Ухвала суду № 63282100, 05.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції ГаласьІ.А.

№ 22-ц/796/13802/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 754/851/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Соколової В.В., Ратнікової В.М.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - Стуканова РусланаВікторовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №77.1/АК-01763.08.2 від 02.10.2008 року в розмірі 489902,73 грн., яка складається із: загальної суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 67898,49 грн.; загальної суми пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості за період з 11.01.2015 року по 11.01.2016 року в розмірі 387194,09 грн.; 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості в розмірі 5261,73 грн.; інфляційні втрати від суми простроченої заборгованості в розмірі 29548,43 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2016 рокупозов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №77.1/АК-01763.08.2 від 02.10.2008 року в розмірі 135796,98 грн. та судовий збір в розмірі 2036,95 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ПАТ «Родовід Банк» - СтукановР.В. подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на те, що згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. ст. 549-552 ЦК України, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити.

Відповілач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.10.2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого з 17.06.2009 року у відповідності до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», та відповідачем був укладений кредитним договір № 77.1/АК-01763.08.2, згідно п. 1.1 якого Банк відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 97208,55 гривень терміном по 02.10.2015 року включно, із процентною ставкою за кредитом в розмірі 14% річних.

Згідно п. 1.5.1 кредитного договору щомісячна плата за обслуговування кредиту встановлюється в розмірі 0,4000% від суми виданого кредиту.

Відповідно до п. 3.1.1 кредитного договору починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до «10»-го числа (включно) кожного календарного місяця, позичальник зобов'язався частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 1157,24 гривень та нарахованими процентами шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок Банку.

Згідно п. 3.6 кредитного договору за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати Банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6% від суми простроченої заборгованості.

Факт отримання кредитних коштів в сумі 97 208,55 гривень підтверджується заявою на видачу готівки № 1691_20 від 02.10.2008 року.

Таким чином, Банк виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання кредитних коштів згідно з умовами кредитного договору. Однак відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, в зв'язку з чим станом на 11.01.2016 року виникла заборгованість у розмірі 489 902,73 гривень, яка складається: простроченої заборгованості за кредитом - 67 898,49 гривень; пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості (за період з 11.01.2015 по 11.01.2016) - 387 194,09 гривень; 3% процентів річних від суми простроченої кредитної заборгованості - 5 261,73 гривень; інфляційні втрати від суми простроченої заборгованості - 29 548,43 гривень.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 не виконує належним чином взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед банком, проте існують підставі для зменшення розміру пені на підставі ч.3 ст.551 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів на в повній мірі відповідає вимогам закону.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначене ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, якщо кредитор не вжив заходів щодо їх зменшення.

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Конституційний суд України у пункті 3 Рішення № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що кредитор вживав заходів щодо зменшення розміру заборгованості в тому числі і неустойки, зволікав зі зверненням до суду з позовом та враховуючи положення ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо балансу договірних прав та відносин, колегія суддів вважає розмір пені у сумі 67898,49 грн. таким, що відповідає загальним засадам цивільного судочинства та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» про стягнення пені в повному розмірі у сумі 387194,09 грн.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкції.

Так, відповідачем суду було надано копії квитанції про сплату коштів за кредитним договором за 2008-2014 роки. Відповідно до квитанції від 16 вересня 2014 року (а.с. 114) відповідачем було сплачено 2000 грн. відповідно до призначення платежу: виконання грошових зобов'язань за кредитним договором №77.1/АК-01763.08.2 від 02.10.2008, що свідчить про визнання ним боргових зобов'язань та їх виконання, оскільки відповідно до графіку платежу за кредитом місячна сума платежу за вересень 2014 року становила 1742, 71 грн., проте відповідачем сплачено 2000 грн., що свідчить про те, що він вчинив дії на сплату не лише місячного платежу, а й на погашення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам. тому твердження відповідача про сплив позовної давності суд першої інстанції вважав безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його законним і обгрунтованим.

Крім того, ч. 2 ст. 258 ЦК України установлює до вимог про стягнення пені спеціальну позовну давність - 1 рік.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен дізнатися про порушені права.

Таким чином, строк позовної давності в один рік згідно із ст. 258 ЦК України щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

У зв'язку із наведеним позивач має право на стягнення пені (неустойки) за рік, що передує зверненню до суду.

Загальна сума пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості, що підлягає стягненню в межах строку спеціальної позовної давності (з 11.01.2015 року по 11.01.2016 року) становить 378194, 09 грн..

Разом з цим, у суду були підстави для зменьшення розміру пені передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України, у зв'язку з чим розмір пені було зменьшено до 67898,49 грн., що відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу представника позивача публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - Стуканова РусланаВікторовича відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: