Ухвала суду № 63278280, 01.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7606/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Таварткіладзе О.М.

суддів: Гончаренко В.М., Короткова В.Д.,

при секретарі: Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2016 року до Біляївського районного суду Одеської області звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що він та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.05.1974 року. Шлюб розірваний на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31.03.2016 року. За час перебування у шлюбі сторонами був збудований будинок за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Маяки, пров Мельничний 9. 27.02.2009 року виконавчим комітетом Маяківської сільської ради Одеської області на імя ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вищезазначений будинок. 27.03.2009 року відповідач зареєструвала право власності в БТІ, отримавши відповідний витяг. В останні роки відносини між сторонами погіршилися і відповідач всіляко намагалася виселити позивача з спірного будинку, посилаючись, що будинок зареєстровано на неї і що позивач має інше житло. Проте позивач вважає, що спірний будинок є їхньою з відповідачкою спільною власністю, яка набута під час шлюбу і просить визнати право власності на 1/2 частину.

Не погодившись з заявленим до неї позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 заявила зустрічний позов до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та просила визнання за нею право власності на 1/2 частину жилого будинку з надвірними спорудами по вул. Мельничній 33 в с. Маяки Біляїївського району Одеської області, на ? частину квартири АДРЕСА_1; на 1/2 частину автомобілю НОМЕР_1.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 15 липня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна повернуто разом з усіма додатками.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 138,5 кв. м. та житловою площею 86,50 кв. м. разом з надвірними спорудами: гаражем, котельнею, цистерною та огорожею, розташованими за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Маяки пров. Мельничний 9.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_3 щодо визнання за ним в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 138,5 кв. м. та житловою площею 86,50 кв. м. разоми з надвірними спорудами: гаражем, котельнею, цистерною та огорожею, розташованими за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Маяки пров. Мельничний 9, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 15 липня 2016 року про повернення ОСОБА_2 її зустрічного позову до ОСОБА_3 .про поділ спільного майна подружжя - не оскаржена.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- сторони уклали шлюб 01 травня 1974 року, який вони зареєстрували в Йосипівській сільській раді Овідіопільського району Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-ЖД № 280472 (а.с. 7);

- 02 березня 2016 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області шлюб між сторонами було розірвано;

- перебуваючи у шлюбі сторони збудували житловий будинок розташований за адресою: с. Маяки, Біляївського району, Одеської області, пров. Мельничний, 9;

- 21 жовтня 2008 року відповідачка зробила технічний паспорт на спірне домоволодіння. У період з 2008 по 2016 роки реконструкція та добудови до будинку не проводились. Вищевказаний будинок складається з: А-житлового будинку, Б-гаражу, В-котельні, І-цистерни, 1-4 огорожі (а.с. 10-12);

- 27 лютого 2009 року виконавчим комітетом Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області на імя відповідачки було видано свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок, серія САС № 475307 (а.с. 5);

- 23 березня 2009 року ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на будинок в органах БТІ, що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22237588 (а.с. 6).

Ухвалюючи рішення про задоволення заявлених вимог ОСОБА_3 про визнання за ним в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 138,5 кв. м. та житловою площею 86,50 кв. м. разом з надвірними спорудами: гаражем, котельнею, цистерною та огорожею, розташованими за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Маяки пров. Мельничний 9, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок побудований під час шлюбу за участю обох сторін. Позивач не довела, що будинок побудований виключно нею за її особисті кошти без будь-якої участі відповідача.

Такий висновок суду відповідає матеріалам справи.

У пункті 23 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року розяснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобовязальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предметом спору, що розглядається є жилий будинок з надвірними спорудами за адресою: с. Маяки, Біляївського району, Одеської області, пров. Мельничний, 9.

Вимоги заявлені щодо поділу вказаного будинку, як майна, що набуте сторонами за час зареєстрованого шлюбу, як чоловіком і дружиною,

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивіддуального користування, є обєктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Аналізуючи встановлені у справі обставини в контексті норм матеріального права, яке регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами, судова колегія вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного , що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

В засіданні судової колегії відповідач ОСОБА_2 не заперечувала, що ОСОБА_3 приймав участь у будівництві спірного будинку і має право на частку у праві власності, але не на 1/2 частину, як задовольнив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, а на 1/4 частину. Саме такий розмір, як вважає відповідач, буде відповідати пропорційності участі позивача у будівництві будинку. Останні роки, позивач проживає у спірному будинку та взагалі не оплачує вартість спожитих комунальних послуг.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків з ініціативи відповідача їх спільні з позивачем дорослі діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що в будівництві спірного будинку брали участь і батько і мати. Свідки утруднилися з відповіддю яким чином, в якому розмірі витрачалися і як саме розподілялися кошти сімї при будівництві будинку.

Судова колегія, звертає увагу, що пояснення відповідачки в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не узгоджуються з обставинами, які викладені нею на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує, що позивач протягом 9 років не вів з нею спільне господарство, не дбав про матеріальне забезпечення сімї. Протягом вказаного періоду, вона збудувала спірний будинок, про що нею надані первісні документи на придбання будівельних матеріалів (камень-ракушняк, сілікатна цегла, панелі перекриття тощо). Позивач в цей час будував будинок за адресою: с. Маяки, Біляївського району, Одеської області, вул. Мельнична 33, де вже 10 років проживають квартиранти. Також ОСОБА_3 займався упорядкуванням квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка йому дісталася у спадщину після смерті матері. ОСОБА_2 вказує, що районний суд це не врахував і помилково поділив, яке спільне сумісне майно, будинок за адресою: с. Маяки, Біляївського району, Одеської області, пров. Мельничний 9, де ОСОБА_3 ніколи й навіть прописаний не був.

Проте в поясненнях, які апелянт надала в суді апеляційної інстанції, вона не заперечувала участь позивача у будівництві спірного будинку і на свій власний погляд вважала, що пропорційно участі позивача у будівництві будинку було б справедливим визнати з ним право власності на 1/4 частину будинку.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення районного суду, ОСОБА_2 в поясненнях в суді першої інстанції також не заперечувала, що її колишній чоловік будував будинок, проте вважала свою участь більшою і відповідно більшою і свою частку у праві власності.

Судова колегія звертає увагу, що ОСОБА_2 під час слухання справи за позовом ОСОБА_3 про поділ спірного будинку, заявила зустрічний позов до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, де просила поділити, як спільне сумісне майно, що набуте під час шлюбу: будинок за адресою: с. Маяки, Біляївського району, Одеської області, вул. Мельнична 33; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль ВАЗ-2106.

Оцінюючи всі встановлені у справі обставини у сукупності, судова колегія вважає правильним висновок районного суду, що відповідач заперечуючи проти позову щодо поділу майна шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 ідеальну частку у праві власності на спірний будинок, не надала будь-яких належних доказів, що спірний будинок був зведений без участі позивача, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Як вбачається зі змісту рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02.03.2016 року ініціатором розірвання шлюбу з ОСОБА_3 була ОСОБА_2, яка звернулася до суду з відповідним позовом 16.02.2016 року. В якості підстави для розірвання шлюбу, ОСОБА_2 зазначила, що не проживає з відповідачем однією сімєю останні 7 років.

Отже, з відомостей вказаних у позові ОСОБА_2 і що було встановлено у рішенні суду від 02.03.2016 року, сторони перестали вести спільне господарство останні 7 років, що передували зверненню ОСОБА_2 до суду з позовом про розірвання шлюбу у лютому 2016 року, тобто з лютого 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи свідоцтво про право власності на будинок на імя ОСОБА_2 видано у лютому 2009 року на підставі рішення виконкому Маяківської сільської ради від 16 грудня 2008 року.

Отже, якщо виходити із обставин, які зазначила в заяві про розірвання шлюбу сама ОСОБА_2 і які встановленні рішенням суду про розірвання шлюбу, то фактичне не проживання сторін під час шлюбу протягом останніх 7 років з березня 2009 року, не свідчать, що спірний будинок будувався без участі сторін, як подружжя і що позивач не брав участі у будівництві будинку.

В заяві ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та у рішенні суду про розірвання шлюбу від 02.03.2016 року, яким шлюб між сторонами розірвано відсутні будь-які посилання щодо фактичного непроживання сторін у зареєстрованому шлюбі протягом 9 років, про які ОСОБА_2 вказує в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що на думку апелянта призвело до помилковості рішення суду від 20.09.2016 року про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного будинку, як спільного майна подружжя.

При таких обставинах немає підстав вважати, що спірний будинок не є спільним майном подружжя і не може бути обєктом поділу в ідеальних частках, про що ОСОБА_3 заявлені відповідні вимоги.

В засіданні судової колегії позивач ОСОБА_3 пояснив, що він багато років проробив на посаді керівника механізованої колони. Він особисто проектував спірний будинок, узгоджував проект з органами архітектури, доставав будівельні матеріали. Приймала участь у будівництві будинку і відповідач. Проте представлені нею копії документів не свідчать, що будинок будувала виключно одна відповідач і що він не має права на частку у будинку. Після погіршення відносин з дружиною, та не раз говорила, що забере будинок собі. ОСОБА_2 знищила всі документи, які свідчили про придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів і оплату ним робіт з будівництва спірного будинку. Відповідач залишила лише ті накладні, де зазначена вона особисто зокрема накладні на камень-ракушняк. Накладна на сілікатну цеглу виписана на ім`я брата відповідачки Ніколаєнко, не має відношення до спірного будинку, оскільки цеглу доставали для його будинку в Миколаївській області. Накладна, де зазначене прізвище їх кума також не відносться до спірного будинку.

Судова колегія, погоджується з висновком районного суду, який не прийняв представлені ОСОБА_2 квитанції та накладні (а.с.45-49), з посиланням, що вказані документи виписані на різні прізвища та жодним чином не дають змоги встановити, що вказані матеріали були придбані для будування саме спірного житлового будинку.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія не вбачає підстав для набуття висновку про помилковість оскаржуваного рішення районного суду.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з встановленими у справі обставинами, не суперечать доказам, які є в матералах справи і засновані на законодавстві.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 жодним чином не підтверджені належними доказами, у наданні яких ані районний ані апеляційний суд ОСОБА_2 не обмежував. Допитані з ініціативи ОСОБА_2 їх спільні з позивачем дорослі діти, не підтвердили, що ОСОБА_3 не приймав участі у будівництві будинку і не має права на частку у спірному будинку, який набутий під час шлюбу між сторонами справи. У своїх поясненнях в апеляційному суді відповідачне заперечувала, що позивач має право на 1/4 частину спірного будинку, яка на думку відповідачки є пропорційною його участі у будівництві будинку. Проте будь-яких доказів на підставі яких відповідач визначила позивачу саме таку частку у праві власності на спірний будинок, відповідачкою не надано.

Доводи ОСОБА_2, що ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, ОСОБА_2 не надано. Самі по собі пояснення апелянта про те, що ОСОБА_3 витратив значну суму грошей на свій юбілей в той час як у них були борги, не є підставою для застосування ч. 2 ст. 70 СК України. Той факт, що позивач не допоміг відповідачці з операцією, сам по собі ніякими доказами не підтверджений. Так, в матеріалах справи є посилання на погіршення стосунків між сторонами, зникнення між ними почуття любові і поваги один до одного, про не ведення останні 7 років перед розірванням шлюбу спільного господарства. Тобто вказані обставини свідчать про те, що останні 7 років шлюб існував формально і фактично розпався і кожний з подружжя вів господарство окремо. В рішенні суду про розірвання шлюбу також не встановлено той факт, що ОСОБА_3 саме під час спільного проживання сторін і ведення ними спільного господарства не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї та витрачав майно і гроші на шкоду інтересам сім'ї.

При таких обставинах, немає підстав для відступлення від рівності часток подружжя.

Фактично доводи апеляційної скарги спрямовані на перевстановлення обставин і переоцінку доказів. Проте жодних підстав з доданням належних і допустимих доказів, апелянтом на підтвердження доводів апеляційної скарги не надано.

Інших доводів не наведено. Підстав для застосування ст.. 303 ч.3 ЦПК України не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді В.М. Гончаренко

ОСОБА_6