Рішення № 632911, 18.04.2007, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.04.07р.

Справа № 34/22-07(41/47)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агора", м. Київ

до Державного підприємства "Дніпропетровський завод прецизійний труб", м.Дніпропетровськ

про стягнення 388960 грн.

Суддя Примак С.А.

Представники:

від позивача - Руденко В.В., предст., дов. б/н від 09.01.07 р.

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Відповідно до вимог ст.69 ч.3 ГПК України термін справи був продовжений до 08.05.2007р.

Згідно вимог ст.77 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву до з 03.04.2007р. до 12.04.2007р. 09 год. 45 хв.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 353600грн. перерахованої йому позивачем на виконання договору №27 від 26.06.2002р., пеню в розмірі 35360 грн., збитки в розмірі 42000грн. , всього 430960 грн.

Згідно уточнень до позову позивач просив суд також стягнути з відповідача відсотки за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 31824 грн. , а також розірвати договір №27 від 26.06.2002р. з усіма його невід’ємними частинами, змінами та доповненнями.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2006р. позов задоволено частково, а саме розірвано договір №27 від 26.06.2002р. з усіма його невід’ємними змінами та доповненнями ; стягнено з відповідача на користь позивача 353600грн. 00 коп .- боргу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2006р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2006р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. скасовано , справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Розпорядженням голови суду від 11.12.2006р. справу №41/47 було передано для розгляду судді господарського суду Дніпропетровської області Примаку С.А..

До суду надійшов запит Вищого господарського суду України про надіслання справи для подальшої передачі її до Верховного Суду України.

Ухвалою від 11.12.2006р. провадження в справі зупинено.

Ухвалою від 11.01.2007р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16.11.2006р.

Ухвалою від 08.02.2007р. поновлено провадження по справі.

Ухвалою від 03.04.2007р. на підставі ст.25 ГПК України господарським судом було замінено відповідача Державне підприємство „Науково-дослідний та конструкторсько - технологічний завод трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади” його правонаступником - Державним підприємством „Дніпропетровський завод прецизійних труб”.

Відповідно до вимог ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України у судовому засіданні 12.04.2007р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши всі матеріали справи і заслухавши представників сторін господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2002 року між позивачем та - Державним науково-дослідним і конструкторсько-технологічним інститутом трубної промисловості ім. Я.Е. Осади (постачальник) укладений договір № 27 , згідно умов якого постачальник прийняв на себе зобов’язання поставити покупцю (позивачу у справі) товар згідно специфікацій, доданих к договору, та покупець (позивач у справі) –зобов’язання щодо прийняття та оплати товару на умовах, узгоджених сторонами в договорі.

Відповідно до Наказу Міністерства промислової політики України від 13.01.2006р. №11 „Щодо створення державного підприємства „Дніпропетровський завод прецизійних труб” на базі відокремленого структурного підрозділу дослідний завод державного підприємства „Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний завод трубної промисловості ім. ЯЮ. Осади шляхом виділення було створено державне підприємство „Дніпропетровський завод прецизійний труб”, яке є правонаступником майнових і немайнових прав та обов’язків державного підприємства „Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. осади” в частині, визначеній розподільчим балансом. Відповідно до розподільчого балансу і акту приймання-передачі майна, затверджених Міністерством промислової політики України 31.05.2006р. проведена передача майна з балансу державного підприємства „Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім.. Я.Ю. Осади” на баланс державного підприємства „Дніпропетровський завод прецизійних труб”, зокрема передана кредиторська заборгованість щодо сплати боргу перед позивачем (ТОВ „Агора”).

Ухвалою від 03.04.2007р. господарський суд на підставі ст..25 ГПК України замінив державне підприємство „Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний завод трубної промисловості ім. Я.Ю.Осади” його правонаступником-Державним підприємством „Дніпропетровський завод прецизійних труб”.

Пунктом 2 договору передбачено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 5 днів з дня поставки товару. При здійсненні розрахунків за діючим договором покупець має право здійснювати попередню оплату поставляємого товару.

На виконання умов договору в період з 01.07.02 року по 31.10.02 року позивачем перераховано на розрахунковий рахунок постачальника передоплату на загальну суму 353600 грн., що підтверджено платіжними дорученнями, копії яких додані до позовної заяви.

Специфікаціями № 1-8 к договору № 27 від 26.06.02 року сторонами узгоджений строк поставки продукції –січень 2003 року.

На момент розгляду справи сторонами не подано доказів поставки товару постачальником позивачу за договором № 27 від 26.06.02 року або доказів повернення відповідачем позивачу перерахованої ним передоплати.

Таким чином, заборгованість відповідача складає 353600 грн..

Згідно заключних та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України та Прикінцевих положень Господарського Кодексу України щодо господарських відносин, які виникли до набрання чинності Господарського Кодексу України, положення цих кодексів застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.

Правовідносини, згідно договору № 27 від 26.06.02 року між сторонами виникли в червні 2002 року. Зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. На теперішній час права та обов’язки між сторонами продовжують існувати, оскільки відповідачем не здійснена поставка оплаченого позивачем товару. Тобто, при вирішенні спору необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України та Господарського Кодексу України.

Фактичні дії сторін підпадають під норми ст.ст. 11, 202, 509, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України і свідчать про існування між сторонами відносин купівлі-продажу, в результаті чого у відповідача виникли зобов’язання по поставці оплаченого позивачем товару.

Згідно приписів ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, дія яких поширюється на спірні взаємовідносини, зобов’язання мають виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та закону. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

Суд не приймає твердження постачальника з приводу неукладеності договору № 27 від 26.06.02 року в частині специфікації № 1-7 з наступних підстав.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Згідно приписів ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої ст. 181 ГК України і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувався). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи, що договір № 27 підписаний сторонами 26.06.02 року та 01.07.02 року позивачем платіжним дорученням № 92 перерахована постачальнику передоплата в сумі 8600 грн., 02.07.02 року платіжним дорученням № 93 - передоплата в сумі 17000 грн. на виконання вказаного договору, про що є посилання в призначенні платежу вказаних платіжних дорученнях, тобто в межах строку відповіді на отриману від постачальника пропозицію щодо укладення специфікації № 1-7 к договору, позивач вчинив дії, які засвідчать його бажання укласти договір (в даному випадку специфікацій к договору), ця дія є прийняттям пропозиції. Крім того позивачем подані суду оригінали специфікацій № 1-7 к договору № 27 від 26.06.02 року, підписані заступником директора Державного науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Е. Осади та скріплені печаткою підприємства постачальника, тобто підстави вважати договір № 27 від 26.06.02 року неукладеним в частині специфікацій № 1-7 відсутні.

Згідно ст. 693 ЦК України, якщо продавець (відповідач по справі), який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений договором строк, покупець (позивач по справі) має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Приймаючи до уваги те, що у встановлений договором строк продукція постачальником не була поставлена позивачу, а також те, що сума перерахованої позивачем передоплати не була повернута постачальником, а потім і його правонаступником, в повному обсязі, суд вбачає підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 353600 грн.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 35360 грн. задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог по стягненню неустойки (штрафу, пені), у відповідності із ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України застосовується позовна давність в один рік.

Ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлює момент виникнення права на позов –з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Оскільки за умовами укладеного між сторонами договору № 27 від 26.06.02 року строк поставки постачальником продукції узгоджений сторонами в січні 2003 року, право на позов у позивача виникло в лютому 2003 року, тобто встановлений ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності щодо стягнення пені для позивача по спірним відносинам закінчується в березні 2004 року.

Згідно ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи те, що постачальником заявлено про застосування позовної давності, строк позовної давності щодо стягнення пені на момент розгляду справи сплинув та позивачем клопотання про відновлення строку позовної давності не заявлено, доводів щодо поважності причин його пропуску не наведено, в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 35360 грн. в позові слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору № 27 від 26.06.02 року з усіма його невід’ємними частинами, змінами та доповненнями, слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке спричиняє для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Слід розмежовувати випадки, коли у сторони за договором виникає право пред’являти в судовому порядку вимогу про розірвання договору, і випадки, коли сторона може в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі або частково. Одностороння відмова від договору (повна або часткова) допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови. Сам факт відмови призводить до повного припинення зобов’язання або до часткової його зміни.

При розірванні договору за домовленістю сторін зобов’язання припиняється з моменту досягнення сторонами домовленості про це, а при зміні чи розірванні договору в судовому порядку –з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч.3 ст. 653 ЦК України). При односторонній відмові від договору (у випадках, передбачених договором чи законом) договір слід вважати зміненим чи розірваним з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову (за аналогією офертою та акцептом при укладенні договору).

Про односторонню відмову від зобов’язання йдеться у ст. 615 ЦК України: у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов’язання або воно припиняється.

Право на одностороннє зупинення виконання або відмову від виконання у повному обсязі чи частково передбачене ст. 538 ЦК України щодо зустрічного виконання зобов’язання. Уразі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Оскільки доказів одержання відповідачем повідомлення позивача про його відмову від договору (за аналогією з офертою та акцептом при укладенні договору) сторонами не подано, суд вважає, що у позивача на момент подання до суду позову виникло право пред’являти в судовому порядку вимогу про розірвання договору, та таку вимогу суд вважає обгрунтованою та підлягаючою задоволенню.

В прохальній частині позовної зави позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 42000, заподіяні простроченням виконання умов договору № 27 від 26.06.02 року на підставі ст. ст. 612, 622, 624 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (правовідносини сторін є господарськими –ст. 3 ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ці правові норми повністю кореспондуються зі ст. ст. 22, 612, 623 Цивільного кодексу України, при цьому розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певного складу правопорушення боржника, який складається із його елементів: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона. Суб’єктивну сторону утворює вина, об’єктивну сторону –протиправна поведінка боржника, яка виразилась в невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання, причинно-слідчий зв’язок між протиправною поведінкою боржника та шкідливим результатом. Відсутність хоча б одного із вищенаведених елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за неналежне виконання (невиконання) зобов’язання.

Збитки позивачем визначені як оплата третій особі робіт по розробці конструкторської документації реконструкції електропечі типу 4 СРЗ-2.80/10А, деталі та вузли якої постачальник мав поставити за договором № 27 від 26.06.02 року.

Доказів, які б підтверджували, що за договором № 2/11 від 25.11.02 року Товариство з обмеженою відповідальністю НВФ „Асті” виконало розробку конструкторської документації роликової електропечі типу 4СРЗ-280/10А, яка мала бути реконструйована саме з деталів та вузлів печі, які мав відповідач за договором № 27 від 26.06.02 року поставити позивачу, позивачем не подано, з матеріалів справи вони не вбачаються, тому суд вважає, що склад цивільного правопорушення в частині стягнення з постачальника збитків, зокрема, вина постачальника, вищевказаний причинно-слідчий зв’язок позивачем не доведені, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, матеріалами справи та наданими доказами, правові підстави для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача збитків відсутні.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача відсотків за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 31824 грн. не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В обґрунтування своєї вимоги позивач посилається на ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зобов’язання постачальника за спірними взаємовідносинами не є грошовим, тому застосування позивачем ст. 625 Цивільного Кодексу України в даному випадку суд вважає помилковим.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, в разі збільшення розміру позовних вимог у відповідності із ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.

Оскільки позивачем не подано доказів, які б підтверджували доплату держмита із збільшеної ним суми позовних вимог, згідно заяви за вих. № 27-03-06 від 27.03.06 року, на нього покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 318,24 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 1, 33, 34, 49, 82-84, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір № 27 від 26.06.02 року з усіма його невід’ємними частинами змінами та доповненнями.

Стягнути з Державного підприємства „Дніпропетровський завод прецизійних труб”(49051, м. Дніпропетровськ, вул.Винокурова,22, код ЄДРПОУ 34367550, р/р 26002301356531 у ПІБ філія Дніпропетровське центральне відділення, м. Дніпропетровськ, МФО 305437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агора” –(02152, м. Київ, вул.. Тичини, 1, код ЄДПОУ 25274750, р/р 26003301001894 в АКБ „Трансбанк” м. Київ, МФО 300089 суму боргу –353600 грн. (триста п’ятдесят три тисячі шістсот грн.), витрати по сплаті держмита в сумі 3536 грн. (три тисячі п’ятсот тридцять шість грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –96,76 грн. (дев’яносто шість грн. 76 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агора” –02152, м. Київ, вул.. Тичини, 1, код ЄДПОУ 25274750, р/р 26003301001894 в АКБ „Трансбанк” м. Київ, МФО 300089 на користь Державного бюджету України –відділення Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, рахунок 31114095500005 в УДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код бюджетної класифікації доходів 22090200 - державне мито в розмірі 318,24 грн. (триста вісімнадцять грн. 24 коп.).

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

С.А. Примак

Рішення підписано 14.05.07 р.