Рішення № 63272531, 08.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/9602/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1916/2016

Єдиний унікальний номер 219/9602/16-ц Головуючий у 1 інстанції Харченко О.П.

Номер провадження 22-ц/775/1916/2016 Доповідач Корчиста О.І.

Категорія 59

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 грудня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Будулуци М.С., Тимченко О.О.

за участю секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення упущеної вигоди, матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення упущеної вигоди, матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 (Миру) в місті Бахмуті (стара назва міста - Артемівськ), яку придбала на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 24 грудня 2013 року між нею та ОСОБА_4, ОСОБА_5. Також вказувала, що на прибудинковій території будинку 62 по вулиці Артема розташовані допоміжні приміщення у вигляді сараїв, які є спільною власністю власників квартир у зазначеному багатоквартирному будинку та використовуються співвласниками квартир. В тому ж будинку у квартирі 15 проживають відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Посилаючись на те, що відповідачі, зловживають своїми правами та використовують сарай, який придбаний нею на підставі розписки, яку було складено колишніми власниками квартири, просила зобовязати відповідачів усунути перешкоди в користуванні сараєм, що є допоміжним приміщенням до квартири АДРЕСА_2 (Артемівську) Донецької області, зобовязавши відповідачів звільнити приміщення вказаного сараю від належних їм речей та техніки, повернути їй другий екземпляр гвинтового ключа в робочому стані а також демонтувати встановлений ними навісний замок з дверей сараю. Також просила суд стягнути з відповідачів солідарно на її користь матеріальні збитки у сумі 124,80 гривень, збитки, які виникли через упущену вигоду у розмірі 10 744 гривень, моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 гривень та судові витрати.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково: зобовязано відповідачів усунути перешкоди у користуванні сараєм, який є додатковим приміщенням до квартири № 18 по вул. Миру (Артема), будинок № 62 в м. Бахмут (Артемівську) Донецької області, який належить на праві власності ОСОБА_3, зобовязавши відповідачів повністю звільнити приміщення вказаного сараю від належних їм речей та техніки, а також демонтувати встановлений ними навісний замок з дверей сараю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача матеріальні збитки у сумі 124,80 гривень, збитки, які виникли через упущену вигоду у розмірі 10 744 гривень, моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин, які мають значення для вірного вирішення спору, невірну оцінку наявним у справі доказам, просили рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначали, що суд дійшов помилкового висновку про те, що спірний сарай належить ОСОБА_3 на праві власності. Суд не надав наявним у справі доказам, а також, невірно застосував норми ст. 391, 395 ЦК України.

В судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зявились, повідомлялись належним чином про час та місце розгляду справи, подали заяви з проханням розглядати справу без їх участі, за участі їх представника ОСОБА_6, наполягали на задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_3 не зявилась, повідомлялась належним чином про час та місце розгляду справи. ЇЇ представники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 (Артема) м. Бахмуті (Артемівську) Донецької області, що підтверджується договором купівлі-продажу 24 грудня 2013 року.

Також, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 (Артема) м. Бахмуті (Артемівську) Донецької області, що підтверджується договором купівлі-продажу 10 серпня 2008 року.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що у 1954 році в будинку №62 було пічне опалення та у дворі існували сараї для обслуговування пічного опалення кожної із квартир зазначеного багатоквартирного будинку (а.с.116-129).

Також, судом першої інстанції встановлено, що вказаними сараями до теперішнього часу користуються власники (квартиронаймачі) будинку №62,оскільки, як встановив суд, інші будинки були побудовані значно пізніше і не мали пічного опалення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що спірний сарай є додатковим приміщенням до квартири АДРЕСА_5 (Артема), в м. Бахмуті (Артемівську) Донецької області та належить позивачу на праві власності, а відповідачі, перешкоджаючи останній користуватись вказаним приміщенням, порушують її права.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можливо з наступних підстав.

Зі змісту наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу, який було укладено 24 грудня 2013 року, вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_6 (Миру) в місті Артемівську (Бахмут) Донецької області. (т.І, а.с.4)

Зі змісту наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу, який було укладено 10 серпня 2008 року, вбачається, що ОСОБА_9, яка діє від свого імені та імені ОСОБА_10 продали ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_7 (Миру) в місті Артемівську (Бахмут) Донецької області. (т.І, а.с.54)

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а саме п.п.1-6 ч. 1 ст. 1 визначено, що 1) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними обєктами нерухомого майна; 2) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); 3) нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним обєктом нерухомого майна; 4) прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; 5) співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; 6) спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Як убачається з копії інвентаризаційної справи по домоволодінню №62 по вулиці Артема в місті Артемівську (Бахмуті), а саме генерального плану (схеми) у дворі зазначеного будинку розташовані сараї літ. Б-Н. (т.І, а.с.104-114)

Згідно відповіді Комунального підприємства «Артемівська Керуюча компанія житлово-комунальних послуг» від 25 березня 2016 року №01-0369/13 інформація про закріплення сараїв безпосередньо за квартирами будинку №62 по вулиці Миру (стара назва Артема) у підприємства відсутня. (т.І, а.с.115)

Згідно відповідей Бахмутської міської Ради Управління муніципального розвитку від 05 грудня 2016 року №01-2010-09 та Комунального підприємства «Бахмутська житлова управляюча компанія» від 25 листопада 2016 року №01-1727/13 на запит апеляційного суду на балансі Комунального підприємства «Бахмутська житлова управляюча компанія» не перебувають допоміжні приміщення (сараї) за адресою: вул.. Миру, буд. 62. По бухгалтерському обліку на балансі підприємства є сараї за адресою: вул. Миру, буд 62Б, які розташовані у дворі будинків по вул. Миру, 62 і вул. Миру, 62Б. Інформацією про закріплення допоміжних приміщень (сараїв) за квартирами вищезазначених будинків підприємство не володіє. (т.ІІ, а.с. 34,35)

В порушення ч. 4 ст. 10, ст. 60, ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у вигляді інвентаризаційної справи, відповідей Комунального підприємства «Артемівська Керуюча компанія житлово-комунальних послуг», не вказав, на якій підставі він дійшов висновку про те, що позивач має право користування спірним допоміжним приміщенням у вигляді сараю та він належить останній на праві власності.

Таким чином, судом першої інстанції належним чином не з'ясовано фактичних обставин щодо наявності права позивача ОСОБА_3 використовувати спірний сарай та що він належить останній на праві власності, висновки суду про право позивача на спірне приміщення носять характер припущень, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

На підставі викладеного позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю у вигляді допоміжного приміщення сараю, що розташований у дворі будинку 62 по вулиці Миру в місті Бахмуті, задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди, матеріальної та моральної шкоди є похідними від вимог про усунення перешкод, то у їх задоволенні також слід відмовити.

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового про відмову в задоволені позову.

Керуючись ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення упущеної вигоди, матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді