Ухвала суду № 63283063, 01.10.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1330/2014(м)

223/1192/13-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Песоцької Л.І.,

Сороки Г.П.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 02 липня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 02 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 90 000 грн.

Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» в апеляційній скарзі просить рішення суду змінити та зменшити розмір моральної шкоди до 30 000 грн., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та просили розглядати справу за їх відсутності, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису згідно із ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, і надав їм відповідну оцінку.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 грудня 2004 року під час виконання трудових обов'язків на державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» в результаті аварії на виробництві загинув батько доньки позивачки ОСОБА_4

Внаслідок втрати батька, його дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1, понесла моральні та душевні страждання, порушився її звичайний життєвий уклад, що призвело до негативних наслідків.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що у зв'язку з загибеллю батька під час нещасного випадку на виробництві членам сім'ї загиблого завдана моральна шкода, право на відшкодування якої, за рахунок коштів підприємства, регулюється нормами ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи спір, місцевий суд повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З матеріалів справи вбачається, що 08 грудня 2004 року о 23 год. 50 хв. ОСОБА_4 був знайдений на з'єднанні вентиляційного ходка з 53 західною «біс» лавою пласта С11 з комбінованими травмами тіла, голови, опіками тіла та направлений до інституту відновлювальною хірургії м. Донецька де помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Нещасний випадок на виробництві з ним стався внаслідок вибуху метано-повітряної суміші. Даний факт підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 від 12 січня 2005 року та свідоцтвом про смерть потерпілого (а.с. 11-12, 8).

ОСОБА_3 є донькою загиблого та позивачки (а.с. 6).

Відповідно до ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Зміст положень вказаного Закону передбачав відшкодування потерпілому Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, а також у разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати потерпілим професійної працездатності. Виплата Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю застрахованої особи унаслідок нещасного випадку на виробництві, членам сім'ї такої особи, зазначеним Законом не передбачена.

Положенням ч. 7 ст. 34 цього Закону (в редакції Закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Таким чином, положення Закону не регулюють правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, членам його сім'ї.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Установивши, що державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» не забезпечило горноробочому очисного забою ОСОБА_4 безпечних умов праці, що стало причиною нещасного випадку, унаслідок якого батько доньки позивачки помер, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, застосувавши до вирішення спірних правовідносин норми ЦК України в редакції 2003 року.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі заперечував проти визначеного судом розміру моральної шкоди, посилаючись на недоведеність факту спричинення такої шкоди.

Проте з такими доводами апеляційної скарги погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, до юридичних фактів, які має довести позивач, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розміру шкоди.

Доведення цих обставин із боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить як висновок експертизи, так і висновки МСЕК, проте вони не є як єдиним можливим і достатнім доказом спричинення шкоди, так і підставою визначення її розміру, оскільки згідно з частиною другою статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка надала відповідні докази завдання її донці моральної шкоди, довела цими доказами певний її розмір і не просила суд про призначення відповідної експертизи, а тому суд першої інстанції не мав підстав для відмови в позові чи призначення експертизи з власної ініціативи, оскільки це не передбачено положеннями ЦПК України (зокрема статтями 10, 143 - 145), які мають суто змагальний характер доказування.

Відповідач, який не погоджувався з доводами позивачки про розмір моральної шкоди, визначеної позивачкою, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи. Проте таким правом не скористався, а тому доводи апеляційного скарги щодо недоведеності факту спричинення моральної шкоди та її розміру є безпідставними.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції встановивши факт заподіяння донці позивачки моральної шкоди внаслідок смерті близької людини, враховуючи глибину та тяжкість душевних страждань та виходячи з засад розумності і справедливості, правильно стягнув з підприємства на її користь грошову компенсацію у розмірі 90 000 грн.

Посилання відповідача на неврахування судом першої інстанції відсутності вини підприємства у настанні нещасного випадку є безпідставними та не ґрунтуються на законі, оскільки забезпечення безпечних умов праці покладається саме на роботодавця, а не на працівника.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуально права, які є підставою для зміни чи скасування рішення суду.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» - відхилити.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 02 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді