Рішення № 63276199, 01.12.2016, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/452/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Карікової Л.В.,

за участю секретаря Кописєвої О.Л.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивачів ОСОБА_2,

розглянувши 01 грудня 2016 року у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку в порядку спадкування за заповітом та за законом та на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,

В с т а н о в и в :

В лютому 2016 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулись в Миколаївський районний суд Миколаївської області з позовом до Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 про визнання права власності на частку домоволодіння в порядку спадкування за заповітом та законом та на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_5 мотивувала тим, що 19 січня 1987 року помер її батько - ОСОБА_7, який заповів житловий будинок, що знаходиться по вул. Бузькій, 18, в с. Стара Богданівка, Миколаївського району Миколаївської області своїм дітям в рівних частках, а саме їй та її брату - ОСОБА_8. Вони в установленому законом порядку прийняли спадщину і 30 квітня 1991 року отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом, але його не зареєстрували в виконкомі Кіровської сільської ради, оскільки вважали, що отримання вказаного свідоцтва і є виникненням у них права власності на спадкове майно. Згодом, вона виявила, що в свідоцтві помилково зазначено номер будинку спадкового майна, а саме замість правильного - "Стара Богданівка, вул. Бузька, будинок №18, Миколаївського району Миколаївської області", помилково зазначено номер будинку як "Стара Богданівка, вул. Бузька, будинок №19, Миколаївського району Миколаївської області".

Посилаючись на вимоги ст.ст. 372, 392 ЦК України позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що розташований за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18, Миколаївського району Миколаївської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті батька - ОСОБА_7, який помер 19 січня 1987 року.

Позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтувала, тим, що 19 січня 1987 року помер її дід - ОСОБА_7, який заповів житловий будинок, що знаходиться по вул. Бузькій, 18, в с. Стара Богданівка, Миколаївського району Миколаївської області своїм дітям в рівних частках, а саме доньці - ОСОБА_5 та її батькові - ОСОБА_8, які 30 квітня 1991 року отримали на спадкове майно свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, але його не зареєстрували в виконкомі Кіровської сільської ради, оскільки вважали, що отримання вказаного свідоцтва і є виникненням у них права власності на спадкове майно.

11 березня 2004 року помер її батько - ОСОБА_8.

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Стара Богданівка, вул. Бузька, будинок №18, Миколаївського району Миколаївської області, яка належала йому за життя на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року.

Єдиним спадкоємцем померлого є вона - його донька. Вона у встановлений законом строк звернулась з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Однак, нотаріус відмовив їй в отриманні свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та земельну ділянку, після смерті батька, оскільки право власності на спадкове майно за батьком відповідно до діючого законодавства не зареєстровано.

Крім того, нотаріус зазначив, що державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_8, суперечить нормам ст.ст. 6,17,30 ЗК України, який діяв на час передачі у приватну власність земельної ділянки. На державному акті про право власності на землю є відмітка нотаріуса від 08.02.1997 року про дарування частки земельної ділянки, що не було передбачено на той час законодавством.

Крім того, позивачка посилається на те, що за життя ОСОБА_9 08 лютого 1997 року подарував 0,10 га земельної ділянки за адресою: с, Стара Богданівка, вул. Бузька, 18, Миколаївського району Миколаївської області із 0, 20 га належних йому - ОСОБА_6, про що в державному акті на землю стоїть відповідна відмітка.

Однак, позивачка вважає, що вказаний договір дарування є нікчемним, оскільки суперечить нормам Земельного кодексу України від 18.12.1990 року зі змінами, який діяв на час передачі у приватну власність земельної ділянки, зокрема, суперечить ст. 17 ЗК України, згідно якої власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Радам народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана.

Отже, позивачка вважає, що за таких умов, ОСОБА_8 під час дарування частки земельної ділянки ОСОБА_6 не дотримано вимоги ст. 17 ЗК України, дійсного на момент укладення договору дарування, а тому договір дарування є нікчемним.

Посилаючись на вимоги ст. 215 ЦК України та ст. 48 ЦК УРСР позивачка вважає що, оскільки вказаний вище договір дарування є нікчемним? визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позивачка також зазначила, що в свідоцтві про право на спадщину за заповітом, яке отримано її батьком помилково зазначено номер будинку спадкового майна, а саме замість правильного - "Стара Богданівка, вул. Бузька, будинок №18, Миколаївського району Миколаївської області", помилково зазначено номер будинку як "Стара Богданівка, вул. Бузька, будинок №19, Миколаївського району Миколаївської області".

Посилаючись на те, що вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину, позивачка просить визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що розташований за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18, Миколаївського району Миколаївської області та на земельну ділянку площею 0,20, яка розташована за цією ж адресою в порядку спадкування за законом, після смерті батька - ОСОБА_8, який помер 11 березня 2004 року.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 травня 2016 року у зв`язку із смертю ОСОБА_6 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги, щодо предмета спору на боці відповідача залучено ОСОБА_4 - доньку ОСОБА_6

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, підтвердивши викладені в ній обставини і просила його задовольнити.

Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивачів підтримав в повному обсязі, підтвердивши викладені в ній обставини і просив їх його задовольнити.

Представник відповідача Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлений належним чином.

Суд ухвалив розглянути справу у відсутності представника відповідача та третьої особи на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивачки ОСОБА_1, представника позивачів ОСОБА_2, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд встановив такі факти і відповідні до них правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 19 січня 1987 року помер батько позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_7, який заповів належний йому житловий будинок, що знаходиться по вул. Бузькій, 18, в с. Стара Богданівка, Миколаївського району Миколаївської області своїм дітям в рівних частках по 1/2 частки, а саме, своїй доньці - ОСОБА_5 та сину - ОСОБА_8

Відповідно до дублікату свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року вбачається, що спадкоємцями померлого - ОСОБА_7, померлого 19 січня 1987 року є донька - ОСОБА_5 та син - ОСОБА_8. Спадкове майно, на яке видано вказане свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що розташований за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 19, Миколаївського району Миколаївської області (а.с.9).

З листа державного нотаріуса Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 29.04.2016 року вбачається, що на час видачі свідоцтва про право на спадщину у 1991 році діяло інше законодавство, зокрема Закон УРСР "Про державний нотаріат" від 25.12.1974 року і Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР, затверджена наказом Міністра юстиції УРСР від 31.10.1975 року №45/5, якими не передбачалось внесення змін до виданого свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до п.19. Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформленого документа, застережуєься тільки державним нотаріусом в кінці посвідчувального напису, тобто застереження може бути зроблене нотаріусом, який вчинив дану нотаріальну дію.

Таким чином, внести зміни до свідоцтва про право на спадщину, виданого 30 квітня 1991 року, а тим більш до його дублікату, виданого державним нотаріусом державного нотаріального архіву Миколаївської області, державні нотаріуси, які на теперішній час працюють у державній нотаріальній конторі, не мають права, а державний нотаріус ОСОБА_10 яка вчиняла вказану нотаріальну дію у Четвертій миколаївській державній нотаріальній конторі не працює.

Відповідно до ст.392ЦКУкраїни власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст.392ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

З матеріалів справи вбачається, що право власності позивачки ОСОБА_3 ніким не оспорюється, а тому підстав для задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_3 саме в порядку ст. 392 ЦК України судом не встановлено.

Отже, суд приходить до висновку про те, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, а тому в задоволенні позову їй слід відмовити.

Щодо позовних вимог позивачки ОСОБА_1 суд приходить до такого.

Судом встановлено, що 19 січня 1987 року помер батько позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_7, який заповів належний йому житловий будинок, що знаходиться по вул. Бузькій, 18, в с. Стара Богданівка, Миколаївського району Миколаївської області своїм дітям в рівних частках по 1/2 частки, а саме, своїй доньці - ОСОБА_5 та сину - ОСОБА_8

Відповідно до дублікату свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року вбачається, що спадкоємцями померлого - ОСОБА_7, померлого 19 січня 1987 року є донька - ОСОБА_5 та син - ОСОБА_8. Спадкове майно, на яке видано вказане свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що розташований за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 19, Миколаївського району Миколаївської області (а.с.9).

З матеріалів державного нотаріального архіву Миколаївської області вбачається, що 08.02.1997 року між ОСОБА_8М та ОСОБА_6 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_6Д прийняв у дар земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться у селі Стара Богданівка, по вулиці Бузькій, 18, Миколаївського району Миколаївської області (а.с.97-102).

Судом встановлено, що 11 березня 2004 року помер батько позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_8.

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Стара Богданівка, вул. Бузька, будинок №18, Миколаївського району Миколаївської області, яка належала йому за життя на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до витягу з рішення ХХХVII сесії п`ятого скликання Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 26 лютого 2010 року №11 за заявою ОСОБА_6 земельній ділянці, яка належить ОСОБА_6 надано адресу: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18-а, Миколаївського району Миколаївської області (а.с.167-173).

З матеріалів спадкової справи №111/4 відкритої після смерті ОСОБА_8, який помер 11 березня 2004 року, вбачається, що єдиним спадкоємцем померлого є його донька - ОСОБА_1, яка в передбачений законом строк подала заяву про прийняття спадщини за законом до нотаріальної контори.

З матеріалів спадкової справи також вбачається, що ОСОБА_1 ( шлюбне прізвище ОСОБА_11В.) 24 лютого 2005 року отримала свідоцтва про право на спадщину за законом. Спадкове майно, на яке видано свідоцтва складалося з земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 7,92 га, що розташована на території Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та простих іменних акцій у кількості 8206 штук на загальну суму 2051 грн. 50 коп. у ВАТ "Заречье" с. Кірове Миколаївського району Миколаївської області. (а.с. 43-59).

З вказаної копії спадкової справи також встановлено, що ОСОБА_8 постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 49).

З довідки Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 18.09.2015 року №894, яка міститься в матеріалах інвентарної справи №9144 за адресою: село Стара Богданівка, вулиця Бузька, 18 Миколаївського району Миколаївської області вбачається, що згідно погосподарського обліку сільської ради 1986-1990 роки, а саме погосподарської книги №2 сторінка 17, особовий рахунок 251 ОСОБА_7 є власником житлового будинку в селі Стара Богданівка, вулиця Бузька, будинок 18, Миколаївського району Миколаївської області.

Згідно погосподарського обліку за 1991 -1996 роки - погосподарська книга №7,сторінка 22, особовий рахунок 283, власником житлового будинку в селі Стара Богданівка, вулиця Бузька, будинок 18, Миколаївського району Миколаївської області є ОСОБА_8.

В погосподарському обліку сільської ради за 1986-1995 роки адреса Стара Богданівка вулиця Бузька будинок 19 - відсутня (а.с.29).

З архівного витягу рішення виконавчого комітету Кіровської сільської ради народних депутатів №22 від 28.07.1994 року вбачається, що ОСОБА_8 передано в приватну власність земельну ділянку, яка розташована за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18, Миколаївського району Миколаївської області (а.с.129).

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області від 13.06.2016 року вбачається, що згідно наявних даних державного земельного кадастру земельна ділянка за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18, Миколаївського району Миколаївської області обліковується за ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії МК №5394, зареєстрованого 18.11.1996 року за №162 (а.с.145).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 09.12.2015 року ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом померлого 11 березня 2004 року батька ОСОБА_8 на частку житлового будинку та земельну ділянку, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, які розташовані по вулиці Бузькій у селі Стара Богданівка Миколаївського району Миколаївської області відмовлено у зв`язку з тим, що право власності на спадкове майно згідно діючого на 30 квітня 1991 року законодавства та на час смерті ОСОБА_8 не зареєстровано. Крім того, у поданих документах маються розбіжності у нумерації житлового будинку та земельної ділянки. Також, виданий на ім`я ОСОБА_8 державний акт на землю суперечить нормам ст. 6, 17, 30 ЗК України 1992 року, який діяв на час передачі у приватну власність земельної ділянки. Крім того, на державному акті про право власності на землю є відмітка нотаріуса від 08.02.1997 року про дарування частки земельної ділянки , що не було передбачено діючим на той час законодавством (а.с. 17-18).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що державним нотаріусом Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області допущено помилку під час виготовлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року щодо нумерації спадкового житлового будинку, яке видано ОСОБА_8, а саме, замість правильного "с. Стара Богданівка, вул. Бузька, буд.№18, Миколаївського району Миколаївської області", нотаріусом помилково зазначено: "Стара Богданівка, вул. Бузька, буд.№19, Миколаївського району Миколаївської області".

Відповідно до вимог ст. 30 ЗК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і

господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при

переході права власності на частину будинку в разі неможливості

поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її

раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне

користування власників цих об'єктів.

Право власності або право користування земельною ділянкою у

перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів

відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до наказу №14/5/48 від 06.0.1996 року "Про затвердження Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок" до договору купівлі-продажу земельної ділянки, якщо продавцем є громадянин, додається державний акт на право власності продавця на земельну ділянку. У випадку, коли продається частина земельної ділянки, нотаріус робить відповідні відмітки на державному акті на право власності продавця на земельну ділянку ( розділ 2 п.2.6).

Право власності на земельну ділянку виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта, що посвідчує це право (розділ 3 п.3.10.). Дія пунктів 2.2., 2.6 абзаців другого і третього пункту 2.6, пункту 2.7, 2.8 поширюється на порядок посвідчення успадкування, договорів міни та дарування земельних ділянок.

Отже, з врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про те, що нотаріус мав право робити відповідні відмітки на державному акті на право власності продавця на земельну ділянку.

Також позивачка ОСОБА_8 посилається на те, що її батько - ОСОБА_8 в порушення вимог ст. 17 ЗК України 08.02.1997 року уклав договір дарування спірної земельної ділянки з ОСОБА_6, оскільки він не вправі був протягом 6 років з часу набуття ним права власності, а саме з 28.07.1994 року, продавати або іншим шляхом відчужувати (дарувати) належну йому земельну ділянку.

Однак, відповідно до п. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року, в редакції від 15.03.1993 року зупинено дію частини другої статті 17 і ст. 23 ЗК України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету, тобто для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель ( присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 17 ЗК України, в редакції від 22.06.1993 року, дію частини другої статті 17 ЗК України зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року.

Крім того, Декретом Кабінету Міністрів України №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 року було зупинено видачу державних актів на земельні ділянки надані громадянам під будівництво та обслуговування жилого будинку та господарських будівель на період з 15.01.1993 року по 01.02.2002 року.

Отже, з врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_8 на 08.02.1997 року мав право розпоряджатися на власний розсуд належною йому частиною земельної ділянки, а нотаріус мав право робити відповідні відмітки на державному акті на право власності продавця(дарувальника) на земельну ділянку, а тому позовні вимоги позивачки про те, що угода про дарування, спірної земельної ділянки, яка укладена між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 є нікчемною, тобто з підстав, які зазначені позивачкою, не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними.

Таким чином, правовстановлюючим документом ОСОБА_8 для реєстрації права власності його земельної ділянки може бути державний ОСОБА_2 на його ім`я.

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 помер 24 червня 2013 року. (а.с.61).

С копії спадкової справи №457/2013 заведеної після смерті ОСОБА_6, який промер 24.06.2013 року вбачається, що спадкоємцем померлого є його донька - ОСОБА_4, яка в передбачений законом строк звернулась в нотаріальну контору з заявою про прийняття всієї спадщини свого батька (а.с. 105-128).

Згідно ст. 328 Цивільного Кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути також і визнання права.

Відповідно до ст.ст. 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно вимог ст. 1261 ЦК України ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 10, 11,60,209,213,215, 218 ЦПК України, суд

В и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд і земельної ділянки, площею 0,20 га в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18 Миколаївського району Миколаївської області в порядку спадкування за законом, після смерті батька - ОСОБА_8, який помер 11 березня 2004 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 0,10 га земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18 Миколаївського району Миколаївської області, в порядку спадкування за законом, після смерті батька - ОСОБА_8, який помер 11 березня 2004 року.

В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18 Миколаївського району Миколаївської області в порядку спадкування за заповітом, після смерті батька - ОСОБА_7 - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Миколаївської області через Миколаївський районний суд Миколаївської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя ОСОБА_12

01.12.16