справа№469/277/16-ц

Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

8 грудня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем Лівшенком О.С.,

за участю позивача ОСОБА_2,

його представника ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 5 жовтня 2016 року за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення збитків в порядку регресу,-

В С Т А Н О В И Л А:

28 березня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2А.) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, в порядку регресу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 грудня 2012 року о 20.25 год. на 49 км. + 500 метрів автодороги Одеса-Мелітополь ОСОБА_4, під час виконання трудових обовязків, керуючи належним йому транспортним засобом «КАМАЗ» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом, не вибрав небезпечну швидкість руху, не урахував дорожню обстановку (ожеледиця) та скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «Сканія», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напів- причепом під керуванням ОСОБА_6, після чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_7 В результаті зіткнення автомобіль «Тойота» зіткнувся з транспортним засобом ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_4 з причепом, під керування ОСОБА_8, який стояв на узбіччі. Внаслідок таких зіткнень автомобілі отримали механічні пошкодження.

29 травня 2013 року постановою Березанського районного суду Миколаївської області ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_2, ПАТ «Кримська Страхова компанія», третя особа ОСОБА_7 про стягнення збитків, завданих внаслідок ДТП, було затверджено мирову угоду, відповідно до якої ним було передано ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди 21 150,00 грн.

За таких обставин у звязку зі сплатою ним збитків потерпілій ОСОБА_9, він має право зворотної вимоги до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування, а відтак просив стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування збитків 21 150,00 грн. та 20000 грн. моральної шкоди, які завдані йому протиправними діями ОСОБА_4

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 5 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги його позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема, судом помилково не застосовані до спірних правовідносин загальний строк цивільно-правової відповідальності у три роки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом транспортний засіб «КАМАЗ» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом, яким 24 грудня 2012 року о 20.25 год. управляв ОСОБА_4, належить ФОП ОСОБА_11

Факт наявності між володільцем транспортного засобу та особою, яка управляла джерелом підвищеної небезпеки, трудових правовідносин підтверджено трудовим договором, укладеним між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 11 червня 2012 року, який зареєстровано в Заводському районному центрі зайнятості м. Миколаєва (а.с.62).

Позивач та відповідач визнали, що дорожньо транспортна пригода за участю ОСОБА_4 сталася під час виконання ним рейсової поїздки, повязаної з трудовими обовязками останнього.

Постановою Березанського районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні ДТП, яка сталася 24 грудня 2012 року за його участю та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с.5).

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2014 року, визнано мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4, фізичної особи підприємця ОСОБА_11, Приватного Акціонерного Товариства «Кримська страхова компанія», третя особа ОСОБА_7 про стягнення збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди. В ухвалі встановлено, що до укладення цієї мирової угоди ФОП ОСОБА_11 передав ОСОБА_9 21150грн., що в повному обсязі відшкодовує всі понесені нею збитки, в тому числі втрачену вигоду, та компенсацію моральної шкоди, які прямо чи опосередковано повязані з дорожньо-транспортною пригодою за участю транспортного засобу марки «Тойота» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с.10-11).

Отже, судом першої інстанції доведено факт перебування відповідача у трудових відносинах на час заподіяння шкоди і те, що шкода завдана при виконанні ним трудових обовязків, а тому питання відшкодування шкоди правильно вирішено районним судом із застосуванням норм трудового законодавства, зокрема норм ст.ст. 130-137 КЗпП України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків.

При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників ґрунтуються шляхом встановлення відповідності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбаченому законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Отже, з огляду на наведені правові норми умовами настання матеріальної відповідальності є:

1)пряма дійсна шкода:

2)протиправна поведінка працівника:

3)вина в діях чи бездіяльності працівника:

4)прямий причинний звязок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обовязків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

За приписами ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обовязків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Таким чином, за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обовязків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх обовязків в силу ст. 1172 ЦК України відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (з подальшими змінами) визначено, що за моральну ( немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обовязків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах. А останній відповідає перед нею в порядку регресу.

З огляду на наведені норми закону та встановлені обставини, районний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 ,з вини якого заподіяно шкоду ФОП ОСОБА_2, повинен нести матеріальну відповідальність у розмірі не більше свого середнього місячного заробітку.

Водночас ч. 3 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. При цьому, днем виявлення факту наявності шкоди, заподіяної працівником третім особам, вважається день виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на предявлення регресного позову.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розяснюється, що встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки зверненні до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобовязаний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушені строки.

Як встановлено ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2014 року на час постановлення ухвали ФОП ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_9 збитки, спричинені останній внаслідок ДТП, а тому суд обґрунтовано зазначив, що перебіг строку на протязі якого ОСОБА_2 мав право звернутися до суду з таким позовом до відповідача розпочався з 28 жовтня 2014 року. Позивач звернувся до суду тільки 28 березня 2016 року, тобто за межами строку, встановленого законом, при цьому не зазначив причин пропуску такого строку та не просив суд поновити строк звернення до суду з цим позовом.

При розгляді справи судом першої інстанції не встановлено поважність причин пропуску позивачем строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, які б заважали ФОП ОСОБА_2 звернутися до суду у встановлений законом строк.

За нормами ЦК України та КЗпП України, що регулюють позовну давність, можна дійти висновку, що пропущення особою позовної давності без поважних причин, за умови встановлення судом порушеного права, про захист якого вона просить, є підставою для відмови в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 щодо стягнення у порядку регресу заподіяної внаслідок ДТП шкоди у розмірі середньомісячного заробітку 837.78 грн. є обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин сторін повинно застосувати загальну позовну давність у три роки не заслуговують на увагу, оскільки вирішальним у цьому питанні є факт перебування відповідача у трудових правовідносинах на час заподіяння шкоди і те, що шкода завдана при виконанні ним трудових обовязків. Саме на трудові відносини позивач посилається в позовній заяві при обґрунтуванні своїх позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно зясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, що надали сторони, а тому підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для зміни або скасування рішення не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 відхилити, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 5 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді В.І. Козаченко

ОСОБА_12