Рішення № 63282062, 29.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/11170/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Лопатюк Н.Г.

справа №759/16493/14-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Болотова Є.В., Білич І.М.

за участю секретаря Горбачової І.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 20 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про скасування наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України №3405/ос від 09 вересня 2014 року; поновлення на посаді начальника відділу обладнання Головного управління планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів Державної адміністрації залізничного транспорту України; стягнення з Державної адміністрації залізничного транспорту України 1080,20 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 10 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року та 4000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовує тим, що з 13 листопада 2006 року прийнятий на посаду провідного інженера відділу обладнання управління матеріально-технічних ресурсів Головного управління матеріально-технічних ресурсів та координації закупівель Державної адміністрації залізничного транспорту України, наказом від 16 листопада 2011 року переведений на посаду начальника відділу обладнання Головного управління планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів. Загальний трудовий стаж у залізничній галузі становить більше 19 років.

На підставі наказу №3405/ос від 09 вересня 2014 року його звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням штату.

Зазначає, що у повідомленні про майбутнє звільнення не було зазначено інформації щодо наявності вакантних посад, звільнення відбулось без згоди профспілкової організації. Вказує, що має переважне право на залишення на роботі відповідно до ст.42 КЗпП України.

Також вказує, що відповідно до наказу відповідача №368-Ц/од від 02 липня 2014 року керівникам структурних підрозділів Укрзалізниці та підпорядкованим підприємствам встановлено заборону скорочувати чисельність працівників без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Окрім того, наказом №395Ц/од від 14 липня 2014 року Головному управлінню кадрової та соціальної політики до 21 липня 2014 року наказано підготувати план заходів щодо переведення працівників на посади у новостворених підрозділах.

Наказом №427Ц/од від 25 липня 2014 року наказано реорганізувати з 25 липня 2014 року Управління планування матеріально-технічних ресурсів шляхом створення Департаменту планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів чисельністю 24 одиниці.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 20 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить поновити на посаді начальника відділу обладнання Головного управління планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів Державної адміністрації залізничного транспорту України; стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України 52032,62 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та 4000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, зазначаючи, що дві вакантні посади йому були запропоновані тільки у день звільнення, а виконання за ними трудової діяльності знаходилось поза межами м.Києва, що потребувало часу на обміркування.

Посилається на те, що структурні підрозділи лише змінили свою назву, а завершальний етап їх реорганізації, що був запланований до моменту звільнення, був встановлений після звільнення. Вказує також, що створювались нові робочі місця.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 30 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

В судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи убачається та судом першої інстанції установлено, що наказом №1120 від 13 листопада 2006 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду провідного інженера відділу обладнання управління матеріально-технічних ресурсів Головного управління матеріально-технічних ресурсів та координації закупівель Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Наказом №1349/ос від 16 листопада 2011 року позивача переведено на посаду начальника відділу обладнання Головного управління планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів відповідача.

24 квітня 2014 року відповідачем видано наказ №135-Ц/од «Про внесення змін до структури Укрзалізниці», відповідно до п.1 якого Головне управління планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів ліквідовувалось з 25 липня 2014 року.

05 травня 2014 року про вищевказані обставини у Повідомленні доведені до відома ОСОБА_1, а також зазначено, що посада, яку він обіймає, вилучається зі штатного розпису. Трудовий договір з ним буде розірвано на підставі п.1 ст.40 КЗпП України після 25 липня 2014 року.

Наказом №3405/ос від 09 вересня 2014 року про припинення трудового договору, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст.40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось із дотриманням законодавства про працю,зокрема, на підприємстві були відсутні вакантні посади, які б відповідали спеціальності позивача.

Проте погодитися з таким висновком колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частиною 2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами 1, 3 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно із пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов»язані із звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов»язані з»ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце змінив організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15 та від 01 липня 2015 року у справі №6-491цс15, згідно із ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов»язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник уважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов»язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Оскільки обов»язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов»язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з»явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи також убачається, що 09 вересня 2014 року позивачу запропоновано дві посади: прийомоздавальника вантажу і багажу та чергового по залізничній станції у відокремленому підрозділі Київської дирекції залізничних перевезень Державного підприємства «Південно-західна залізниця», тобто вакансії на іншому підприємстві.

Разом з цим, згідно даних витягів з журналу обліку наказів щодо прийняття на роботу та переведення працівників Державної адміністрації залізничного транспорту України за період з 05 квітня 2014 року по 09 вересня 2014 року убачається прийняття на різні посади більше 60 працівників (в тому числі на посаду експедитора, що безумовно відповідає кваліфікації позивача). Вказані дані спростовують дані довідки №б/н від 19 вересня 2016 року про відсутність вакансій на підприємстві, які б відповідали кваліфікації ОСОБА_1

Зазначене дає підстави для висновку про наявність вакантних посад, які існували по день звільнення позивача і не були останньому запропоновані, що представником відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції фактично не спростовувалось.

Суд першої інстанції зазначених обставин, що мають значення для вирішення справи, в належний спосіб не перевірив, що призвело до помилкового вирішення справи.

Відтак, звільнення позивача відбулось з порушенням вимог ст.49-2 КЗпП України, що є підставою для задоволення вимог в частині поновлення на роботі.

Вимоги в частині скасування наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України №3405/ос від 09 вересня 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки скасування наказів відноситься до компетенції уповноваженої особи підприємства, повноваження якого суд не вправі переймати.

Відповідно до частини 2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до даних довідки №960 від 19 вересня 2016 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, обчислена виходячи із виплат за два останні календарні місяці роботи, що передують звільненню, становить 352,55 грн.

Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 вересня 2014 року по 29 листопада 2016 року становить 197075,45 грн. (559 робочих днів х 352,55 грн.). Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що позивачем отримано 109699,70 грн. в рахунок відшкодування заробітної плати за період з 10 вересня 2014 року по 24 листопада 2015 року. Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середня заробітна плата в сумі 87375,75 грн. (197075,45 грн. - 109699,70 грн.).

За змістом п.п. 2, 4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Установлено, що порушенням законних трудових прав з боку відповідача позивачу завдано моральну шкоду на суму 4000 грн., яка пов»язана з вимушеними змінами у життєвих стосунках та додатковими зусиллями для організації свого життя внаслідок незаконного звільнення з роботи. Доказів про те, що моральна шкода завдана не з його вини, відповідачем не надано.

Відповідно до ст.309 ЦПК України неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу обладнання Головного управління планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів Державної адміністрації залізничного транспорту України з 09 вересня 2014 року, стягнення з Державної адміністрації залізничного транспорту України на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 10 вересня 2014 року по 29 листопада 2016 року в сумі 87375,75 грн., а також стягнення з Державної адміністрації залізничного транспорту України на користь ОСОБА_1 4000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1360,96 грн. (243,60 грн. в частині вирішення вимог щодо поновлення на роботі, 243,60 грн. щодо вирішення вимог про стягнення моральної шкоди, 873,76 щодо вирішення вимог про стягнення середнього заробітку).

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 20 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту:

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу обладнання Головного управління планування та контролю за закупівлями матеріально-технічних ресурсів Державної адміністрації залізничного транспорту України з 09 вересня 2014 року.

Стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10 вересня 2014 року по 29 листопада 2016 року в сумі 80375,75 грн.

Стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України на користь ОСОБА_1 4000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути Державної адміністрації залізничного транспорту України на користь держави судовий збір в сумі 1360,96 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В.Болотов