Рішення № 63277476, 27.09.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/2061/13-ц

Провадження №2/521/33042/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року місто ОСОБА_1

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Агафоновій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову повноважний представник сторони позивача вказує, що 23 травня 2006 року між ПАТ «КБ «Надра» з однієї сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений кредитний договір №ОД14/05/2006/840-К/45, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 27829,00 доларів США з розрахунку 10,0% річних та 0,40% комісії щомісячно строком на 60 місяців до 20 травня 2015 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а останній в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Виконання основного зобовязання було забезпечене заставою, а також порукою, про що укладено окремі договори.

Однак як зазначає представник банку, не зважаючи на взяті на себе зобовязання, ОСОБА_2 в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертає та проценти не сплачує, у звязку з чим банк звернувся з позовом до суду.

Справа вже розглядалась судом. Так, згідно заочного рішення Малиновського районного суду міста ОСОБА_1 від 11 липня 2013 року заявлений позов був задоволений. Але за заявою сторони відповідача ОСОБА_2 ухвалою Малиновського районного суду міста ОСОБА_1 від 28 березня 2016 року вказане заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

При новому розгляду справи заявлені вимоги та правове обґрунтування позову не змінювались, банк просив суд стягнути з боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів та штрафних санкцій в загальному розмірі 371612,72 гривень.

Представник банку у відкрите судове засідання не зявився, але від особи надходила заява про підтримання заявлених вимог в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 у відкрите судове засідання не зявились, але від представника ОСОБА_2 надійшла заява про заперечення проти заявлених вимог.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши письмові докази, представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі належну правову оцінку, проаналізувавши арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову банку виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 23 травня 2006 року між ПАТ «КБ «Надра» з однієї сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений кредитний договір №ОД14/05/2006/840-К/45, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 27829,00 доларів США з розрахунку 10,0% річних та 0,40% комісії щомісячно строком на 60 місяців до 20 травня 2015 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а останній в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання основного зобовязання, 23 травня 2006 року між ПАТ «КБ «Надра» з одної сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений договір поруки, згідно якого поручитель ОСОБА_3 бере на себе прямі зобовязання відповідати перед кредитором по зобовязанням боржника ОСОБА_2

Разом з тим 23 травня 2006 року між ПАТ «КБ «Надра» з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони був укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1, реєстровий №861, згідно якого поручитель ОСОБА_2 передає в заставу банку автомобіль марки «Skoda Octavia», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, погодженою сторонами вартістю 140538,00 гривень.

Проте як свідчив представник банку, в порушення вимог кредитного договору, відповідач ОСОБА_2 умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Надаючи виниклим між сторонами по справі належну правову оцінку, суд зазначає, що згідно ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, за якою зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. 1054 ч.2 ЦК України, судом звернуто увагу на наступне. Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору, договору забезпечення. Однак відповідач ОСОБА_2 не виконав відповідного грошового зобовязання.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень кредитного договору, боржник ОСОБА_2 отримав визначену суму кредитних коштів в користування до 20 травня 2011 року. Первісно банк звернувся з даним позовом до суду 12 лютого 2013 року.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позичальник ОСОБА_2 прострочив виконання зобовязання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 546 ч.ч.1,2 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Матеріали справи свідчать, що належне виконання позичальником ОСОБА_2 грошового зобовязання за кредитним договором було забезпечено неустойкою, заставою, порукою.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто, зважаючи на регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин і виходячи із умов кредитного договору, суд звертає увагу на наступне.

Заявляючи та обґрунтовуючи уточнені позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 10 січня 2013 року, за яким загальна сума боргу ОСОБА_2 становить 372061,51 гривень, що еквівалентно 46492,27 доларів США, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту 171578,14 гривень; заборгованість по відсоткам 98456,34 гривень; заборгованість по комісії 39343,64 гривень; пеня 39990,88 гривень; штраф 22243,72 гривень.

Розрахунок загальної суми боргу виконаний за період з 23 травня 2006 року по 10 січня 2013 року, однак при цьому не містить відображення низки платежів, здійснених ОСОБА_2, зокрема: платежу на суму 1550,00 доларів США від 08 жовтня 2007 року згідно квитанції №NL-19 від 08 жовтня 2007 року, а також платежу на суму 3000,00 доларів США від 10 січня 2008 року згідно квитанції №NL-12 від 10 січня 2008 року.

Таким чином, загальний борг підлягає зменшенню на відповідну суму виплат 3000,00 + 1550,00 = 4550,00 доларів США, що у гривні на день ухвалення судового рішення становить 4550,00 х 25,90 = 117845,00 гривень.

Суд звернув увагу на ті обставини, що згідно договору поруки від 23 травня 2006 року, сторони погодили, що договір вступає в дію з моменту його належного оформлення сторонами (п.5.2.) і дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобовязань по кредитному договору (п.5.3. договору).

В силу ст. 559 ч.4 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як розяснено в п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобовязання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором строк предявлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобовязання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобовязання у повному обсязі або у звязку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Предявленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення до нього позову. При цьому в разі предявлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Виходячи з положень кредитного договору та враховуючи той факт, що основне зобовязання повинно було бути виконане не пізніше 20 травня 2011 року, а банк первісно предявив вимоги до поручителя 15 січня 2013 року, суд приходить до висновку в даному випадку кредитором пропущений встановлений законом шестимісячний строк звернення з вимогами до поручителя боржника, що обчислюється від дня настання строку виконання основного зобовязання (ст. 559 ч.4 ЦК України).

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог, що заявлені до поручителя боржника ОСОБА_3

Як зобовязує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України).

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Однак як чітко зобовязує ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У звязку з цим, в процесі розгляду даної цивільної справи прийшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми боргу в загальному розмірі 372061,51 117845,00 = 254216,51 гривень.

Відповідно до ст. 88 ч.1 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином суд вважає обґрунтованим стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» пропорційну частину суми оплаченого судового збору у розмірі 2542,17 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором №ОД14/05/2006/840-К/45 від 23 травня 2006 року з урахуванням процентів та штрафних санкцій у загальному розмірі 254216,51 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» пропорційну частину суму оплаченого судового збору у розмірі 2542,17 гривень.

В задоволенні інших вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: